(Не)жіноча справа: історії луцьких жінок-поліцейських

Однією з найпомітніших реформ, які відбулися у суспільстві після Революції Гідності, стало створення в 2015 році Національної поліції України.

Наприклад, за даними Патрульної поліції України, у 2019 році у патрульній служили 3,1 тисячі жінок. Попри неоднозначне сприйняття суспільства, особливо у перші роки створення служби, вони разом із чоловіками долають усі складнощі нелегкої служби: ризикуючи життям, затримують злочинців, рятують людей.

Із нагоди Дня Національної поліції України, який відзначають 4 липня, журналістка Район.Луцьк поспілкувалася із жінками-поліцейськими Головного управління Національної поліції у Волинській області про їхню роботу.

Ми розповідаємо вам історії трьох поліціянток, які жодного разу не пошкодували, що обрали таку професію.

«ПІТИ В ПОЛІЦІЮ БУЛО ВИКЛИКОМ ДЛЯ МЕНЕ», – ІРИНА КІДИБА

Ірина Кідиба

Ірина Кідиба працює інспекторкою Тренінгового центру Головного управління Національної поліції у Волинській області, що розташований в селі Сокиричі Ківерцівського району. Тут жінка працює півтора року.

В поліції Ірина з початку патрульної – вже понад чотири роки.

Тренінговий центр – структура, де проводять навчальні збори для працівників поліції області. Є два типи навчання: навчально-тренувальні та навчально-перевірочні збори.

Навчально-тренувальні збори тривають п’ять днів з 9:00 до 18:00. На них направляють групу з 25-30 працівників і працівниць поліції. Поліцейські проходять навчання із загальнопрофільної підготовки (домедична підготовка та безпека життєдіяльності), вогневої, тактичної підготовки (прийоми самозахисту), а також і загальну фізичну підготовку (біг на різні дистанції, віджимання, комплексні силові вправи). Також організовують навчальні збори із працівниками поліції, які їдуть в зону ООС. Ірина безпосередньо проводить всі види навчання. Заняття в основному практичні, а в кінці поліцейські здають тести і отримують оцінки.

Ірина Кідиба розповідає, що побачила оголошення про набір нових людей у поліцію, зацікавилась, і вирішила спробувати. Патрульна поліція була стартом реформи правоохоронної системи.

«До міліції ніякого відношення не мала, родичів, які мали такий досвід, теж не було. Коли створювали поліцію, хотілося спробувати, змінити щось для себе. Активна тоді була інформаційна кампанія щодо нової поліції, що буде багато змін, багато цікавого», – ділиться Ірина Кідиба.

Ірина Кідиба

Жінка додає, що її підштовхнули батьки: «А спробуй, можливо, тобі сподобається, може, це твоє». Колеги з попередньої роботи теж підтримали ідею. Ірина каже, що вагалася, чи подавати документи, чи ні, але хотіла випробувати себе, чи зможе.

«Подала анкету і не шкодую про це. Конкуренція була велика, 25 людей на місце. Піти в поліцію було викликом для мене. Є в роботі мінуси, але є й багато хорошого. Все ж таки чотири роки працюю, деякі вже звільнилися з того часу», – зазначає поліціянтка.

До поліції вона працювала з електричним обладнанням – менеджеркою у відділі електрики в автосервісі. Каже, що це теж була цікава робота. Знайшла там багато знайомств, із деким й досі спілкується.

Інспекторка Ірина Кідиба розповідає, що сім’я постійно підтримує та розуміє, що це не легка робота. Вдома ніколи не обговорюють робочі моменти.

«Роботу ніколи додому не приношу. Можу прийти втомлена, зла, буває, коли не хочеться говорити, але батьки, чоловік і сестра все добре розуміють і не ставлять зайвих запитань», – зауважує Ірина.

У Тренінговому центрі робота менш ризикована, ніж була в патрульній, бо не їздить на виклики, не стикається із цивільними громадянами безпосередньо, не вислуховує їх проблеми. Проте тут є і свої складнощі: робота зі зброєю. Вона бойова, бойові й патрони, а це – велика відповідальність.

