Я не з тих, які вірять, що «десь» їх чекає казкове життя, – Євгеній Мікоян. ІНТЕРВ'Ю

Онлайн-видання «Район.Луцьк» продовжує серію інтерв’ю з командою Громадянського Руху «СВІДОМІ», який близько двох років тому заснував бізнесмен і депутат міськради Андрій Покровський.

Команда «СВІДОМИХ» вже «освоїла» кілька соціальних проектів, у яких активно розвивається. Одним із них є «Доступні театр та кінотеатр для пенсіонерів», координатором якого є Євгеній Мікоян, який, до слова, ще й помічник депутата Луцькради Андрія Покровського.

Як розповів Євгеній, працювати з депутатом міськради він почав на початку 2015 року після закінчення магістратури Луцького НТУ, де навчався на маркетолога.

– Як ти потрапив до «СВІДОМИХ»?

– Ще з кінця 2015 року я помічник депутата Луцькради Андрія Покровського, під час нашої роботи виникла ідея створити громадську організацію, яка об’єднає свідомих, дієвих, активних людей задля того, щоб змінювати наше суспільство, мислення, місто. Нам потрібно зрозуміти, що ніхто нічого не зробить замість нас. Кожен має сам творити місто, країну.

– Чи можеш пригадати свій перший місяць роботи в команді Андрія Покровського? Що було найважчим?

– Ну після виборів 2015 року розпочалась робота громадської приймальні. І перші місяці йшли на освоєння шаленого об’єму нової інформації: робота ЖКГ, різних комунальних підприємств, різні організаційні питання, звернення мешканців тощо. Іноді я не знав за що взятись спершу. Але в Андрія Володимировича є просте правило: «Розпочни роботу з того, що хочеться робити найменше». І воно дуже допомагає в організації дня.

– Чи не важко поєднувати роботу помічником депутата Андрія Покровського та реалізацію цього проекту?

– Насправді ні, бо робота помічником депутата – це в певній мірі й громадська діяльність. Ці напрямки по-своєму перетинаються, просто в одному випадку потрібно організувати захід, поширити інформацію про нього та успішно провести, а в іншому – організувати зустріч, почути від людей наявні проблеми, а потім донести шляхи її вирішення.

– Чи долучаються рідні до твоєї роботи у «СВІДОМИХ»?

– Вони підтримують мене, підтримують наші проекти і це дає наснагу рухатись далі. Наприклад, моя бабуся долучилася до нашого проекту «Голосуй свідомо». Вона знялась в одному з соціальних роликів та висловила свою позицію, з точки зору громадянина пенсійного віку.

– Як вважаєш, що потрібно робити молоді, щоб стати більш свідомими?

– Потрібно більше цікавитись життям міста і країни. Ви не зобов’язані знати прізвища всіх політиків чи їхню «брудну білизну», але принаймні орієнтуватись у загальних процесах та напрямках руху країни. Насправді, молодь більш активна, аніж здається на перший погляд. Я бачу багато активних об’єднань від студрад до молодіжних організацій.

– А яким ти був студентом: сумлінним чи прогульником?

– Я певно би сказав 70 на 30. Перші 2 курси я навчався досить старанно і був активний. Окрім того був у студраді, писав сценарії до наших заходів та був їх ведучим. На 3 курсі я пішов працювати і почав навчатись на заочній формі у Львівській комерційній академії. Хоча до сесій відносився серйозно і готувався до кожного заліку чи екзамену.

– Твій колега Тарас Шкітер колись в Facebook поділився музичним захопленням – реп-піснею власного виконання. А які в тебе є захоплення і як твоя діяльність вплинула на них? Можливо довелося деякі відкласти в бік?

– Я з дитинства обожнюю кінематограф. Завжди тримаюсь в курсі розвитку кінобізнесу та новинок прокату. Перегляд якісного фільму завжди приносить мені особливі враження. В певний момент життя, я, навіть, мав поступати на кінооператора, але через певні обставини не зміг реалізувати цей задум.

Інша пристрасть – музика. За першому стипендію купив гітару, брав укроки гри на ній, хоча в певний момент життя наші шляхи розійшлися.

 Я взагалі сприймаю оточення більш на емоційному рівні. Саме тому так люблю кінематограф та музику – це дарує унікальні почуття та певний емоційний досвід.

