«Мільярди гривень державних дотацій забирають латифундії», – волинський аграрій Віктор Шумський

Він не любить слова агробізнес. Для нього сільське господарство – ​це значно більше. Хоча гроші у цій справі, безумовно, важливі. Втім, ідеться не тільки про прибутки підприємства, а й про достойні зарплати для сотень працівників (навіть у часи глибоких економічних криз) і допомогу тим, хто потрапив у біду чи не здатен про себе подбати. У господарстві Віктора Шумського «Рать», що у Луцькому районі, – ​чергові жнива з рекордним урожаєм. Ми застали його біля комбайнів і кілька хвилин поговорили про політику, економіку та «екзотичну» ковбасу.

Про це пише Волинь-Нова.

– Вікторе Анатолійовичу, як ви оцінюєте новий склад парламенту?

– Важко щось аналізувати, не знаючи людей, які прийшли до влади у складі тих чи інших політичних сил. Вважаю, що сьогодні у Верховній Раді мають працювати щонайперше економісти, господарники, юристи. Тобто той, хто здатен створити законодавчу базу для розвитку підприємництва, економіки держави та належного соціального захисту. А аграрії вже звикли до всього: різних депутатів, різних урядів…

Нині хочеться, щоб лишень не заважали. Бо реформи, які намагалася робити влада за весь час незалежності, давно обридли, адже вони ніколи не поліпшували ситуації. Досі зміни в медицині впроваджують політики, а не медики, те ж саме в освіті й інших галузях. Аграрне лобі також має бути на всіх рівнях влади, бо трапляються урядовці, які дуже своєрідно дивляться на економіку, а точніше взагалі її не бачать, а лише шукають різні шляхи, щоб обкласти сільгосппідприємства податками. От, скажімо, ПДВ, який нині сплачуємо, серйозно тисне на всіх виробників… А відстоювати наші інтереси мають не спекулянти, які працюють у цій сфері, а освічені та досвідчені аграрії.

– Чи повинна ця Верховна Рада відкрити ринок землі?

— Я переконаний, що наш народ не готовий до такого рішення. Ще має змінитися не одне покоління, щоб в Україні сформувалися механізми купівлі–продажу землі. Я б узагалі її націоналізував, заборонив продавати та змінювати цільове призначення. Адже сьогодні через сумнівні судові рішення величезні площі родючих полів перестали бути землями сільгосппризначення.

– Яким чином має відбуватися підтримка галузі? Чи потрібні вам дотації?

– Щодо дотацій, то тут пахне криміналом. Мільярди гривень державних коштів забирають латифундії. А до середніх сільгосппідприємств, не кажучи про дрібні, доходять копійки. Я вважаю, що підтримка має полягати в регулюванні плати за користування землею чи податку — ​однакового для всіх: і для маленького фермера, і для великого агрохолдингу.

– Наскільки успішні нинішні жнива?

– Збираємо врожай пшениці на 15–20 відсотків більший, ніж минулого року — ​до 90 центнерів з гектара. А торішні показники були найкращими у десятилітті. До того ж якість зерна — ​доволі висока.

На такий результат вплинуло декілька факторів: погодні умови, баланс мінеральних і органічних добрив, зважений захист від хвороб та шкідників і правильний підбір сортів. Ми підтримуємо вітчизняну науку, використовуємо насіння від українських селекціонерів. Це районовані сорти, які на Волині родять краще, ніж імпортні.

Завдяки збільшенню врожайності зросла орендна плата селянам за землю. Якщо раніше вони отримували 350 кілограмів збіжжя за гектар, то цьогоріч буде 550–600. Крім того, ми розраховуємося з власниками паїв цукром і борошном.

– Куди ви реалізовуєте урожай?

– Пшеницю продаємо на внутрішньому ринку. Ріпак та сою, на жаль, експортуємо. Якби в Україні був завод, який переробляє ріпак на біодизель, звісно, залишали б його тут. Вважаю, що про це мала би подбати держава, наприклад, видати дешеві кредити підприємцям, здатним побудувати такі об’єкти.

– А чи виробляє СГПП «Рать» щось особливе, якусь екзотику?

– У нас є невеличкий м’ясний цех із німецьким обладнанням, який виготовляє продукцію для наших магазинів. Так-от, ковбасу ми робимо лише з м’яса – без жодних хімічних добавок. Думаю, що це сьогодні, на жаль, екзотика.

– Скільки ваше підприємство витрачає на соціальні проекти?

– Ми підрахували, що торік витратили більше трьох мільйонів на допомогу при важких хворобах, на покращення житлових умов селян, ремонт доріг. Звісно, помагаємо церквам, школам та садочкам.

– Раніше жнива бу­ли в центрі уваги ЗМІ, нині ж про це у випусках новин майже не йдеться. Як розцінюєте таку тенденцію?

– Негативно! Хлібороби потребують, щоб їх шанували. Не знаю, чи нині хтось, крім газети «Волинь», ще висвітлює працю сільгоспвиробників.

На жаль, багато видань, змагаючись за кількість переглядів, шукають інші теми та цінності. Про трударів варто писати завжди, чи це пекар, чи доярка, чи токар. Людина праці – ​основа з основ, а все інше – ​від лукавого.

Леонід ОЛІЙНИК