Ірина Кідиба

За словами Ірини Кідиба, в поліції важко працювати, бо законодавство не досконале. У більшості випадків працівники поліції не є захищеними. Законодавство іноді на боці правопорушника. Тому коли ти працюєш слідчим, опером, працівником патрульної, то виникає багато нюансів і проблем.

«Наприклад, коли ти бачиш в людини зброю – це підстава привести свою зброю в готовність. Бо ти ж не знаєш, що в людини може бути в голові і що вона може зробити. А вже як привела у готовність, то мусиш потім відповідати на купу питань, пояснювати, чому така ситуація склалася. Чи були твої дії правомірні. Тобто я несу тоді повну відповідальність за те, що зробила», – ділиться Ірина Кідиба.

Ірина три роки пропрацювала в патрульній поліції. Із досвіду розповідає: коли зупиняєш громадян на вулиці за порушення правил дорожнього руху і пояснюєш, що саме вони порушили і що за це передбачена адміністративна відповідальність, то люди змінюються відразу. Агресивно себе ведуть, вживають нецензурні слова, ображають. Від цього поліцейські не захищені.

Також, розповідає, коли тебе шарпають чи б’ють на вулиці, то в тебе є підстави для застосування спецзасобів, фізичної сили тощо. А люди, які збоку на це дивляться, глядачі так би мовити, не розбираються в ситуації, а починають ображати поліцейського чи поліцейську.

Чи, наприклад, зупиняєш пішохода, який перебігає дорогу поза переходом, а він починає кричати: «А чого ви мене зупинили. Дивіться, таких багато».

«Ну ми не можемо розірватися і працювати з 10 порушниками одразу, коли нас в екіпажі по двоє. Бо є певна процедура, за якою маємо працювати. Люди не розуміють цього, а починають: «А мене штрафують, а інших – ні». І знову летять у наш бік образи», – розповідає поліцейська.

Ірина Кідиба

Ірина Кідиба наголошує, що в її роботі головне – мати терпіння і розуміння. До неї в Тренінговий центр приїжджають поліцейські з різним досвідом, які служать багато років, мають звання підполковника чи полковника.

«А в мене звання старший лейтенант. Досвіду маю – три в патрульній, півтора – в Тренінговому центрі. Я розумію, що в них є свої переконання, бачення. Під час навчання, можливо, не все всім подобається. Дехто сумнівається в ефективності прийомів. Таких людей треба розуміти й сприймати, і показувати, чому так чи так є ефективно», – пояснює інспекторка.

Від цього залежить, як в подальшому пройде навчальний процес, чи буде ефективна взаємодія із групою, з якою працює Ірина, чи будуть в ній бачити викладачку. Бо працювати з 30 різними людьми – важко.

«Дехто інколи каже: «Що це є – чотири роки, що вона може навчити, тим більше дівчина». Це зазвичай лунає від чоловіків із великим досвідом. Але з часом співпраця налагоджується. Навчання проходить цікаво й корисно», – розповідає поліціянтка.

Ірина Кідиба наголошує, що поліцейські повинні бути наполегливими, аби досягати того, що запланували, сміливими, адже багато приходиться ризикувати своїм життям. А також розсудливими, аби не наробити дурниць, терплячими, бо працювати поліцейським чи поліцейською в Україні – непросто.

Інспекторка пояснює, що роботу потрібно виконувати добре, ким би ти не був – чоловіком чи жінкою. Не можна сьогодні сказати, що професія в поліції – суто чоловіча, а на кухні, наприклад, – суто жіноча.

«При спілкуванні з громадянами не завжди чоловік вдало розв’язує ситуацію. Інколи жінка зробить це краще. Наприклад, у ситуації із домашнім насильством. Не завжди чоловік-поліцейський може правильно зрозуміти і сприйняти. Перед жінкою заявник чи заявниця, або ж кривдник краще розкриваються. Інколи жінки більш терплячі, не такі гарячі й можуть розібратися в ситуації», – пояснює Ірина Кідиба.

Вона каже, жінки-поліцейські мотивують інших жінок йти в поліцію, головне не боятися. Жінки в поліції розвінчують міфи про суто «чоловічу» професію.

Читайте також: Б’є – значить сяде: під час карантину домашнє насильство на Волині зросло втричі

«ПОТРІБНО БУТИ ТОНКИМ ПСИХОЛОГОМ», – ВІКТОРІЯ ПІХОЦЬКА

Вікторія Піхоцька

Вікторія Піхоцька працює рік в Національній поліції на посаді слідчої Луцького відділку поліції ГУНП у Волинській області.

Робота слідчої – розслідувати кримінальні правопорушення, допомагати розкривати злочини, чергувати, їздити на виїзди.

Вікторія розповідає, що шахрайства й крадіжки стаються кожного дня. То робота слідчих – допомогти розкрити злочин, встановити осіб, які причетні до злочину, і повернути людині те майно, яке в неї викрали. Проте не завжди вдається повернути й знайти винних.

Слідчі в поліції працюють у парі з оперативними працівниками, які допомагають знайти очевидців і злочинців. А також роботу допомагають виконувати дільничні поліцейські.

Слідча Вікторія Піхоцька ще з дитинства мріяла працювати в органах поліції. Мріяла допомагати людям і хотіла зменшити світ злочинності.

«Я марила цією професією. Тато, правда, відмовляв мене, а мама підтримала. Тато казав, що це – робота не для дівчинки, і що буде важко. Але мене це не лякало. Я готова була і в вогонь, і в воду», – наголошує Вікторія.

Вікторія Піхоцька

Навчалася Вікторія ще тоді, коли була міліція. Як пройшла реформа, то стала працівницею поліції. Після закінчення Київської академії внутрішніх справ одразу пішла працювати за спеціальністю. Каже, що досі не виникало думки звільнитися чи змінити професію.

«Робота цікава, не одноманітна. Щоразу стається щось нове, різні злочини, крадіжки. Тому не сумно працювати», – додає слідча Вікторія.

Вікторія Піхоцька розповідає, що працівники поліції повинні бути своєрідними психологами. Робота з людьми – важка. Бо кожна людина – різна, треба підбирати підхід, мати терпіння, вміти вислухати людину, ввійти у її положення.

Проте слідча Вікторія не вважає, що робота поліцейського – це суто «чоловіча» професія. В поліції, наголошує, також повинні працювати й жінки.

«У роботі слідчих є різні дії, наприклад, – огляд людини. І от жінок чоловік не може оглядати, це має робити жінка, а чоловіків – чоловік. Тому в поліцію треба йти всім, не боятися й досягати своєї мети. Не всім же ж чоловікам підходить робота поліцейського, не всі можуть і хочуть ними стати», – зазначає Вікторія.

За словами Вікторії Піхоцької, професію поліцейського чи поліцейської, як і лікаря, треба обирати за покликом серця. Насамперед, має бути бажання, бо це – дуже відповідальна робота. Людина повинна відчувати, чи це її, і чи вона хоче бути поліцейським. Роботою потрібно жити.

Жінка наголошує, що роботу й дім таки варто розмежовувати. Треба вміти відпочивати й працювати: «На роботі повністю віддаватися роботі, по максимуму працювати. Після робочого дня йти додому, до сім’ї, друзів. Роботу не приносити додому й навпаки».

«Коли я тільки прийшла сюди (в поліцію, – авт.) працювати, було важкувато. Не до кінця розуміла всі процеси. Тому що в академії не вистачало практики. Була теорія. На роботі вже зіткнулася з конкретними людьми, різними ситуаціями. Але поруч були колеги, які допомагали, підказували, як правильно зробити, як діяти в рамках закону», – ділиться Вікторія Піхоцька.

Вікторія Піхоцька

Жінка пригадує один із небезпечних моментів у роботі – розбій. Коли виїхали на місце, де напали на особу зі зброєю й забрали гроші, то розгубилася. В той момент було моторошно й страшнувато: «Тому що не була професіоналкою. Але зібрала всі сили, до того ж було керівництво, яке допомогло. Спільними зусиллями все вийшло. Головне – вчасно себе опанувати, взяти в руки, не піддаватися страхам».

Із часом втягнулася в режим і вже знає, як повестися в тій чи тій ситуації.

