Уже лучани: Українці із сходу почуваються в Луцьку як удома

За рік окупації Криму і війни на сході України на Волинь перебралося чотири тисячі наших співвітчизників. У Луцьку зараз живе майже півтори тисячі переселенців. Багатьом із них довелося все кинути, аби не потрапити до рук терористів.

Дійшли руки до… велосипеда

Для сім’ї Данила Агеєва Луцьк – це місто втілення мрії. Тут колишній луганчанин нарешті захопився велоспортом, про що мріяв багато років. Він розповідає, що відкрив для себе багато нового: і в поведінці людей, і в побуті. Ще до війни сім’я планувала пожити рік в іншому місті, змінити обстановку. Тепер так і сталося. Тільки не із власної волі.

Даниїл Агеєв

«В Луцьк ми приїхали, маючи із собою невеличкий рюкзак з найціннішими речами:  у мене – ноутбук, техніка, у дитини – ролики та ведмедик», – каже чоловік.

У Луганську він з дружиною мріяв про велосипед, але, на відміну від Луцька, в тому районі, де вони мешкали, їздити не було умов, хіба що за містом.

«У Луцьку багато місць для «покатушок». І водії на дорогах нормально реагують на велосипедистів – ніхто не намагається тебе збити», – каже Данило.

Не хочуть повертатися до людей «з тарганами в головах»

Наталія Калмикова-Скороход із сім’єю залишила Луганськ ще на початку військових дій. Тепер їй у Луцьку як вдома.

Наталія Калмикова-Скороход

«Дивно, але за Луганськом не сумую, – ділиться жінка. – Чи то Луцьк виявився таким легким для мене, чи у Луганську останнім часом було так важко й неcтерпно... Луганськ – велике місто. Це єдина різниця, яка відчутна. Все інше, що колись було там «краще»,  вже в минулому. Повертатися не хочемо». 

Каже, що у Луганську можна змінити прапори над облдержадміністрацією та іншими будівлями, а свідомість, напевно, вже ні.  

«Якщо Луганськ і буде українським, то таргани в головах людей нікуди не зникнуть, – зауважує пані Наталія. –  Як жити серед тих людей,  не уявляю. Наразі для мене важливо, щоб моя дочка росла серед адекватних людей».
Вона додає,  що Луцьк для неї – затишне, зручне для життя місто. «Воно маленьке, але живе, а головне – завжди буде українським», - тішиться колишня східнячка.

«Здраствуй, луцька школо!»

Ольга Бурлакова з сім’єю приїхала в Луцьк майже рік тому. Розповідає, що в Луганську підтримувала місцевий Євромайдан і брала участь в акціях протесту, тому була змушена втекти.

Ольга Бурлакова з сином

«У Луцьку на ринку все дорого. Але в Луганську було ще дорожче, – порівнює жінка. –  Недешеві медикаменти не дозволять завжди придбати потрібні для сина ліки».

Зараз пані Ольга з чоловіком готують сина Іллю до навчання в школі.

«Щиро вдячна всім, хто відгукнувся і допоміг нам в Луцьку, – каже вона. – Ми заручилися підтримкою друзів-логопедів, щоб підготувати сина до школи. Тепер збираємо гроші йому на шкільну форму».

Ольга працює на ринку продавцем. Її чоловік – приватний підприємець. Однак, за її словами, прибутку майже немає. Грошей ледве вистачає на оренду кіоску. Але сім’я сподівається на кращі часи і переконує: в Луганськ повертатися вони не збираються. Шкодують лише за квартирою, яку так і не встигли продати.

У Луцьку Бурлакові полюбляють гуляти в центральному парку. Кажуть, що це «майже ідеальне місто для спокійного життя». 

Ворог ЛНР

Геннадій Щербак  в Луцьку не лише налагоджує своє життя, а й волонтерує.  З осені 2014 року він займається пошуком полонених, зниклих безвісти українських військових.. Створив сайт, де розміщена вся інформація про бійців.

Геннадій Щербак з дітками

Говорить, що Луцьк для нього – це місто з цікавою історією та хорошими людьми. 

«В мене там був власний бізнес. Були нормальні прибутки. І відповідно я обирав послуги до рівня своїх можливостей. Оскільки тут я фактично залишився ні з чим, то доводиться обирати з того, що є», - розповідає він.

Чоловік  з ностальгією пригадує своє рідне місто і переконує, що любов до рідного міста розпочинається з любові до рідних:

"Я знаю, що в Луганськ нам повернутися нереально. І це небезпечно для моїх рідних.  Але я завжди любитиму своє місто. І не вірю  тим, хто прибуває зі Сходу і розповідає, що там було погано, а тут добре. Бо не вірю у велику любов до країни без любові до близьких. А в Луцьку добре. Тут створені всі умови для комфортного життя».

Українці зі Сходу  переконують: в Луцьку  переселенцями не почуваються. Тільки є люди, які все-таки «таврують», розподіляючи на своїх і чужих. Мовляв, у багатьох є упереджене ставлення до людей зі Сходу.

Аріна КРАПКА