Лучанка обіцяє прочитати 200 книг за 365 днів

Майже місяць тому молоді українські письменники Марк Лівін та Катерина Бабкіна у соціальних мережах кинули собі виклик: подружжя на двох прочитає 400 книг українською мовою впродовж 365 днів.

Знали, що надихнуть інших і #bookchallenge_ua пошириться серед співвітчизників. Письменники переконані, що ініціатива стане рушієм для вирішення проблеми. Адже за даними соціологів, 50% українців не читають взагалі. Ще половина прочитали торік менш як п’ять книг за рік.

У соціальних мережах активно почали створювати спільноти прихильників #bookchallenge_ua. Українці зачитуються як «класикою» світової літератури, так і книжковими новинками. В інтернеті усі охочі спілкуються між собою, обговорюють прочитане, радять книги один одному. Можна упевнено сказати, що звичка до читання стає настільки ж масовою і популярною, як здоровий спосіб життя та спорт.

Теж вирішила кинути собі виклик, хоча зізнаюсь, таки кілька днів думала. Це ж 200 книг на рік, тобто майже по чотири на тиждень. До того ж навчання, роботу, дрібні побутові справи і зрештою посиденьки з друзями ніхто не скасовував. Я завжди читала багато, але щоб аж так…

Здається, друзі взагалі не поставились до ініціативи серйозно. Хтось відверто сказав, що це все дурість і мені варто подумати про серйознішу мету. Хтось з іронічною посмішкою заявив, що через 2–3 дні облишу ідею. Були й такі, що підтримали, а на запрошення приєднатись відповіли: «Хіба що як кину роботу».

Через кілька днів вирішила: братиму участь.  

Що читати?

Не захотіла обмежувати себе тематикою, історичним контекстом чи проблематикою. У домашній бібліотеці є купа книжок, які свого часу не прочитала, а зараз за турботами до них просто не доходять руки. Ще один must read – недочитана класика, вітчизняна та світова. Буду читати і ті книги, які свого часу читала російською.

Коли і де читати?

Зачепила фраза Катерини Бабкіної: «Упродовж дня у нас є купа часу, який можна використовувати раціональніше». Що це за час? Їжджу у транспорті зранку і ввечері – разом це щонайменше 40 хвилин. Замість безнадійного «втикання» у вікно – читати. Замість безцільного перегляду стрічки новин – читати. Черга – теж хороший привід перегорнути кілька сторінок. Виходить, часу справді вдосталь.

Що робити, коли набридне?

Вирішила не надто змушувати себе читати, хоча інколи доводиться обіцяти собі «ще 10 сторінок і все». Це стається рідко, найчастіше – пізно вночі, коли  хочеться спати. Зовсім кидати ініціативу не хочу. Ще один тег, який часто додають у соціальних мережах до коментарів – рецезій #великіцілідосяжні. Ну що ж, я хочу перевірити.

Наболіле запитання знайомих: «А що як не прочитаєш?»

Не можу нічого сказати на 100%. Покарання для себе свідомо не придумувала, і не хочу придумувати. Будь-яка кількість прочитаного – досягнення, а 200 лише стимул. Мета «Читати більше» розмита, точна кількість просто ставить чіткі рамки.

Сьогодні тиждень, як я приєдналась до флешмобу. За цей час прочитала 3 книги, залишилось небагато – 197.

Перше, що потрапило до рук – Вільям Голдінг «Володар мух». Захоплива історія про хлопчиків, які потрапили на безлюдний острів. Ніби «Робінзон Крузо» навпаки. Перебуваючи в диких умовах, діти самі стають дикими. Для мене книга стала доказом – влади прагнуть всі, незалежно від обставин, віку чи соціального становища.

Далі – українські авторки Галина Вдовиченко з «Маріупольським процесом» і Дара Корній «Зворотній бік світла». Перша – про цілком сучасні події. АТО, війна і долі звичайних молодих людей. Кохання на полі бою і крові. Тема ніби й не нова, але щоразу торкає як вперше. Друга – про сучасні події в контексті слов'янської міфології. Герої діють поза часом і простором, опиняючись то у світі сарматів, то у фантастичному Явороті, то у Львові 2010-х.

Олена Лаущенко