Вікторія Піхоцька каже, що треба вміти підтримати потерпілих, заспокоїти, знайти контакт з людиною, налагодити довіру. Показати, що ти не ворог, а навпаки – хочеш допомогти.

«Я впевнена, що з будь-якою людиною можна знайти спільну мову, це – питання часу. Є люди, які швидше йдуть на контакт, а є такі, яким важко. Головне – бути тонким психологом і мати запас терпіння. Потрібно бути спокійною», – додає Вікторія.

Наприклад, каже, приходять люди, в яких вкрали велику суму грошей, поліцейські розуміють, в якому стані люди, бо гроші заробити важко. В той час людина збуджена, нервова, і коли ще й поліцейський чи поліцейська будуть такими, то результату не буде.

«Емоціями ми ніяк не допоможемо людині», – зауважує слідча.

За рік роботи Вікторія Піхоцька ні разу не відчула дискримінації за статтю.

«Ніхто не казав ні разу: «Ооо, ви така молода». Всі з повагою відносяться. Коли я приїжджаю на місце, вітаюся, представляюся, пропоную допомогу, аби розібратися в ситуації. Ні бандити, ні свідки, ні колеги, ні потерпілі не ображали», – наголошує Вікторія.

Вона пояснює, що треба вміти говорити з людьми й мати терпіння. У роботі повинні з холодним розумом підходити до вирішення проблем. Не ставати на чийсь бік.

«Людину може бути шкода, але якщо вчинив злочин, то відповідай за нього. Людина має отримувати покарання, на яке заслужила», – пояснює слідча.

Вікторія Піхоцька розповідає, що поліція загартовує характер. Каже, що рік тому не була настільки морально стійкою, як зараз.

«Жінка – не слабка, як всі звикли говорити. Жінка повинна мати характер, постояти за себе. Вона має мати право будувати кар’єру», – наголосила Вікторія Піхоцька.

Читайте також: Стамбульська конвенція: що це за документ і чому він важливий

«Я КАЙФУЮ ВІД ТОГО, ЩО ДОПОМАГАЮ ЛЮДЯМ», – ЮЛІЯ КОРЕЦЬКА

Юлія Корецька

Юлія Корецька працює старшою оперу повноваженою управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у Волинській області. В поліції – вже два роки.

Апарат управління карного розшуку займається розкриттям тяжких та особливо тяжких злочинів.

Юлія чітко руйнує стереотипи, що жінки не можуть бути дієвими працівниками в оперативній роботі. Вона робить не тільки аналітичну роботу, а й займається оперативно-практичною роботою.

«В кабінеті за комп’ютером не сиджу. Розкриваю із колегами злочини по всій області. Затримуємо злочинців. Спілкуюся із раніше судимими особами», – розповідає Юлія.

Юлія Корецька з самого дитинства мріяла стати лікаркою-травматологинею. Батьки покладали великі надії, що вона буде перекладачкою. Та потім змирилися із професією лікарки. В результаті Юлія пішла навчатися на поліцейську.

Із дитинства в неї розвинене почуття справедливості. Воно проявлялося в усьому: від того, як бабуся стоїть у черзі, а її не пропускають, бо пройшов той, за кого домовилися, до того, чому це люди, які скоїли злочини, не несуть за це відповідальності.

Юлія Корецька

Юлія знайшла в Луцьку правознавчий ліцей, прийшла додому і чітко сказала, що тут навчатиметься. Сама зібрала документи, подала їх до навчального закладу. Батьки завжди вірили в неї, але сумнівалися, чи потрібна їй така професія. Вважали це дитячою забаганкою, проте Юля так не думала й чітко йшла до своєї мети. Після ліцею вступила до Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України.

«Жодного дня не шкодувала про свій вибір. Коли я прийшла на стажування, то познайомилася із начальником управління карного розшуку. Чітко пам’ятаю цей день. Він запитав мене, де я хотіла б працювати. Я відповіла, що будь-де, але винятково в карному розшуку», – розповідає Юлія.

Начальник запропонував працювати в Любешеві в карному розшуку або слідчою в Луцьку. Відповідь Юлії була однозначною: «В Любешеві. Нехай це буде гуртожиток, аби карний розшук». Його це здивувало, додала Юлія, і сподобалося, тож запропонував стажуватися в апараті управління карного розшуку в Луцьку.

