Друг, психолог й навіть… інформатик, або Як журналіст бібліотекарем працював

01 Листопада 2015, 13:18
2356

Кожного четвертого понеділка жовтня відзначають Міжнародний день шкільних бібліотек.

Робота у книгозбірні мені завше видавалася якоюсь особливою. Чомусь неодмінно уявлялося, що у кожній бібліотеці живе якась загадка – десь у куточку, схована за томами старих книжок. І так кортіло оту таємницю виявити й розгадати. Десь у класі третьому я навіть усім розповідала, що виросту і стану бібліотекарем. Звісно, життя внесло у мої плани зовсім інші корективи, втім нещодавно дитяча мрія частково таки втілилася у життя. Бо напередодні Міжнародного дня шкільних бібліотек ми вирішили побачити життя книгозбірні ізсередини.

…До бібліотеки ми завітали якраз під час уроку. Тихо. Затишно. Пахне кавою і книжками. Назустріч усміхаються господині книжкового царства – завідувачка Тамара Ткачук та бібліотекар Олена Кривіцька.

– За освітою я вчитель української мови та літератури, – розповідає про себе Тамара Володимирівна. – Але так склалося, що професійна стежка завела у бібліотеку. Загалом, працюючи у бібліотеці, ми маємо право на дев’ять годин вчительської роботи. Якби їх мені дали, то, звісно, не відмовилася б. Але роботу свою дуже люблю. І повністю міняти її не хотіла б. Тут ми багато працюємо з дітьми, але в бібліотеці зовсім інша атмосфера, аніж на уроці. Буває, діти не знають, як нас звати, але розкажуть усе на світі: і що в класі робиться, і що у них вдома. Дехто не йде по книжки, а просто – поговорити. Сучасний бібліотекар – то і друг, і психолог, і навіть вчитель інформатики.

Олена Миколаївна розповідає, що раніше працювала вихователем у дитячому садочку, потім через певні життєві обставини пішла з педагогічної роботи. А згодом трапилася нагода піти на роботу в бібліотеку.

– І нині цю роботу не поміняла б на жодну іншу… – щиро зізнається.

Поки ми віталися-знайомилися, продзеленчав дзвінок. І буквально за кілька хвилин двері прочинилися, й до бібліотеки встромився допитливий носик. Мала, як пшоно, другокласниця принесла книжку здати і взяти щось почитати на канікули. За дівчинкою забігла ціла юрба школяриків. Дивуюся, як вправно дають раду цьому єралашу бібліотекарі: одночасно спілкуючись з усіма, миттєво знаходять формуляри, записують у них все потрібне, діти тим часом шмигають між стелажами, вишукуючи щось цікавеньке.

Найбільше до бібліотеки вчащають учні молодших та старших класів, кажуть бібліотекарі. Малі – бо цікаво, а старші – бо вже добре усвідомлюють, що попереду на них чекає вступ до вишів. Середня ланка не надто поспішає до бібліотеки. Хіба ті, хто любить читати. Але у шкільній книгозбірні з художньою літературою не дуже розженешся, адже основне скерування – підручники та твори, які входять до шкільної програми.

– Звісно, ми намагаємося придбати новинки, якщо є така можливість, але все ж акцент на підручниках, – каже Тамара Володимирівна. – Дуже вдячні меценатам, які нам дарують книги.

На перший погляд видається, що робота бібліотекаря проста, мовляв, поперекладав формуляри, книжки прийняв- видав, та й годі. Насправді це не так.

– Будь-яка олімпіада, будь-який конкурс – діти передовсім біжать до нас, – кажуть бібліотекарі. – Варто сказати, що завдяки нашому директору бібліотека має і комп’ютери з інтернетом, і ксерокс, і принтер. Не кожна луцька школа може таким похвалитися. І що важливо – ця техніка в нас не припадає пилом, діти активно користуються. Звісно, у соцмережах тут не сидять, але для навчання інтернет використовують.

Дозволити собі попити чаю чи кави бібліотекар може хіба під час перших уроків, бо на перерві тут гамірно, як на Сорочинському ярмарку. Нетерпеливі дітки з молодших класів усі хочуть бути першими, щоби взяти чи здати книжку, усі вимагають до себе уваги, усі хочуть розповісти щось дуже для них важливе.

Найчастіше, окрім програмової літератури, школярі запитують твори сучасних письменників. Кажуть, що це їм ближче, написано «живою» мовою, книги гарно ілюстровані. Втім погоджуються, що і серед класичних творів є багато цікавих, просто… стару книжку не так приємно гортати, як сучасну. А ще, кажуть бібліотекарі, діти нині принципово відмовляються читати книжки російською мовою або ж російських видавництв.

…Нарешті дочекалася старшокласників. Двоє восьмикласників, Олексій і Саша, довго і вдумливо розглядають книги на стелажах. Відтак, зробивши вибір, трохи соромлячись, підходять до нової «бібліотекарки». Кладуть на стіл «Код да Вінчі» та «Франкенштейна».

– До вподоби більше пригодницька література, детектив, – пояснює свій вибір Олексій.

– Читати дуже люблю, – додає Саша. – Щоправда, під час навчання на художню літературу не вельми багато часу лишається, але от на канікулах можна собі дозволити. З останнього, що прочитав, – «Хрестоносці» Генрика Сенкевича.

А Олексій додає, що один з його улюблених авторів – Данте.

На моє запитання, як зручніше читати – з монітора чи з книжки, хлопці в один голос відповідають, що однозначно з книжки. А Саша додає:

– Коли читаєш, дуже важливе тактильне відчуття, а не лише візуальне сприйняття тексту.

Біля одного зі стелажів над однією з книжок схилилися і щось вичитують троє дівчаток. Знайомимося. Світлана, Альона і Вероніка – семикласниці. А читають вони… словник прізвищ! Хихикаючи, зізнаються, що шукають там тлумачення прізвищ однокласників.

– Ця книжка у нас нова, ще не облікована, тому на руки видати її поки не можемо, то дівчата на перерві прибігають полистати, – пояснюють бібліотекарі.

Дівчата кажуть, що полюбляють читати фантастику – про вампірів, Гаррі Поттера, ще – про любов. А одна з них зізналася, що нещодавно перечитувала Сухомлинського.

…Зізнаюся: мій день у бібліотеці, помережаний приємним спілкуванням, приправлений запашним кавуванням, минув як мить. Покидаючи це дивовижне царство книг, заряджена неймовірним позитивом, нарешті збагнула, що ж за таємниця живе у стінах кожної бібліотеки: просто це те місце, куди ходять не лишень по знання, а й задля обміну енергетичним позитивом.

Оксана ГОЛОВІЙ, «Сім’я і дім»







 

 

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром