«Місто – пригнічене, зміни мають бути масштабні», – Олександр Товстенюк

Кандидат від «Українського Об’єднання Патріотів – УКРОПу» на посаду Луцького міського голови Олександр Товстенюк заявив, що змінювати місто почне масштабно, розповів що робить ранками, яке улюблене місце у Луцьку та навіщо вчить сина української мови.

Для інтер'ю Товстенюк обрав затишну місцину у дворі одного з корпусів СНУ, що поряд з бізнес-центром «Директорія». Саме там зараз і робота, і виборчий штаб. Хоча часу обмаль, бо перегони у розпалі, але під час розмови нікуди не поспішаємо.

– Олександре, розкажіть чому зібралися стати міським головою?

– Це була ідея і ініціатива Палиці Ігоря Петровича. Він мене до цього довго і наполегливо переконував, і врешті-решт, переконав, що це треба для того, щоб насправді щось змінити. Не щось, а змінити якісно.

– Як уявляєте собі роботу міського голови?

– Буду продовжувати ту роботу, що і робив на посаді голови правління фонду тільки в більших масштабах. Мер – це не такий, як Микола Ярославович, як Богдан Павлович, як Антон Федорович. Вони просто сформувалися чітко при комунізмі, від якого була одна назва. Економіка ринкова не працювала, засади капіталізму, як такого їм просто не зрозумілі. А в 1991-1992 році їм було по 30 з лишнім років. Вони вже все знали, і було дуже важко, змінитись. І таких чиновників багато. Я знаю тільки одного Клімчука, який був просто в формі, постійно актуальний.

– З чого хотіли би розпочати?

– Для початку треба розібратися у структурі міської ради – хто чим займається, чи потрібно там майже 600 людей, чи не потрібно. Ніхто нікого звільняти не буде, зразу хочу сказати. Я запропоную просто змінити систему роботи міської ради, і ця система дозволить виявити професійних і ефективних людей, а ті, які неефективні, непрофесійні, які не вміють працювати – автоматично відійдуть. Ніяких переслідувань не буде. Також треба зробити аудит комунальних підприємств, таких як «Луцьктепло», «Луцькводоканал», «Луцькспецкомунтранс», ЛПЕ та інших, щоб зрозуміти в якому фінансовому і господарському стані вони насправді знаходяться. Я сам знаю, як це робити, але треба залучити серйозні компанії аудиторські, які дадуть висновки, сумніватися в достовірності яких ніхто не буде.

– Які сфери життєдіяльності міста маєте намір розвивати?

– На мою думку, у всіх сферах життя міста потрібно міняти все. Я не скажу, що щось особливо розвивалося, як мінімум, могло розвиватись значно більше. І почнемо міняти у всіх сферах: дошкільні навчальні заклади, школи, поліклініки, житлово-комунальне господарство значно потребує серйозних змін. Будемо допомагати, як робимо зараз фондом: об’єднуємо власників багатоповерхових будинків, бо за ними перспектива і за ними взагалі майбутнє розвитку міста. Тобто у всіх сферах, і в соціальній теж. Дуже важлива тема реабілітації учасників АТО, наша міська влада сьогодні абсолютно на це уваги не звертає.

– Де взяти фахівців, які можуть займатись реабілітацією бійців?

– В нас достатньо сильна кафедра психології в СНУ, ми з ними працюємо, вони додатково готують спеціалістів, я думаю, що якщо їх правильно заохотити, мотивувати, то з цим не буде проблем. Можна залучати фахівців і з інших міст, професіоналів, які б проводили семінари, курси, практикували, показували, якщо це буде їм необхідно.

– Фонд багато працює у спортивному напрямку, сподіваєтеся, що це принесе якісь дивіденди для міста?

– На сьогоднішній день в нас є чітка домовленість з Федерацією легкої атлетики України на календарний план змагань на 2016 рік. В нас передбачається чотири національних чемпіонати, один європейський і один великий тренувальний збір. Змагання такого рівня – це приїзд до тисячі учасників, з ними є тренери, супроводжуючі (друзі, батьки). Їм усім треба десь харчуватися і десь зупинятися.То є прибуток для готельного бізнесу, бо всі – готелі, готельчики, хостели, що є в Луцьку, матимуть можливість отримати клієнтів.