«Мене взяли. Спочатку відчувала дискомфорт, бо була наймолодша. Підходила до всіх із елементарними питаннями. Але ні на секундочку не пошкодувала, що потрапила сюди, і що саме так склалася моя доля. Своє покликання я точно знайшла. Я щаслива, що маю таку професію», – підкреслює Юлія Корецька.

В сім’ї Юлії дивувалися, коли вона обрала таку професію. Ніхто не розумів, звідки в неї з’явилося таке бажання. Бо ніхто в родині ніколи не працював у поліції.

Головним для Юлії в роботі є справедливість і допомогти людині, це приносить найбільше задоволення.

«Коли людина зі сльозами на очах приходить і каже, що вкрали з картки 5 тисяч гривень, і що це – бюджет на місяць, то хочеться до ніг покласти весь світ, аби допомогти. Не завжди вдавалося повертати кошти, але старалася, аби людина, яка скоїла злочин, понесла за це відповідальність. Я кайфую від того, що допомагаю», – із усмішкою розповідає Юлія.

Оперуповноважена Юлія зазначає, що робота фізично важка: «Але, якщо ти любиш свою роботу, то, крім фізичної втоми і недоспаних ночей, важкості в роботі немає». Хоча вона й небезпечна.

Юлія Корецька

Взимку минулого року в нововолинське відділення почали надходити повідомлення від жінок про те, що до них, ідучи додому з роботи, почав приставати невідомий чоловік. Потім приставляв ніж до горла. Вимагав гроші, дорогоцінності, ґвалтував.

«Це було жахливо. Мені хотілося знайти цю людину, зробити все необхідне, аби він відповів за все скоєне. Тоді ми працювали і вдень, і вночі, і жили в Нововолинську. Придумували все, здавалося, що ніколи до такого не додумувалися раніше. Хотіли зробити все необхідне, аби більше ніхто не страждав», – наголосила Юлія Корецька.

За її словами, в той момент вони не відчували ніякої втоми, могли не поїсти, не поспати.

«Тоді ми придумали, що я буду ніби «жертвою» гуляти по місту вночі, хлопці страхуватимуть десь поруч. Візуальний контакт з ними мала. Таким чином ми і затримали злочинця. Ця ситуація відбиток на душі лишила, бо стільки біди він зробив жінкам», – пояснила Юлія.

Небезпеку, зізнається Юлія, тоді не відчувала, бо хотіла всіма силами затримати поганця. І це вдалося зробити.

За словами Юлії, поліцейські повинні любити те, що вони роблять. Повинні систематично вдосконалюватися в своїй сфері діяльності.

Юлія Корецька також розповіла, як бореться з неповагою до себе.

«Я – молода дівчина, 165 зросту, 53 кілограми, заходжу в кабінет до злочинця для допиту. Він одразу кидає фрази, типу, «що це за оперативна працівниця, це якась дитина». Тобто одразу знецінює тебе», – каже Юлія.

Ображати перестає, зауважує оперуповноважена, коли ти починаєш з ним розмову в рамках закону. Фамільярності дозволяти з такими людьми не потрібно: «Якщо ти хочеш, щоб в тобі бачили не просто дівчинку, або жінку, яку можна штовхнути чи образити, то не потрібно давати слабкості. Треба розмовляти чітко, звертатись на «Ви», на ім’я і по батькові, конкретні питання ставити. Тоді людина зрозуміє, що це – справді представниця поліції, закону і з нею потрібно спілкуватися відповідно», – підкреслює Юлія Корецька.

Також вона переконана, що в поліції повинні працювати чоловіки й жінки. Адже, об’єднуючи зусилля, застосовуючи різні підходи у роботі, вони працюють ефективніше і тим самим посилюють службу.

Героїні впевнені, що жінки не повинні боятися йти в поліцію, головне – любити свою роботу.

Читайте також: Все, що треба знати про роботу патрульної поліції Волині за 4 роки її існування

Анна КАРПЮК

ФОТО редакції надали героїні матеріалу

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews