Залишити маленький слід: як лучанка покинула Париж заради Луцька

11 Квітня 2019, 15:37
21-річна лучанка Катерина Левчинська 5103
21-річна лучанка Катерина Левчинська

21-річна лучанка Катерина Левчинська вчилась у престижних вищих навчальних закладах Європи, але повернулась і хоче «показати, що в нас не гірше».

Після школи дівчина вступила у Варшавську вищу школу економіки на бакалаврат за напрямком «міжнародна економіка». Далі пішла на магістратуру в Париж у INSEEC Business School на «менеджмент і маркетинг продуктів класу люкс». Провчившись місяць, кинула навчання і повернулась в Україну.

Катю, якою була ваша перша поїздка за кордон?

– Моя перша поїздка за кордон була перед першим класом. Я поїхала з сім’єю в Туреччину. Мало що пам’ятаю, тому що була дуже-дуже маленькою. Така вже свідома, зріла поїздка була в сьомому класі у Варшаву з батьками і сестричкою. Тоді в мене промайнуло в голові, що я маю вчитися тут. У мене спочатку якось не було думки про ВНЗ, про напрямок, що я буду вивчати, але мені дуже хотілося жити саме у Варшаві. Думки матеріалізовуються і згодом я вчилася у Варшаві.

– Як ви наважилися поїхати вчитися в Європу?

До того, яка я вступила, дуже часто їздила з батьками у Варшаву. З кожним разом мені це все більше й більше подобалось. Ріднішим місто ставало. Звісно, батькам було важко. Як і кожні батьки, вони переживають за свою дитину. Я якось так себе налаштувала. В мене була жага поїхати вчитися за кордон. Остаточно собі це вирішила в 10 класі, що вступатиму саме у Варшаву за напрямком: «економіка, математика». Мені якось тоді «зайшов» цей предмет, сподобався. Я з захватом вивчала ці всі цифри, розрахунки. Налаштувала морально і дуже хотіла поїхати. Мені хотілося чогось нового. Нових знайомств, культуру нову побачити, зустріти нових людей.

Лучанка Катерина Левчинська навчалася у двох престижних європейських університетах
Лучанка Катерина Левчинська навчалася у двох престижних європейських університетах

–  Як відбувалось навчання у Варшаві?

Мені Варшава дуже подобається. Це комфортна столиця для проживання. Навчання мені теж дуже подобалося. Не було контролю над навчання. Хочеш – ходи на пари, хочеш – не ходи. Це все було на твоїй совісті, але студенти ходили. Вони не закидували навчання, яке було дуже цікаве. З кожного курсу я черпала щось нове. Варшавська вища школа економіки –  це один з найпрестижніших ВНЗ Польщі. Це така назва «школа», але це державний університет, який спеціалізується на економіці, менеджменті, маркетингу і інформаційних технологіях.  Я насолоджувалась тим, коли була у Варшаві. Мені дуже близьке це місто. Сесії дуже строго проходили і треба було максимально готовою бути до цього.

–  Наскільки витратне є навчання за кордоном?

Навчання у Варшаві, в тій школі, в якій я навчалася, коштувало чотири тисячі доларів в рік. Можна було навчатися безкоштовно, якщо ти отримаєш карту поляка. Якщо в тебе були по лінії тата або мами родичі поляки, або ті українці, які народилися в Польщі, то можна її отримати. В мене немає карти поляка. Я вступала на навчання з англійською мовою викладання, тому що вчу її з чотирьох років. У Франції навчання коштувало у два рази більше.

–  А яким було навчання в Парижі?

Я вступила в INSEEC Business School на «менеджмент і маркетинг продуктів класу люкс». Проходила конкурс, інтерв’ю, заповнювала анкету, здавала рівень англійської. Це була магістратура. Вона триває два роки. Я знайшла цей університет, тому що хотіла якось звузити свою спеціальність. В мене була міжнародна економіка і я вивчала багато чого. Мені хотілося її звузити. Мені дуже подобався маркетинг, сподобався напрямок, який пов'язаний з товарами класу люкс. Я вирішила, що буду туди вступати. 

