«Ми вдячні усім лучанам, які приходять поспілкуватися з нашим сином», – батьки Кузьми Скрябіна

13 Жовтня 2016, 17:37
2756 Джерело: konkurent.in.ua

Луцьк – поки що єдине місто України, де після трагічної загибелі відомого українського співака Андрія Кузьменка його постать відтворили у скульптурі. Незважаючи на недовгу історію, про луцький пам'ятник Кузьмі, улюбленця всіх українців, чув чи не кожен.

Ще у жовтні минулого року на території рекреаційної зони City Park постав бронзовий образ музиканта. Ініціював зведення скульптури за власний кошт меценат та депутат міської ради Андрій Покровський, який був знайомий з Кузьмою особисто, – пише Конкурент.

Батьки – Ольга та Віктор Кузьменки – не оминули увагою відкриття. Це була справді радісна мить для усіх. Однак невдовзі присмаку гіркоти додала критика скульптури Кузьми у медіа та соціальних мережах. Думка громади – фігура абсолютно не схожа на музиканта.

Така реакція не могла не зачепити почуття рідних Кузьми, як і Андрія Покровського. Тож вони спільно вирішили демонтувати скульптуру, а на її місці створити нову. Витрати на це знову ж таки повністю взяв на себе луцький бізнесмен. Цього разу процес створення фігури відбувався під пильним наглядом матері Андрія Кузьменка і вже 23 серпня 2016 року, у переддень Дня Незалежності, зовсім інший Кузьма постав перед лучанами.

І тепер реакція жителів Луцька та й усієї України була практично одностайною: цей Кузьма – таки справжній Кузьма.

Як розповів меценат Андрій Покровський, рішення демонтувати пам'ятник і зробити повністю новий він прийняв не вагаючись. Адже цей монумент для нього, як пам'ять про Андрія в Луцьку, мав принципове значення.

«Я почав цю справу і я її завершив, Кузьма Скрябін знову з нами! Приємно бачити нову скульптуру в оточенні шанувальників», – заявив він.

Минув рівно рік після невдалої презентації, як тато й мама Андрія знову навідалися до обласного центру Волині. Цього разу без зайвого пафосу і метушні, аби просто побути із сином. Тепла жовтнева погода сприяла візиту, а щирі почуття й емоції батьків зробили цей день по-справжньому особливим.

«Конкурент» отримав нагоду розділити радісний момент з родиною Кузьми Скрябіна. Про враження від скульптури, нагороду від Порошенка, а також пісню, за яку Андрія Кузьменка повинен шанувати кожен українець устами його батьків.

 

ДРУГИЙ РАЗ ВІН НЕ МАВ ПРАВА БУТИ НЕВДАЛИМ

– Розкажіть, будь ласка, як створювали новий пам'ятник Андрієві?

– Мама. Я висиділа, як квочка, цей пам'ятник. Тим більше, він вже раз був невдалим. Другий раз він не мав права бути таким. Наживо бачу його вперше. Раніше бачила в гіпсовому виконанні у Києві.

Фактично, я сама знайшла того скульптора (Богдана Цюпу, – К.) і несла відповідальність за виконану роботу. На перший варіант я не мала впливу: не знала тої скульпторки (Ірини Дацюк, – К.), не знала взагалі, що ця робота робиться.

Робота йшла трудно. У студії я сиділа 3 години одного разу, потім ще 2 години, потім невістка сиділа (дружина Андрія – Світлана, – К.), там треба було над очима працювати. Важко давався портрет. Але врешті зробили.

Сама композиція – це, фактично, було моє бажання. Посадити його на лавку, щоб завжди він не був сам. Щоб біля нього хтось посидів. І так, як на лавці дряпають, то так ножичком ми видряпали: «Змінюйте світ на краще…, тому що ви в ньому живете».

Нас тішить, що пам'ятник стоїть в такому місці, де буде багато молоді, дітвори, де його будуть відвідувати. Мені подобається, що на перших фотографіях, які з'явилися в інтернеті, біля Андрія сиділи діти. Спеціально приїхали подивитися, бо рік тому ми відкривали той перший пам'ятник. Сьогодні ми задоволені результатом.

– Батько. Робота у новому виконанні нам дуже сподобалася. Є схожість. Ця поза – така розслаблена, «вальяжна» і лавочка для того, щоб дітвора могла з ним посидіти. Мама казала: «Тепер наш Андрійко одиноким не буде, завжди хтось зможе біля нього присісти».

Ми дуже вдячні колективу на чолі з Андрієм Покровським, його помічникам. Вони приклали дуже багато сил, щоб зробити гідний пам'ятник. Також вдячні Луцьку.

Ще нас тішить, що пам'ятник стоїть в такому місці, де буде багато молоді, дітвори, де його будуть відвідувати. Ми вдячні усім лучанам, які приходять у City Park, щоб поспілкуватися з нашим сином.

– Цікаво, чому пам'ятник з'явився у Луцьку, адже Андрій з цим містом й областю не надто тісно пов'язаний. Чи я помиляюся?

– Батько. Дуже пов'язаний. І з Луцьком, і з прикордонниками, і з районними центрами. Через що Андрій Покровський вважав ділом честі, щоб зробити пам'ятник саме в Луцьку.

– Чи є ще десь в Україні схожі проекти, присвячені Кузьмі?

– Мама. Пам'ятників більше ніде немає. Є мурал у Тернополі, стіна пам'яті в Одесі. Навіть чула, що в Сімферополі піднімають тему про мурал і зазначають: «Незважаючи на різку критику РФ Скрябіним».

В Одесі є сквер і стіна пам'яті. У Волновасі і в Люботині є вулиця імені Андрія.

– Наскільки я знаю, влада Львова хотіла назвати сквер у місті на честь Андрія. Ви відмовилися, навіть писали відповідні заяви. Розкажіть про цей конфлікт.

– Мама. У Львові нічого немає. І я заборонила. Скандально і некрасиво. Я перестала поважати людей, які за те взялися.

Це мав бути не зовсім подарунок міста. Частину мали оплачувати з фонду Андрія. У Львові виділили якусь суму, а потім сказали, що їм не вистачає. Ми сказали: «Якщо не вистачає, значить не робите». І не роблять вже нічого. І ми категорично не хочемо. Рік тому написали заяву в міську раду, що відмовляємося. А цього року ми це підтвердили і востаннє вирішили, що ніяких скверів у Львові робити не будемо.

Хоча вони заявляють, що все-одно будуть робити той сквер, тому що це не батьків була ідея, а громадськості.

– Батько. У Львові ми зіткнулися з цинічним небажанням львівських чиновників ввести у життя цей проект. Нас крутили, обертали різними причинами. В 2015 році нічого не вийшло, перенесли на 2016. Цей рік закінчується, уже головний архітектор сказав, що ми в 2017 році обов'язково зробимо. Така «мишача возня» навколо нас уже дістала і ми категорично відмовилися.

Можуть вони собі громадські місця відпочинку робити, це їхнє право. А те, що стосується імені нашого сина, без нашої згоди вони не мають права. По Україні стільки всього зроблено… ті, хто хоче – щось робить, а хто не хоче – вишукує різні причини.

 

ЛЮДИ ПРИСВОЇЛИ АНДРІЄВІ ВСЕНАРОДНОГО АРТИСТА…СВОЄЮ ЛЮБОВ'Ю, СВОЄЮ УВАГОЮ

– Президент Петро Порошенко вручив Кузьмі посмертно орден «За заслуги» І ступеня. Хоча українці підготували безліч петицій, де просили нагородити Андрія званням народного артиста України.

– Батько. Була одна петиція на президентському сайті, а по Україні громадські організації створили ще 51 петицію.

– Мама. Одну петицію ми взяли під свій контроль і поставили на офіційну сторінку Андрія у Facebook. Голосування мало бути до 3-х місяців. А у нас вийшло: не було ще 3-х тижнів, коли вже було 28 тисяч голосів на одній петиції.

Тоді протягом місяця з Адміністрації Президента подзвонили і сказали, що комісія з нагород уже вирішила відзначити. Не так, як Львів три роки будує сквер (жартує).

– Але люди голосували за надання звання народного артиста…

– Батько. Це звання посмертно не присвоюється. І комісія з нагород проголосувала одноголосно за орден «За заслуги» І ступеня. А це, по суті, після Героя України друга нагорода. Це дуже висока нагорода, і ми її поважаємо.

– Мама. Ми прийняли її, тому що фактично цю нагороду дав народ. Це вони зробили своїми петиціями і голосами.

– Батько. Вже півтора року в наші Брюховичі, де Андрійко похований, тече ріка людей з усієї України, із-за кордону. І ми з мамою переконалися в тому, що люди присвоїли йому всенародного артиста…своєю любов'ю, своєю увагою.

 

ЙОГО ІЗ СЕРЦЯ НЕ ВИКИНЕШ

– Ольго Михайлівно, через рік після смерті Андрія в одному з інтерв'ю ви розповідали, що досі приймаєте пігулки, щоб заспокоїтися. Вже минуло більше півтора року. Чи стало легше?

– Мама. Біль просто прийняв іншу форму. Від такої безвихідності ти просто не маєш куди діватися: пишеш всякі книжки, займаєшся тими скверами, пам'ятниками. Тільки, щоб не було вільного часу.

– Батько. Ми не уявляли, що будемо доживати свою старість без Андрія, який нас любив, піклувався про нас. Він був нашою гордістю, нашою опорою. Той біль… зараз ми з ним не те, що звикаємося, ми з ним доживаємо свій вік. Він настільки був хорошою людиною, хорошим сином, що його із серця не викинеш. Біль тієї втрати не заміниш.

– Але все-таки, людська любов допомагає?

– Батько. То немає мови. Скільки до нас дотепер приїжджають додому! І в інтернеті, і при зустрічах. Де ми не з'являємося, всюди люди підходять, підтримують нас, співчувають.

– Мама. Допомагає. Скільки люди біля нас були…кожен день. І з Харкова, і з Києва. І дзвонять по кілька разів на день.

 

ТАКІ ПІСНІ, ЯК «ЛЮДИ, ЯК КОРАБЛІ», І «СТАРІ ФОТОГРАФІЇ», І «ОЛІГАРХИ», І «МАРШРУТКА» БУДУТЬ ЖИТИ ДОВГО

– Чи бачите ви майбутнє в гурту «Скрябін» без Андрія?

– Мама. Ви розумієте, справа в тому, що будь-який музикант, який залишає після себе твори, пісні, обов'язково розраховує на те, що вони будуть жити. Бо якби не жили твори композиторів, ми б досі мешкали в печері.

Так чи інакше, то велика честь, що вже більше двох десятків років переспівують його твори. З великою зацікавленістю навіть малі діти переспівують його. Це значить: ще є запас, його пісні будуть жити.

В чому особливість Андрія. В тому, що його розібрали на фрази. Я думаю, що такі пісні, як «Люди, як кораблі», і «Старі фотографії», і «Олігархи», і «Маршрутка» – всі вони будуть жити довго, тому що вони актуальні і написані з любов'ю до людей.

– Ці пісні, мені здається, вже стали народною творчістю.

– Мама. Замість того, щоб співати на весіллі Вєрку Сердючку «Харашо», краще хай співають Андрія. Хай співають усі. Я тільки за. Щоб з кожного вікна було чути і з кожної машини. Я вважаю, що це дуже добре. І гурт повинен ще ту роботу робити, нести в маси. Вони повинні працювати над збільшенням репертуару. Наразі концертують.

 Батько. Ми багато спілкувалися на вечорах пам'яті у школах. Педагоги із серйозністю говорили, що творчість Андрія, глибокий філософський зміст його творів має високий виховний момент для школярів і для молоді. Це нас дуже тішить. Той великий доробок, який він залишив після себе, якщо буде жити в людських серцях, піснях, концертах, значить і Андрійко до тих пір буде жити.

– Мама. Я завжди кажу: якби він написав тільки одну пісню «Не стидайся, то твоя земля», це вже був би внесок у культуру України і патріотичне виховання.

 

Василь БІДУН


 

Коментарі
13 Жовтня 2016, 20:52
автора забули вказати!!
22 Жовтня 2016, 01:37
А ще згадайте пісню" Я вирву твої патли", його групу "Поющие труси". Цим теж треба гордитися?
Коментар
05/12/2021 Неділя
05.12.2021
04.12.2021
03.12.2021