У Луцька задатки міста-багатія, — цитатник Романа Хорзова

• Я міг багатьох інвесторів залучити з-за кордону, але вони бояться вкладати в Україну, адже невідомо, що буде завтра. Наша держава не несе ніякої відповідальності, «клімату» вони не створюють. Тому мікробізнес буде розвивати тільки в розрізі місцевих інвестицій, завдяки тим, хто щось знає, «плаває» в зоні ризику й не буде боятися вкладати гроші.

• Тільки надзусилля можуть привести до якогось результату. Я, як амбітний, бізнесмен хочу більшого. Робиш і хочу ще більшого, робиш – знову треба більше.

• Я зрозумів, що аби мати якийсь капітал та кудись рухатися, мені потрібно заробляти. Вам треба усвідомити, що ви вмієте і куди потрібно «прикласти» ці ваші знання. На сьогоднішній день, аби заробити якісь гроші, великих зусиль не треба, бо є багато варіантів як пасивної, так й активної роботи, а раніше це було складніше.

• У мене була мрія  купити BMW, але я вклав зароблені гроші в свій перший заклад. Тоді я відкрив у Ківерцях на автостанції клюб «Гопачок». Першу машину купив у 27 років, хоча вже в 24 роки міг дозволити собі купити нормальну тачку.

• Сезонність – це одна з факторів ризику бізнесу.

• Повернувшись другий раз у Німеччину, я на стільки надивися на той маркетинг, на те, як у них там все рухається, і побачив, на скільки у нас не клієнтоорієнтований бізнес. Ті, хто вміли, зараз мільярдери. Бізнес і клієнт – це одне ціле. Нема такого, що я цар, а ті, хто приходить до мене щось купувати - ніщо.

• У мене горіли очі, я розумів, що у нас все роблять не так. Тоді у «Зефірі» почав вести перші вечірки, тоді мене побачили хлопці, які займалися консалтингом. Вони в мене запитали, що мені не подобається, і я їм розповідав про сервіс, організацію. Спочатку я ж мовчав. Дивився і мовчав, бо треба мати повагу до роботи людей, але як запитали, то я відповів. Вони на мене подивилися і запропонували бути замдиректора. За той рік у мене були дуже позитивні зрушення, «Зефір» взагалі на той час був дуже перспективним. Ми вперше розказали Луцьку, що таке коктейль, не просто водка з соком. Тоді ще Діма Монатік до нас приходив, він танцював брейк, і я запрошував його до нас виступати. Ми всі з того «Зефіра» «вийшли». Ось тоді я й починав збирати  гроші.

• Працювати з людьми дуже важко. Це морально виснажлива робота.

• У мене теж була така штука, що я думав, що ось цей директор отримує 500-600 доларів у місяць, а я мав – 100, але всі удари приймав на себе. Мене нормально «утюжили», але я розумів, що це навчання, добре, що мене за це ще трошки доплачують, кормлять.

• Я прийшов до «консалтингових рібят» і сказав, що я маю 10% заробітку, а хочу мати 30%. Ви молодці, ви навчили мене, зробили класну стратегію, але я хочу якогось фінансового росту. Тоді вони мені сказали: «Ти в житті не будеш заробляти стільки, скільки і ми». Я ж сказав: «буду» і написав заяву на звільнення. Зараз я впевнений, що вийшов вище.

• Відкриваючи якийсь заклад, маєш зрозуміти, в чому твоя фішка, аби вибитися з маси. Ця родзинка може бути в меню, в інтер’єрі, сервісі. Це як ніби коли ти йдеш на звану вечерю – одягни помаранчеву краватку, бо тоді хтось тебе й замінить. В тому й фішка закладу, бо ми продаємо не тільки їжу, а ще й емоцію.

• Вода і сонце мають заворожуючу дію. Це дві речі, які дуже сприяють продажам. Не знаю чому, але якщо ви зробите заклад, в якому буде видно, як сідає або встає сонце, то це гарантована удача ресторану. Ви побачите, яка це магія.

• Німці мені «всадили» в голову, що потрібно структуровано працювати. Всі ці збори, планеровки – вони потрібні.

Іванна СОЛОМАНЧУК

Автор фото Павло БЕРЕЗЮК