Мені навчання дуже подобалось, мені професори дуже подобались. Один професор з фінансів сказав: «Я знаю, що більшість студентів не любить фінанси, бо це занудно, але зі мною ви полюбите і наб'єте тату: «Я люблю фінанси».

Лучанка Катерина Левчинська в Парижі
Лучанка Катерина Левчинська в Парижі

–  Як подолати мовний бар’єр?

Чесно, у мене був мовний бар’єр. Почавши їздити за кордон, я завжди говорила англійською. Звісно, спочатку було дуже важко, тому що я завжди думала, як граматично правильно сказати, як побудувати речення. Я дуже переймалася цим, але якось з часом воно пропадало. Я розуміла все, а іноді наступало переживання, важко було трохи говорити, але потім я виговорилась.

У Франції я навчалася англійською, але я ще знаю французьку мову, бо почала вчити її з п’ятого класу. В університеті я навчалась англійською, а поза межами університету в Парижі я говорила французькою. Люблю дуже цю мову і зараз вчу її. Два рази на тиждень у мене французька мова. З цією мовою у мене якось не було мовного бар’єра.

Зараз взагалі нема ніяких проблем. На роботі, коли приїжджають клієнти, іноді потрібно проводити екскурсії по заводу, то я легко переходжу з української на англійську. 

–  Як налагодити комунікацію з людьми з інших країн?

У мене група була інтернаціональна. З різних країн, різні культури. Хотілося знайомитись. У нас не виникало ніякого такого бар’єру в знайомстві й спілкуванні. Було дуже все легко. Мені було легко знайти спільну мову зі своїми одногрупниками. Було цікаво дізнатися, яка культура в Канаді, Кенії, Швеції, Бангладешу, з Об’єднаних Арабських Еміратів. У нас більше було цікавості, аніж якогось страху в знайомстві.

1
Дівчина вчилась з людьми з різних країн світу
Дівчина вчилась з людьми з різних країн світу

–  Чим тобі імпонують європейські цінності?

Європейці відкриті. Вони відкриті до всього нового. Не ставлять собі ніяких рамок. Загалом, я натрапляла на людей, які завжди раді допомогти.

Беручи до прикладу, Париж, то я мало зустрічала парижан. Тому що зараз Париж – це дуже інтернаціональне місто. Чимало туристів. Але одногрупники у мене були французи. Вони дуже лайтово ставилися до життя, не зациклені на негативі.

–  Які, на вашу думку, в українців є стереотипи щодо Європи?

–  Нам здається, що там краще жити. Коли ти їдеш туди, як турист – це одне. Ти ходиш по визначних місцях, п’єш смачну каву, гуляєш. Але, коли ти живеш там день у день – то це зовсім інше. Я по собі суджу. Це якось інакше відчувається. Ти входиш в рутину, в цей ритм життя. Тому той стереотип, що «ой, в Європі так класно, а в нас погано» – це неправда. Можна завжди бачити погане і можна завжди бачити хороше. Це залежить від людини, що вона бачить. Головний меседж, який я хочу донести – це те, що, приїхати як турист, і, приїхати як тимчасовий або тривалий житель – це різні речі.

«Приїхати як турист, і, приїхати як тимчасовий або тривалий житель – це різні речі»
«Приїхати як турист, і, приїхати як тимчасовий або тривалий житель – це різні речі»

–  Як пристосуватись до життя за кордоном?

–  Я вважаю, що це теж залежить від людини. Якщо людина екстраверт, відкрита, їй завжди все цікаво, готова до змін – то їй буде легко пристосуватися до іншого середовища. Якщо людина більш закрита, інтроверт, домашня – то це буде трішки важче. Я до життя у Варшаві швидко пристосувалася. Можливо, навіть через те, що я їздила туди часто. 

–  Що вам дало навчання в Європі?

–  Навчання за кордоном мені багато чого дало. Я підтягнула мову. Отримала дуже класну базу знань, які я використовую у житті. Стала дуже самостійною. Бувши ще неповнолітньою, я вже почала жити за кордоном і почала ухвалювати деякі рішення. Сама почала жити. Це дуже міняє людину. Я стала більш впевнена в собі. Можливо, я б не була тією людиною, якою є зараз, не проживши сама за кордоном. Коли людина починає жити в іншій країні, вона виходить із зони комфорту. 

