Сусідські баталії на Відродження: «Я 7 років судився за свої кімнати і не відступлю». Частина 2

Відновити справедливість намагаються мешканці гуртожитку на Відродження, 12.

Конфлікт між сусідами загострився 27 червня, коли постійна комісія міської ради з питань дотримання прав людини, законності, боротьби із злочинністю та корупцією, депутатської діяльності, етики та регламенту розглянула заяву Ніни Данилюк про нібито «незаконні дії одного із мешканців гуртожитку».

Кореспонденти Район.Луцьк розмовляли із Василем Пакушем про те, як він бачить цей конфлікт та як може пояснити ситуацію, що склалася на сьогодні.

Читайте також: Сусідські баталії на Відродження

У конфлікті фігурує кілька осіб, зокрема Ніна Петрівна, яка є бабусею Владислава та його сестри Олександри, але не проживає у гуртожитку, Василь Пакуш та його дочка Альона, які є сусідами Владислава та Олександри, ще один сусід та сусідка цих сімей, які на сьогодні теж проживають у секції гуртожитку, де знаходяться квартири 408-413, а також Оксана, яка є тещею Владислава та мамою його першої дружини, від якої він має двох дітей.

Пане Василю, розкажіть детальніше про те, хто ви.

– Я – Пакуш Василь Михайлович. Більшість часу живу під Берестечком. Трохи займаюся бджільництвом, маю трохи землі, яку обробляю. Проживаю також із сім’єю та двома дітьми у гуртожитку на Відродження, 12.

Коли і яким чином ви отримали кімнати у цьому гуртожитку?

– 408 кімнату отримав, коли працював на заводі крупнопанельного домобудування. Тоді мені її дав профспілковий комітет. У той же час семеро сімей виїжджали з гуртожитку, відповідно, КП ЖКК стало організацією, яка могла розпоряджатися кімнатами, бо обслуговувала гуртожиток. Відповідно до ордеру від 20 грудня 2001 року колективне підприємство ЖКК (ордер 81) мені виділили 413 квартиру. У 2003 році 30 травня КП ЖКК (ордер 41) мені виділило ще одну кімнату, 407. Загальна площа усіх кімнат склала 57 квадратних метрів.

3

Ордер на 413 кімнату сім'ї Пакушів

2

Ордер на 407 кімнату сім'ї Пакушів

Розкажіть детальніше про те, хто є вашими сусідами.

– Ті кімнати давали людям, які мали трудові відносини з підприємствами будівельних організацій, але так вийшло, що по-сусідству став проживати такий собі Данилюк Олександр Борисович, який не мав до них відношення. Потім у нього з’явилась дочка Олександра та син Владислав. Окрім них, є ще двоє сусідів, що проживають у 409 та 410 кімнатах відповідно. Раніше також проживав Федорук у 411, а потім він зник. Я написав заяву у поліцію за фактом зникнення людини. Відповіді не отримав.

Мені відомо, що Федорука заочним рішенням суду виселили. Рішення суду ще не набрало законної сили, а Федорука будинковий комітет уже виселив. А у його квартиру прописали Данилюка Владислава. Потім переписали квартиру на батька, Олександра. Я подав заяву у міську раду про те, щоб вони пояснили, на якій підставі він без черги отримав житло. Мені дали відписку, що згідно з рішенням якогось виконкому йому дали це житло, але мені не дали інформацію, на підставі чого Олександр там опинився. Данилюки на сьогодні займають квартири 411, 412 і коридор.​

Коли ви почали ділити кімнати загального користування та хто це ініціював?

– У 2014 році на підставі рішення загальних зборів прийняли рішення про розподіл секції. Ініціатори – Данилюки. Сусід з квартири 410 написав заяву, що відмовляється від своїх квадратних метрів на користь квартир 411-412. Загальна площа, яку ділили – це кухня, туалет, сушка. Загальні збори вирішили, що мені відійшла кухня і частина сушильного приміщення. Меркотан, сусід з 410, не мав коштів на те, щоб встановити унітаз. Данилюки дали йому 1000 грн, щоб він встановив його у кімнаті, що і було зроблено.

Як ви розподілили ці приміщення?

– Данилюки хотіли забрати загальний туалет, а сушильним приміщенням користуватись як загальною площею. Всю каналізацію, воду вони підвели під себе. Те приміщення виглядало по-іншому. Розвалили 2 унітази, 3 умивальники... і зробили усе під себе. Тобто, Данилюки забрали приміщення туалету, ми – приміщення кухні та частину сушильного приміщення, сусідка – іншу частину сушильного приміщення, а Маркотан, сусід, відмовився від своєї частки.  

2

Сім'я Данилюків обмежила сусідам доступ до туалету загального користування

3

Туалет загального користування після реконструкції, проведеної сім'єю Данилюків

– З березня 2016 року ведеться реконструкція.

Нам відомо, що перша скарга від Ніни Петрівни розглядалася 27 червня 2017 року. Чому, на вашу думку, вони тягнули із зверненням?

– Спочатку претензій ніяких не було. Потім Данилюки виставили не тільки свої кімнати на продаж, але й приміщення колишнього загального туалету. Коли почали приходити покупці – почався шантаж. Вони хотіли, щоб ми віддали свою кімнату, бо так вигідніше продати.

Варто згадати 1993 рік та приватизацію тресту Волиньпромбуд. Тоді 13 об’єктів житлового фонду незаконно включили до приватизації, зокрема і наш гуртожиток. У 2001 році я написав скаргу у прокуратуру про незаконність цих дій. Суд тривав 7 років. До 2006 року гуртожиток на балансі міської ради не був.

Також на мене подавали у суд щодо позбавлення прав на 3 кімнати без забезпечення іншим житлом. Міська рада брала участь у судовому процесі. Суд встановив, що кімнати отримано законним шляхом. Гуртожиток відсудили, повернули у комунальну власність, почалася приватизація. На той момент будинковий комітет для приватизації мав створити і надати списки тих, хто проживав у гуртожитку. З 2003 року я займав 57 квадратних метрів. У тих списках вказано лише 28.90 квадратних метрів.

Виходить, що мене у незаконний спосіб позбавили 24 квадратних метрів. Так ось, Данилюки, певно, побачили ті списки і запропонували, щоб ми віддали їм 413 кімнату. Ми відмовилися. А тепер вони подають звернення про те, що я проживаю там незаконно.

3

Оголошення на ОЛХ про продаж кімнат, де проживає сім'я Данилюків

– Отже, перша заява від Ніни Петрівни надійшла після 9 місяців, як ми уже розподілили площу. Ви собі склали план дій, продаєте квартиру, а потім вирішуєте «включати дурня» і казати, що вперше це бачите – ось, що вони зробили.

А чи було у цій справі у ваших діях щось незаконне?

– Так, я вчинив неправомірно, бо не знав, що коли проводиться реконструкція, то треба звернутися у ЦНАП, щоб замурувати дверний прохід. Але Данилюки теж самостійно провели реконструкцію туалету. Закрили його на замок, повиносили звідти наші речі. І туди доступу ніхто не мав. То їх не притягають до відповідальності.

Чому ви замурували кухню?

– Бо не могли залишити відкритим унітаз, який там встановили. Данилюки ж забрали кімнату, де був туалет загального користування.

А як щодо дітей Владислава, які проживають у тих кімнатах?

– Дітей насправді не було, коли уся ситуація зав’язувалася. Використання дітей – це маніпулятивний хід. Їх виховувала бабуся Оксана, а Владислав забрав їх у неї.

Оксана, бабуся дітей Владислава, підтверджує слова Василя Пакуша про те, що діти у квартирі не проживали, а батько забрав їх, шляхом залякування її дочки.

«Батько, Владислав, вигнав свою дружину, мою дочку, з двома малолітніми дітьми. Їх мати по 9 серпня проживала з нами. Ми все робили для дітей. 9 серпня мати взяла їх, а додому не повернулася. Від нього завжди були погрози. Вона боялася. Він використав залякування... Моя дочка зовсім не йде на зв'язок... ми не знаємо, де вона зараз. Факт, що внук виріс з 2 місяців зі мною... баба, дід і мама – він звик. А що буде через місяць там? Він їх вижене? Діти ж то найважливіше... Умови у них там жахливі. Неодноразово він бив мою дочку та виганяв серед ночі. То такий садист, що я не розумію... Треба було зробити умови для дітей, а він що? Діти виросли у мене на руках. На 100% мене цікавить тільки їх безпека. У поліцію як мені звертатися? Що я скажу? Що мати взяла дітей і пішла, а тепер не виходить на контакт? Якщо внукам щось загрожуватиме, я звертатимусь у соціальні служби», – розповіла бабуся Оксана.

Вікторія, сусідка сім’ї Пакушів та Данилюків, теж поділилася спогадами: «Я там жила з 2004 по 2010 рік. Зараз живу в іншому місці, але кімната за нами. Питання розподілу і у 2008-2009 рр. було. На той момент там було 4 сім’ї, а ті діти, які зараз там живуть, були ще малі.

Ми мали спільну кухню і туалет. Душу не було, як і гарячої води. Пакуші мали 3 кімнати ще тоді. Коли вже нарешті почався розподіл, у 2014, то всі погодилися, що мені половина сушки, Пакушам  – частина сушки і кухня, Данилюкам  – туалет. То Пакуші і забрали частину сушки і ту кухню. Всі підписалися і погодилися на розподіл. Василь зможе мені допомогти перегородити сушку. Я свої речі забрала, а він свої (цього літа). Владік Данилюк.. там, де був спільний туалет, вони зробили ремонт. Туалет у принципі їм і належав за розподілом.

Зараз, якщо я повернуся туди жити, то мені не буде де навіть руки помити.. одна тільки кімната.. якщо вже почався такий розподіл, то як вже сталося. Я не знаю, як вирішити ситуацію. Чому так сталося? Бо тоді домовлялися з їх татом. А зараз він виїхав. А там інші люди, у них інше бачення. Тому і конфлікт виник».

Ірина ГОЮК