– Як виникла ідея створення «Доступного театру та кінотеатру для пенсіонерів»?

– Перший проект із цієї серії – «Доступний кінотеатр». У наш час є соціальна несправедливість. На жаль, пенсіонери – це та категорія, яка лишається осторонь певних суспільних та культурних процесів, вони не мають коштів на найнеобхідніше, що вже казати про щось на кшталт кінотеатру або театру? Вони не відвідують сучасні розважальні заклади, адже розуміють, що для них це надто дорого. Тому в Андрія Покровського виникла ідея, так, як він є співвласником розважального центру «Промінь», у рамках своєї соціальної відповідальності створити такий проект й зробити для пенсіонерів хороші умови для дозвілля, культурного та духовного збагачення. Почали ми з демонстрації фільму «Темні часи». З жовтня минулого року разом із Волинським обласним академічним музично-драматичним театром ім. Тараса Шевченка запустили ще й проект «Доступний театр».

– Як цю ідею сприймають пенсіонери?

– Абсолютно позитивно. Більше того, наш проект має шалений ажіотаж. Іноді доводилось влаштовувати додатковий кіносеанс, бо охочих потрапити на показ було дуже багато. Наразі в рамках проекту наші заходи відвідали більше 1000 пенсіонерів.

– Яка вистава/ кіно їм найбільше сподобалися?

– Кожні фільм та вистава викликає в основному позитивні відгуки. Є справді жанрове кіно, яке, можливо, не проймає всіх до глибини душі, але все одно залишає хороші враження. Не скажу, що люди виділяли окремо певну виставу чи кіно. Це знову ж таки через те, що ми НЕ показуємо щось неякісне або нецікаве.

З останнього, коли я побачив шалений драйв у очах людей, був фільм «Богемна Рапсодія». Гурт «Queen» почав свою діяльність у 70-х роках, а це саме час молодості тепершніх пенсіонерів.

– Як вони реагують на сучасне кіно?

– Із захопленням. Кожен сеанс фільму, кожну виставу ми обираємо «вручну», тобто аналізуємо, чи цей фільм гідний перегляду, чи залишить він в спогадах людей приємний або емоційний «післясмак». Впевнений, що саме такий підхід формує суто позитивний імідж нашого проекту.

– Як вирішуєш, якою буде наступна вистава чи кіноперегляд? Можливо, пенсіонери висловлюють свої побажання?

– Постійно проводжу моніторинг графіку кінопрем’єр та театральних анонсів. Далі вже організаційні моменти: дізнатись, чи фільм потрапляє в прокат до нашого міста та, власне, підготувати захід до реалізації.

Одну виставу пенсіонери дуже просили показати – «Циганка Аза».  А стосовно кіно, то у них багато побажань, особливо хочуть глянути старі та документальні фільми. На жаль, є обмеження з авторського права. Враховуючи, що кінотеатр – це офіційна установа, а не просто зал з проектором, є певні юридичні нюанси, які не дозволяють так легко влаштувати кіноперегляд.

До прикладу, ми неодноразово думали над фільмом «Список Шиндлера». Але перший офіційний показ в кінотеатрах даного фільму відбувся 27 січня 2019 року до дня пам’яті жертв Голокосту, і то фільм демонструвався англійською мовою з українськими субтитрами.

– Чи береш участь або, можливо, плануєш долучитися до інших проектів від «СВІДОМИХ»?

– Кожен наш проект має свого координатора , але ми допомагаємо один одному. Громадянський Рух «СВІДОМІ» – це наше життя, бачення. Ми вирімо в наші проекти і живемо нашими принципами.

– Що ти плануєш в подальшому, якою бачиш свою професійну діяльність та у яких сферах? Чи плануєш виїжджати з Луцька?

– Поки і надалі рухаюсь по заданому напрямку. Я завжди відкритий до нових знань та досвіду, тому думаю, що сфери діяльності будуть розширюватись. На даний момент не планую, та й дивлюсь на це дуже двояко. Я просто розумію, що поки мені є куди рухатись в Луцьку. Я не з тих людей, що вірять, що «десь» їх чекає казкове життя. Всюди треба працювати, треба розвиватись. То чому не в рідному місті?