Команда фестивалю «Фронтера» розповіла про літо і книжки

2020 рік зафіксується у пам’яті як насичений на емоції й події. Ми навчилися зупинятися, бути гнучкими, жити в сьогоденні і відмовлятися від планів. Команда Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера», як і всі колеги, переживає турбулентний період в event-сфері і підлаштовується під нові реалії. Вони готуються до фестивалю 2-4 жовтня, з вірою, що все вдасться і готовністю в будь-який момент скасувати.

Протягом літа організатори наймасштабнішої літературної події на Волині працювали над роликами про важливих для культури волинян й особливі місця; зняли серію освітніх відео для дітей; готували потенційних літменеджерів на «Кузні волонтерів»; продовжували з натхненням займатися улюбленими справами: спортом, сальсою і бачатою, кулінарними експериментами, медитаціями. Як бачите, сфера зацікавлень дуже різна, але найголовніше — фронтерівці читали, сперечалися і не здавалися.

Елла Яцута, директорка фестивалю «Фронтера»

Елла Яцута - директорка фестивалю

Літо 2020 — це час, коли ми почали проєкт відеорозмов про важливих постатей, місця і події Луцька та Волині. Це, як на мене, поворотний момент в історії «Фронтера», бо так близько дух рідного ще не відчувався. Цього літа ще більше полюбила місто, в якому живу.

Гаська Шиян «За спиною»

Перш за все, це роман про страхи і пошук, готовність чи неготовність прийняти реальність і з нею співіснувати.  Марта — молода львів'янка з хорошою зарплатнею і коханим чоловіком, з яким живе вже три роки. Життя, здається, налагоджене, аж поки Макс (коханий) не сповіщає, що вирішив піти на фронт. Чого ми очікуємо після цього повороту? Що вона, горда за нього і сповнена рішучості, доєднається до волонтерського руху, почне збирати гроші на потреби військових, кинеться допомагати сім'ям загиблих і переселенців? Так, вона усе це робитиме, але, скоріше, тому, що так потрібно, так вимагає суспільство. Вона не певна, що їй самій цього хочеться.

За героїзмом і самопожертвами Марта бачить біль, приниження, насилля і те, як жінки марніють і зникають, виливають свої життєві сили задля чоловіків, бо вони на війні і вони герої (за замовчуванням). З одного боку, вона відчайдушно намагається робити все правильно, а з іншого — хоче зберегти криху щастя, задоволення, жіночності, відчуття себе в собі. Весь роман — суміш її споглядань, переживань, тілесних і душевних чуттів. Вона ставить перед собою (і читачем) безліч «Чому?». Більшість із них ми приховуємо глибоко всередині, бо їх не варто озвучувати на публіці. Але відсутність відповідей призводять до стану розгубленості, ще нестримнішої гонитви, що чергується із замиканням у своїй хатці-клітці.

Це роман про сучасну молоду українську жінку, який викличе або відторгнення, або ж бажання зрозуміти її. Пробитися нарешті через усі стереотипи і спробувати бачити в людині відчуття, емоції і бажання, але не набір правил поведінки.

Анна Луцюк, кураторка програми фестивалю «Фронтера»

Анна Луцюк - кураторка програми фестивалю

Літо було неймовірним: насиченим на події, спілкування і відкриття, встигла насолодитися сповна попри завантаженість роботою і всілякими клопотами. Книжок, як завжди було багато, але розкажу, які з них стали важливими.

Тетяна Терен «Сотворіння світу. Сім днів з Тарасом Прохаськом».

Це неквапливі і глибокі як гори розмови журналістки Тетяни Терен із письменником, який вдумано і стишено живе в оточенні полонин, Франківська і спокою, Тарасом Прохаськом. Сім днів, сім розмов, сім етапів творення свого світу — космічно і водночас буденно на вуличках Івано-Франківська, поміж щоденними клопотами Тарас і Тетяна прогулюються і говорять про важливе весь тиждень. Відчула себе співучасницею інтерв’ю-ріки, в півока дивилася за найменшим сином Прохаська, який прокладав маршрути, в той час як дорослі бесідували. Вдалося побувати в улюблених барах Тараса, зануритися у філософію, спогади; відчути ритм міста. «Набувалася» у тексті, як кажуть гуцули, і хочу ще.

Вітольд Шабловський «Як нагодувати диктатора»

То книжка, яку взяла просто погортати, а оговталася серед ночі, після останньої сторінки. Мені дуже імпонують репортажі Шабловського, його стиль і вміння дивитися вглиб із неочікуваного місця. В тандемі з проникливим і точним перекладачем Андрієм Бондарем — щоразу викликають захоплення, вдячність і багатотижневі рефлексії.

«Як нагодувати диктатора» — 5 розмов із кухарями тиранів, що у свій час наганяли страх, а то й жах на пів світу. Тільки ми їх бачимо очима челяді, крізь кухонну шпарку і тому помічаємо щось людське. Саддам Хусейн, Іді Амін, Фідель Кастро... Антигерої новітньої історії постають у спогадах кухарів людьми, моментами, звісно, небезпечними, безпощадними, як і зафіксовано в біографіях, але водночас ідейними, міцними духом і щедрими. Я аж ніяк не хочу романтизувати їхній образ, але книжка Шабловського в чергове нагадує, що світ не чорно-білий.

Анна Єкименко-Поліщук, PR-менеджерка фестивалю «Фронтера»

Анна Єкименко-Поліщук - PR-менеджерка фестивалю

Літо було складним. У мене все. Насправді, знаю, що 2020 рік усім дається не просто, а ще, колись новий рік зустрічали восени, а не взимку. Тому, сподіваюся, що про осінь зможу розповісти більше. До того ж, в жовтні наш фестиваль, а про нього точно можна говорити довго й захопливо.

Павло Дерев’янко «Тенета війни»

Автора, який «вривається» в сучукрліт із трилогією можна назвати нахабним, тому «Аркан вовків» — перша частина циклу «Літопис сірого ордену», мене дуже зацікавив. Безумовно, це був успішний дебют. У другій книзі «Тенета війни» Павлу вдалося не лише втримати увагу, а й посилити напругу і зберегти інтригу до останньої сторінки. Якщо прочитаєте обидві, то впевнена, ввімкнете (як я) режим «ждуна».

Отож, темне фентезі, де розгортається альтернативна історія України. Рік 1852. Пройшло сім років після знайомства з молодими сіроманцями. Йдеться про козаків-характерників, які обертаються на вовків. Сірому Ордену непереливки, вони зазнали чималих втрат у війні, а тепер через таємні угоди їх намагаються знищити. Окрім складних життєвих історій, любові та зрад в книзі багато політичних інтриг та «технологій чорного піару». Усе це у компанії з чудовою й легкою мовою автора позбавлять вас сну, відкласти книгу недочитаною до кінця просто неможливо.

Віталіна Макарик, координаторка молодіжної сцени фестивалю «Фронтера»

Віталіна Макарик - координаторка молодіжної сцени фестивалю

Літо-2020 було наповнене роботою – цікавою, творчою, різноманітною, а ще запаморочливо красивими світанками і заходами сонця. У цьому навіть знайшлося трішки місця для моря і багато – для спілкування з неймовірними людьми і читання чудових книжок. Ось про дві з них – також дуже різних – і розкажу.

«Становлення» Мішель Обами – книжка, яку, без перебільшення, варто прочитати кожному, але особливо – жінкам. Це не історія «першої леді». Це історія людини, яка зуміла досягти висот у кар’єрі та громадській активності, і це будучи темношкірою жінкою з незаможної сім’ї, тобто тією особою, яка на старті має значно менше бонусів, ніж білі чоловіки середнього (і вище) класу. Автобіографія Мішель – це щира розмова про роль освіти, про прагнення змінювати світ на краще, про унікальні можливості, які дала їй доля і якими вона скористалася, аби позитивно впливати на життя інших, і звісно, про складнощі статусу FLOTUS – першої леді США. Чесна і приязна, ця розмова неабияк надихає. Тож не дивно, що «Становлення» потрапило в усі можливі рейтинги бестселерів і очолило їх.

«Г’юстоне, у нас проблеми» Катажини Грохолі – легкий і дотепний, але значно глибший, ніж може здатися на перший погляд, роман про молодого чоловіка (типового мамусиного синочка-егоїста), який страждає від того, що не може повернутися на улюблену роботу, що кохана зробила йому боляче, тому він покинув її (без жодних пояснень), що мама надміру втручається в його життя… А потім це життя підкидає йому уже справжні проблеми, завдяки чому він зможе переоцінити свої цінності і відкритися по-справжньому, здивувавши і читачів, і самого себе. Цей роман – прекрасний приклад письменницької майстерності, адже авторці вдалося чудово прописати зростання і перетворення персонажа, скласти цілісний пазл з тонких душевних налаштувань і наприкріших гендерних стереотипів, створити дотепний текст, який місцями зворушує до сліз. І, крім того, що на ній можна повчитися, ЯК писати, це ще й справді чудова книжка для відпустки.

Яніна Мишківська, smmниця фестивалю «Фронтера»

Яніна Мишківська - smmниця фестивалю

Я дуже люблю літо, ще зі школи, бо завжди припадає найбільше планів та надій. Однак опис цьогорічного короткий: весілля, запуск проєкту «Фронтера», мандри Західною Україною. За цей час мене з’явилася звичка читати декілька книг одночасно, серед прочитаних є дві, що зачепили найбільше.

Перша – п’єса Сергія Жадана «Хлібне перемир’я». У своїй голові я продовжила історію. В ній головні герої таки вирушили з дому, стикнулися з проблемами, про які вони говорили і яких зовсім не чекали, з’явилися нові персонажі зі своїми переживаннями, страхами та болями. Книга про війну, але не ту, що показують у новинах. Вона про людей, які залишилися вдома, але намагаються жити нормальним, звичним життям (жнива, смерть, народження). Чи вийде в них? В історії-продовженні, яку я нафантазувала, це стало можливим. Моя нова мрія: чимшвидше побачити цю п’єсу виставою на великій сцені.

Друга книга заставила посумувати, що в моєму дитинстві таких видань не було. Мова йде про «Я надзвичайна» Еллен Бейлі. Ви знали історію Артемії Джентілескі, або ж сестер Бронте чи Турії Пітт? Сторінка за сторінкою ми знайомимося із персонажками, їхніми успіхами, перемогами і невдачам. Думаю, що для дівчини-підлітка книга «Я надзвичайна» — найкращий подарунок. Нам ще працювати і працювати над тим, щоб дівчатка та жінки мали повноцінне право обирати сферу діяльності, а не слідувати очікуванням суспільства. Така книга хоч і маленька цеглинка майбутнього фундаменту рівноправної держави, але вона дуже міцна. А ще націлена на тих, хто може ще багато змінити. Читаймо, робімо і рухаймося вперед!

Вікторія Куманська, координаторка волонтерів фестивалю

Вікторія Куманська - координаторка волонтерів фестивалю

Це літо було дуже незвичним на прекрасні книги. Якось мені трапилась до рук книга Доржа Бату «Моцарт 2.0». Я її взяла почитати у Елли Яцути,  Еллі дала Аня Луцюк, і вона, напевно не знає, що книга в мене :) І ще. Це не книга — це суцільна насолода! Спостерігати за Моцартом, який опиняється у 2019 році, в Нью-Йорку, а його найкращою подругою і провідницею у сучасному світі стає українська дівчина Станіслава. Особливий шарм — це QR-коди у книзі. Ти читаєш, як Моцарт грає свої твори, слухаючи їх в живому часі з телефону. Я зацінила на 10! Усім раджу легке, затягуюче та захопливе чтиво!

P.S. Зараз читаю уже третю книгу цього автора і вони всі заслуговують окремої рекомендації від мене.

ФОТО Людмили ГЕРАСИМЮК