– На Вашу думку, в нас достатньо розвинений готельний бізнес?

– В нас не розвинений готельний бізнес.

– Що може зробити міська влада для готельного бізнесу?

– Насправді ми хочемо змінити трішки формат роботи міської ради. Міський голова, заступники міського голови мають працювати трошки ширше. Мені особисто дуже подобається приклад Гройсмана, він же був наймолодшим, здається, мером обласного центру в Україні. Він їздив за кордон, переймав досвід, працював з інвесторами, з різними інституціями, і залучав інвестиції. От що треба робити. Інвестиції під гарантією міського голови і міської ради – їх залучити набагато простіше, тому що міська рада і міський голова – це можуть бути серйозні гарантійні інститути. Тому буде набагато простіше залучити інвесторів до тої ж реконструкції крупного готельного бізнесу, той же «Лучеськ» закінчити, чи «Світязь» давним-давно треба реконструювати. І можливості такі є. Хоча б зробити три зірки, але сучасний європейський готель, який би просто виглядав пристойно, щоб не соромно туди поселити делегацію.

– А як щодо бюджетних  закладів – хостелів? За кордоном вони дуже розвинуті?

– Ну, за кордон – це зовсім інша річ, зовсім не така економіка. І, насправді, соціальні хостели – це для малозабезпечених, але ні туристи, ні бізнес, не малий, не середній, не великий, не поселяються в хостелах. Поселяються в нормальних, пристойних готелях.

– Чи маєте своє бачення, як можна розвивати мікрорайони міста?

– Нещодавно фонд «Новий Луцьк» відкрив у нашому місті «Офіси розвитку кварталу». Їх є 8. Безпосередньо комунікуючи з людьми через «Офіси», ми будемо вивчати їхню думку, що людям хочеться. Практично всі райони уже забудовані, і розбудувати там щось велике навряд чи вдасться, але навести лад на вулицях, удворах, обладнати їх дитячими і спортивними майданчиками, де це можливо, засадити деревами, скверами, щоб років через 10 це були повноцінні зелені зони – цілком реально. Щодо стратегічних об’єктів, то зараз біля стадіону будується потужний спорткомплекс «Спортлайф», є ще бажання один-два басейни реконструювати, а також занедбаний спорткомплекс «Колос», який в такому жахливому стані, що його простіше розвалити і звести наново.

– А реально ці спортивні об’єкти завантажити серйозними спортивними заходами, чи це будуть соціальні проекти?

– Не на 100% соціальні… Дуже добре, якщо б вони хоч якимось чином окуповувались, але, насправді, людям важко зараз вийняти з кишені і заплатити 200-250 грн за абонемент, адже це фізкультура і здоров’я. Ці спорткомплекси не для професійного спорту, хоча вони дадуть можливість готуватися до серйозних змагань. Але все починається – з садочка. Гімнастки, звідки ж вони беруться? З 3-4 років починають займатися. Ось такі речі нам треба буде обов’язково забезпечити. Умови для того, щоб діти з садочка, школи мали можливість займатися хто чим хоче: баскетбол, футбол, легка атлетика, волейбол, гімнастика, танці, бальні танці, бокс, карате, тобто все те, що підтримує здоровий дух у здоровому тілі. І таких закладів спортивних буде достатньо. Це дасть, по-перше, можливість, відтягнути дітей, підлітків з вулиці, забрати їх в спортзали. Це одна із основних задач фонду, і вона стане однією із основних задач міської ради. За 5 років підліткова злочинність має просто знизитися щонайменше в 4-5 разів.

– Розкажіть, будь ласка, більше про Офіси розвитку кварталів. Вони вже деякий час, кілька місяців точно працюють – які типові проблеми виявляють?

– Приходять з питаннями оформлення субсидій, пенсій, щодо захисту прав споживачів, створення ОСББ, створення благодійних фондів в садочках, в школах. Фонд допомагає організувати документообіг для батьківських комітетів, щоб воно все функціонувало прозоро, і батьки могли бачити, куди діваються гроші. Також всюди ж проблеми з ремонтами дахів, дворів тощо.

– І фонд оплачує повністю такі роботи, чи практикуєте співфінансування?

– Фонд заохочує людей формувати квартальні, вуличні, будинкові комітети, утворювати ОСББ, і якщо люди бажають, дати якісь кошти свої, то ми їм теж помагаємо. Зараз ми підтримуєм одне об’єднання співвласників багатоквартирних будинків. Ми пішли таким шляхом – пріоритетно допомагаємо тим, хто готовий вкласти свої гроші – 50 на 50, 60 на 40, 70 на 30. Чим більший відсоток люди можуть забезпечити, тим більша імовірність, що фонд підтримає решту.

– Розкажіть про улюблене місце у Луцьку.

– Я живу на проспекті Волі, навпроти 4-ї школи, улюблене місце – це мій балкон. Люблю стадіон СНУ, мені подобається бігати зранку, отримую масу позитивних емоцій.

– Вас вже впізнають, коли ви бігаєте, зарядку робите?

– Так, впізнають, доганяють, щось хочуть мені розказати, чи щось попросити. Трошки є незручності, насправді. Я ж інтроверт – дуже ціную стосунки людські, дружбу, але в мене небагато близьких людей, друзів, і я особливо нікого близько до себе не пускаю.

– Чи є такі території, які око мусолять і хочете там щось поміняти?

– Що мене особливо дратує, то це Старий Ринок. Це просто хаос, сміттєзвалище одне велике, антисанітарія. Дратує і те, що всі ходять «по нужді» до парку, тому що на базарі немає нормальних туалетів. Це просто більмо на обличчі Луцька. А все решту – скажу, що нічого не радує, ні район ЛПЗ, ні 40-й квартал. Та місто вцілому дуже пригнічене. Тому я хочу, щоб весь Луцьк змінився, а не один район чи вулиця, на якій я виріс, чи живу зараз,  і в сусідньому скверику будуть стригти траву кожен день. Я не хочу такого, мені це не подобається. Наведу приклад як у 2003 році купив завод, де працювала майже сотня людей. Це був просто жах, а не завод. Побут, антисанітарія, побутові приміщення, туалети. Ми почали працювати і почали вкладати ресурси в ремонти. І почали з туалетів для робітників, потім облаштували побутові приміщення, потім ми їм збудували гарну їдальню і купили мікрохвильову піч, ще коли ні в кого вдома їх не було.  Останній кабінет, де робили ремонт – голові правління.

– А який це завод?

– «ПРаТ-Металіст» на вулиці Боженка на території заводу ЛПЗ. Це досить серйозне виробництво металоконструкцій, на рівні Західної України в нас конкуренти Житомирський завод металоконструкцій і Червоноградський.

– А щоб все місто одномоментно змінилося, де ви бачите джерела для ресурсу?

– Перше за все, треба правильно розподілити бюджет. Але місто одномоментно не зміниться, воно має одномоментно почати змінюватись у всіх сферах. Якщо посадили деревце, то скрізь в кожному районі по деревцю в кожному дворі треба посадити. Не можна робити якось показовий район і ставити його у праклад, в нас на це часу не вистачить. Ми знайдемо активних людей, громаду, комітети. Ці люди знайдуться, ми їх вмотивуємо,  ми їх будемо підтримувати, і вони не будуть давати спокійно спати ні міському голові, ні його заступникам. Але не буде так, що якщо хтось більш наближений, то йому в дворі асфальт поклали, хто менш наближений, тому не поклали.

– Ви маєте великий досвід роботи у фонді…

– Не великий, 3 роки всього, це дуже мало, повірте мені.

– Наскільки благодійність – важливий ресурс дл міста? 

– Я назвав би це філантропство, меценатство. Дуже важливим. Насправді, «с миру по нитки – бедному-рубашка». Тільки наш фонд витратив колосальні кошти: 2013 рік – майже 40 мільйонів, 2014 –38,5 мільйона, цього рокувже 60-62 мільйони, на наступний рік ми обговорюємо 100 мільйонів гривень для Луцька. Але Ігор Петрович має конкретний план розширюватись і ми будемо після виборів перейменовувати Фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк» на «Тільки разом». Фонд з такою ж назвою працює в Одесі. А якби кожен в міру своєї можливості якимось чином зміг дати пару гривень на те, щоб щось біля себе поміняти, це була б дуже потужна і рушійна сила. Я вважаю, що вуличні, квартальні, будинкові комітети об’єднають людей і вони зможуть разом зробити толоку якусь, поприбирати, поремонтувати, «скинутись» на благоустрій для себе самих, щоб вони бачили, що це є дієва річ. Бо якщо є 100 чи 1000 гривень, що одна людина з тим зробить? Нічого. А коли є 50, 70, 100 людей, які скинулись по 200-400 грн, це вже і з суми цієї можна зробити дуже багато. Як це зробити? Фонд розкаже через офіс розвитку кварталу. Але найперше, треба, щоб в головах людей щось помінялося, по-перше, щоб вони хотіли це робити, по-друге, щоб цінувати навчилися, щоб дітей вчили своїх цінувати. Тому що в нас є не один прецедент – стоїть майданчик, той же стріт-воркаут майданчик, чи дворовий майданчик і просто його ламають. Але такого не має бути.

– Значить, у нас є така прогалина серйозна в гуманітарній сфері. Маєте якісь ідеї у цьому  напрямку?

– В нас є така цікава ідея – ми організовуємо зараз «Центр молодіжного дозвілля», де будемо об’єднувати молодіжні організації і будемо проводити таке ідеологічне патріотичне виховання. Гуманітарна, моральна сфера, просто навіть, виховання в дуже багатьох випадках відсутня. В нас так раніше не було – ми, якщо ішли в магазин і бачили, що бабуся чи дідусь виходять з тяжкою торбою, всі зразу допомагали занести. Це була норма.

– До речі, а розкажіть про свого сина? Як з ним час проводите?

– Мого сина звати Віктор, йому 15 з половиною років. Вчиться в 10 класі в 21 школі, дуже люблю його. Я розлучений, він живе з мамою, моєю колишньою дружиною, тому я вважаю, що йому винен багато через це. Часу в мене не так багато, я намагаюсь спілкуватись кожен день по телефону, проводити час у суботу-неділю, але в нас дуже хороші стосунки, ми дружим.

– А спортом займається, як тато?

– Займається з примусу. В нього тренер, який за це відповідає. Він 3-4 рази в тиждень тренується, займається додатково англійською, німецькою, українською. Мене часто питають: «А навіщо тобі репетитор з української мови?» «А з англійської нащо?» «Ну, щоб знати» «Ну, так і українську треба знати».Він мені пише смски, ми переписуємося, я вичитую на граматику, на пунктуацію. Зате українська у нього бездоганна. Вільно розмовляє українською насправді невелика кількість україномовних. Талановитий хлопчик, добре вчиться. Надіюсь, що все у нього попереду, і хочеться, щоб він чогось досягнув в житті. Більше, ніж я, хотілось би. До речі, зараз його вибрали на шкільне самоврядування міста з-поміж учнів  9-11 класів, усіх шкіл, а це  десь з 700 людей. Тоді він ще подавав свою кандидатуру на голову шкільного самоврядування, але не його вибрали, а дівчинку, яка була минулого року, і він зараз голова якогось комітету, до речі, по спорту. Віктор хотів подивитися, чи в нього вийде, тому тримав це у таємниці. Ось тільки на тому тижні сказав.

– Які враження від цієї виборчої кампанії?

– Побільшало роботи, довелося взяти собі водія, хоча раніше тільким сам машину водив. А ще побоююся провокацій, то й охоронця взяв. Відчутний дуже адмінресурс, але подробиць розказувати не буду, після виборів хіба що. І сподіваюся, що виграю вибори у першому турі.

Спілкувалася Наталка ПАХАЙЧУК

Фото Романа ДОМБРОВСЬКОГО