Навчання за кордоном дало Катерині можливість вийти із зони комфорту
Навчання за кордоном дало Катерині можливість вийти із зони комфорту

–  Чому ви вирішили повернутися в Україну?

–  Я була два рази в Парижі до навчання. Перший раз, коли я туди приїхала, це був десь восьмий чи дев’ятий клас. Ми поїхали на мамине день народження на тиждень. Я тоді не абсорбувала цю культуру й атмосферу Парижа. Якось не дуже пам’ятаю оце своє перебування. Пам’ятаю, що було класно, але я тоді була ще не готова до такого культурного шоку.

Перед третім курсом, коли мені було 19 років, я поїхала в Париж знову на тиждень. Це були на курси випічки в школі Le Cordon Bleu. Мені дуже подобається пекти й батьки надихнули мене поїхати, щоб отримати навички в цьому. Тоді я була в захваті від цього міста, культури, запаху випічки, від людей… Мій внутрішній голос сказав: «Кать, це твоє місто. Вступай сюди, починай шукати той напрямок, який тобі близько до душі й «дєрзай»».

Через чотири місяці я знайшла ВНЗ, подала документи. Прийшло мені через два місяці повідомлення: «Вітаємо, ви прийняті». Я була дуже рада. На перший тиждень, коли в мене ще не було навчання, я поїхала в Париж з мамою. Коли я летіла, в мене були внутрішні переживання. Ми з мамою класно провели цей тиждень. Я прийшла в університет, зі мною познайомилися. Та була якась внутрішня тривога. Можливо, через те, що я народилася у Луцьку, в маленькому містечку в порівнянні з Парижем. Варшава на той час, коли я жила, не була така динамічна. Париж – це мегаполіс руху. Це, дійсно, місто, яке ніколи не спить. Мені було морально важко. Юля Висоцька у своїй програмі «Мені це подобається» сказала: «В Парижі теж можна бути нещасним». Неважливо де ти, важливо з ким ти. Насичено проводила час, але мої переживання, мій внутрішній тривожний стан покривав ці всі класні події. Дуже дякую батькам, що вони дали мені право вибору і сказали: «Вирішуй так, як тобі підказує твоє серце». З кожним днем я заспокоювала себе, що це адаптація, але в мене з кожним днем якось виходило важче. Я подзвонила батькам і сказала, що приїду. Прислухаюся до своєї інтуїції, до внутрішнього свого «я». Коли я приїхала сюди, не пошкодувала ні на одну секунду.

Можливо, залишившись там, в мене зовсім інакше склалося б життя. Я зараз повністю задоволена своїм життям. Задоволена, що працюю, розвиваюся, проводжу час так, як мені хочеться. Не шкодую, що повернулася, але дуже вдячна, що в мене був такий трирічний досвід навчання у Варшаві й місяць навчання в Парижі.

Лучанка не шкодує, що повернулась в Україну
Лучанка не шкодує, що повернулась в Україну

–  Що, на вашу думку, варто запозичити українській системі освіти з європейського досвіду?

Слідувати сучасним трендам навчання. Йти вперед. Не вивчати тільки базу, тільки те, що є в підручнику. Давати дітям можливість розвиватися у будь-якому напрямку. Не мати такого тиску на дітей, студентів, що от «треба вчити тільки це». Стати професорам і студентам друзями. Більш орієнтуватись на практику, а не тільки на теорію. Я вважаю, що це мінус, коли вивчається тільки теорія, але ти не вивчаєш, як це втілити в життя. Коли тебе беруть на роботу, ти губишся, не знаєш, як і що робити. Командна робота, комунікація, взаємодія один з одним – це ядро.

Говорити про те, що робиться у світі. От в мене в університеті був курс англійської мови й наш професор на кожне заняття приносив нову статтю. Ми обговорювали, ділилися своїми думками, ідеями, поглядами на ту чи іншу ситуацію. Коли були вибори в Сполучених Штатах Америки, Трамп чи Клінтон, ми максимально були в цій темі. Коли в Україні відбувалися події 2014 року, ця тема теж підіймалася. Мені подобається, коли професори радять подивитись якийсь фільм або почитати якусь книжку. Я вважаю, що не потрібно ставити собі рамки, йти тільки за підручником, треба виходити за ці межі й розвиватись. Робити цікаві уроки, пари, щоб студенти хотіли приходити на заняття.

1
Катерина Левчинська вважає, що українській системі освіти треба слідувати сучасним трендам
Катерина Левчинська вважає, що українській системі освіти треба слідувати сучасним трендам

–  Що вам подобається в Україні?

–  Я планую вступати на магістратуру у Львівську бізнес-школу УКУ. Я там була на одній парі й мені це дуже сподобалося. Мені сподобався сучасний європейський підхід. Я була на парі й не відчувала, що я на парі. 

Мені подобається спокійний ритм Луцька, врівноважений темп життя. Цього бракувало за кордоном.

–  Як знайшли роботу, коли повернулися в Україну?

–  Повернувшись сюди, я десь два тижні читала, проводила час з сім’єю, але й думала, що робити далі. В мене це питання виникло вже, коли я летіла додому. В мене не було іншого варіанту, як піти на роботу і я хотіла піти в компанію «Модерн-Експо». Я пішла на співбесіду і мене прийняли. Працюю вже півроку в департаменті маркетингу. Мені подобається ця робота. Я завжди змінююся, отримую досвід і спілкуюся з цікавими, класними, розумними людьми. Проводжу максимально насичений час.

–  Чого українці можуть повчитися в європейців, а європейці в українців?

–  Українці можуть навчитися в європейців бути оптимістами й насолоджуватися життям. Там люди похилого віку їздять на екскурсії, насолоджуються кожним моментом, а чомусь в нас це дуже дивно виглядає. Навіть коли в нас літні люди заходять в кафе, на них дивляться дуже скептично, а там це нормальна справа.

Українці – сильний в моральному плані народ. Ми пережили багато чого і зараз переживаємо. В нас можна повчитися не здаватися, що будь-які труднощі – це урок і досвід.

1
Нині дівчина працює у Луцьку й задоволена своює роботою
Нині дівчина працює у Луцьку й задоволена своює роботою

–  Що, на вашу думку, потрібно зробити, аби українська молодь не виїжджала назавжди за кордон, а поверталася  назад?

–  Змінити підхід до освіти. Покращити умови навчання для молоді. Збільшити кількість культурних подій. Давати молоді свободу. Прислухатися до молоді.

Я хочу сказати молоді, тим, хто думає, куди вступати, що робити, просто не боятися. Слухайте себе, не бійтеся, будьте готовими й відкритими до змін. Все у ваших руках. Будьте оптимістично налаштовані, тому що думки матеріалізовуються. Хотіла у Варшаву – поїхала у Варшаву. Хотіла в Париж – поїхала в Париж. Самонавіювання – це дуже сильна штука. Важливо вірити в себе і не сумніватися, не думати, що щось не можете. Ви все можете.

–  Який для вас особисто головний аргумент, щоб залишатися тут? Що вас тримає в Україні?

–  Це буде банально звучати, але це моя країна, я тут народилася і, дійсно, пишаюся тим, що я українка. Проживши за кордоном і приїхавши сюди, я усвідомила, що Україна має надзвичайно шалений потенціал стати передовою країною.

Я прочитала книжку «10 успішних українських брендів» і там була така фраза, що «Європа – це червоний океан». Мається на увазі, що там вже є все. Дуже важко започаткувати свою справу, щось нове. Україна дуже відкрита до цього всього. В нас люди цікавляться чимось таким новим. Це один з факторів, який мене тримає. Я б хотіла започаткувати свою справу. Україна – це майданчик, щоб розвиватися, робити щось нове, класне, цікаве. Мене ця ідея тримає тут, тому що я хочу залишити маленький слід, показати, що в нас не гірше, ніж в Європі, в нас може бути набагато краще.

 Антоніна АНДРІЙЧУК

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром