«У Луцьку важко купити те, що мені подобається», – майстер еротичного танцю Тіко
Ніщо у світі не поділяється на чорне та біле, не існує чогось абсолютно правильного чи неправильного. Ми живемо у відтінках, які роблять наше життя наповненим, насиченим та різноманітним. І в цьому весь смак усього сущого.
Тож, «Громадське.Волинь» вирішило відкривати для вас людей, у яких поєднались абсолютно різні світобачення та прадоксально поєднується непоєднуване.
Олександр Тимощук, більш відомий як Mr. Tiko. Молодий, спортивний, цікавий. Майстер еротичного танцю, співзасновник проекту «Golden Light Project − Best Led Show» та генеральний директор магазинів дизайнерського одягу «Alexandr Tiko Shop». В соцмережах, як і у дійсності, веде активний спосіб життя.
– Вітаю Вас, Олександре. Розкажіть, як минають Ваші зимові будні?
– Взимку зазвичай багато свят, тому я постійно в роботі. Мені вдалось відпочити тільки впродовж останнього тижня.
– У вас дуже багато соціальних ролей. Ви − майстер еротичного танцю, письменник, дизайнер одягу…
– Не дизайнер, більше організатор, тобто можу створювати одяг, але це не моя безпосередня робота. Якщо мені подобається якийсь образ, я можу його підвести до робочого процесу, але особисто цим не займаюсь.
– У якій ролі Ви себе найкомфортніше почуваєте?
– У стабільній непостійності, коли нема чогось сталого. Не можу постійно займатись однією справою: якщо набридло одне, роблю друге, набридло друге – роблю третє, після третього перше і так по колу. Я працюю 16−17 годин на добу і відчуваю потребу в тому, щоб завжди займатись справою.
– Не настає емоційне вигорання?
– Настає дуже часто, тому просто забиваєш на все. Ну як… не виходить просто забити. Я працюю навіть під час відпочинку. Просто потрібно робити більші перерви, більше відпочивати.
– Як Ви відпочиваєте від такого насиченого графіка?
– По-різному. Можу десь поїхати, можу книжку почитати, гру комп’ютерну пограти, в запій піти. Таке в мене буває.
– Як проходять Ваші робочі будні?
– По-різному, теж нема регульованого графіка. Якщо гастролюю, виступаю десь, то я дистанційно організовую робочий процес. В мене просто багато робіт і тому завжди є що робити.
– Ви більше часу живете в Україні чи за кордоном?
– Є можливість виїхати, мені надсилають багато контрактів. Якщо я поїду, то тут все «накриється». У мене в Україні багато проектів, тому я на місці поки. Вже навіть країною не гастролюю так, як раніше це робив.
– Відчуваєте себе громадянином України чи тут тримає тільки робота?
– Насправді мені дуже симпатизує Америка. Не знаю, чому так склалось у житті, але поки я живу в Україні. Мені цікавіше зробити тут гніздечко, але кататися туди. Я приїжджаю у США, через тиждень-два мені там вже нецікаво, тому повертаюсь сюди. Причому саме в Луцьк, тому що я вже пробував жити і у Львові, і у Києві, і в Тернополі.
– Що тут тримає?
– Не знаю, просто звик, напевно. Місто цікаве, компактне. Для життя є все.
– Чи важливі для вас люди, які оточують? Чи тримають вони вас у містах, у яких ви живете?
– Люди приходять і йдуть. І так все життя. Хтось залишається, але в цілому в мене великий потік кадрів. Це важке питання насправді. Я завжди йду вперед, цей принцип діє і з друзями. Познайомився з людиною, на цьому етапі в нас все добре, рівноважно. Потім ти йдеш вперед, а людина залишається на місці і вже важко зрозуміти одне одного, тому що ти пішов далі. Ти знаходиш інших, які тепер на твоєму рівні, тому потік людей великий.
– Яким Ви вважаєте наше суспільство?
– Хотілося б краще насправді. Причому не суспільство, а людей самих.
– Що найбільше розчаровує в людях?
– У 95 відсотках − тупість. Поговорити завжди можна з кимось, а більш душевно, то… Тупість скрізь, кого не спитай. Навіть у мене якісь причуди, які інші не розуміють.
– Коли Ви розумієте, що зробили крок вперед?
– Зазвичай в роботі, коли багато працюєш і не зупиняєшся. Потім зупинишся, подумаєш, обернешся назад і бачиш результат.
– Ви зараз і майстер еротичного танцю, правильно?
– Я стараюсь вже відходити від цього. Працюю, коли набридло все і захотілось поїхати в якийсь хороший клуб, або реально добре платять.
– Вам це набридло?
Не набридло, просто є якийсь максимум, якого я досягнув і перевершити його фактично неможливо. Так само, як були гастролі по світу, там трошки інші формати роботи, які мені не дуже імпонують… А робити свій клуб, яких навіть в Україні немає, а які були, ті загнулися, не бачу сенсу.
– Що вас підштовхнуло займатися еротичним танцем?
– Основна причина полягає в тому, що працюєш 1-2 дні в тиждень, причому ввечері кілька хвилин. Плюс це постійні подорожі, гроші достойні, сцена. Просто багато крутих факторів, які мені подобалися.
– Ви відчуваєте на собі моральний тиск?
– Взагалі не відчуваю, натомість часто відчуваю заздрощі. Спочатку ти нормально спілкуєшся з людиною, а потім це проявляється. Там «морду скривить», там вчинить неправильно, скаже не так за спиною. Це людський фактор, який я дуже не люблю, тому що працюю постійно з людьми і це досить часто вилазить мені боком. Нерви свої треба трошки берегти, а не вдається ніяк.
– Чи забороняєте Ви заходити іншим на якусь вашу територію?
– Насправді я доволі відкритий, просто не з усіма. Можу поговорити на будь-яку тему і нема ніяких заборон.
– Як обираєте людей, з якими відкриті?
– Це на енергетичному рівні. Якась аура… інтуїція певна. Тобто ти бачиш, буду людині відкриватись або поводиш себе доволі скромно.
– З ким цікавіше спілкуватися: з чоловіками чи жінками?
– Коли я починав займатись еротичними танцями, я взагалі не міг спілкуватися з дівчатами. Це одна з причин, чому я пішов на цю роботу. Коли зі мною говорила дівчина, я заїкався, «бекав», «мекав». Після закінчення школи в мене спілкування з дівчатами взагалі не було. А потім три роки казарми. Пізніше я кинув університет, службу… І ти виходиш на свободу, треба була якась двіжуха.
– Хто керує в нашій країні: чоловіки чи жінки?
– Характер. Нема різниці в статі. Завжди все вирішує характер.
– Вам, щоб спілкуватися з людиною, потрібно щоб у неї був сильний характер?
– Коли характери стикаються, важливе розуміння зійдетеся чи не зійдетеся, тому що з характером люди бувають, як барани. Якщо люди сходяться характерами, це дуже круто, але таке буває рідко.
– Ви у своїй книзі згадували, що Ви егоїст…
– Я думаю, що всі люди егоїсти, але відносно декого вони альтруїсти. Просто хтось більше, хтось менше, хтось затятий егоїст. Це нормально, це природньо. Сім’я сім’єю, але завжди інстинктивно важлива своя шкура.
– Яку рису характеру цінуєте в собі найбільше? Що Вам найбільше допомагає?
– Негативна енергія. Коли є негатив, я ним заряджаюсь.
– Негатив стосовно Вас від інших людей?
– Будь-який негатив я інвертую в енергію, все вкладаю в роботу. Чи пишу, чи текст набираю, чи щось руками роблю, чи в зал іду.
– Як Ви можете себе охарактеризувати?
– Наполегливість, тупість, ініціативи дуже багато. А, і непостійність. Припустимо, мені прийшла якась ідея, ніхто її раніше не реалізовував. Мені цікаво, я починаю її робити. Хтось каже, що це фігня або нічого не вийде, але поки не спробуєш… Спробуєш, наб’єш шишок, поламаєш пальці, руки-ноги…
– Тобто не любите, коли люди туплять, але в той же час називаєте теж себе тупим?
– Можливо, не тупість, а тупа впертість. Наприклад, ти розумієш, що треба з іншої сторони зайти, але вирішив зробити щось зараз швидше або саме у такий спосіб. Люди не завжди розуміють, що потрібно розуміти.
– Що вважаєте своїм найбільшим досягненням?
– Напевно проект «Golden Light». Не я особисто його зробив, але доклав багато зусиль, щоб він існував. Це світлові роботи, led шоу, яке ми самі робимо. У нас є реально круті шоу, яким нема аналогів в Україні, навіть по світу одиниці. Я пам’ятаю, як ми це робили, все з нуля піднімали.
Зараз «Golden Light» поділяється на корпоративи-весілля, клуби, фестивалі і розвиваю ще дитяче шоу. Всі сили зараз туди спрямовую, тому що потрібна реклама, SEO сайта, менеджмент, плюс купуємо костюми, я їх переробляю, дороблюю, людей шукаю, сценарії роблю, тобто ми поки на це націлені.
– Чому саме діти? Чому саме така аудиторія?
– Коли ми починали займатися роботами, то побачили, що таке шоу «заходить» всім категоріям дорослих людей, а дітям завжди найцікавіше. Ми побачили, що в Луцьку ринок таких шоу відносно великий, але ми маємо їх всіх обійти. Думаю, ще півроку і «Golden Light» буде на першому місці в Луцьку серед дитячих свят.
– Ви займаєтесь такими видами діяльності для того, щоб досягнути певної поставленої мети?
– Я пробую її знайти, але вона не знаходиться. Є якісь глобальні, як і у всіх. Тільки для когось це фантазія або мрія, а для мене це реально.
– Яка у Вас є глобальна мета?
– Моя мрія – поїхати в Америку. В принципі, в мене вже були можливості це реалізувати. Поки я в Україні займаюся цими справами, план подальшої роботи залежить не лише від мене. Просто треба керувати людьми, бо коли я пробую виїжджати все «накривається». Не скрізь робота повністю організована.
– Тобто якби у вас була можливість, ви б виїхали в Америку?
– Я не знаю, чи на постійне… Я в англійській взагалі «дуб-дерево», грубо кажучи, хоча вивчав її 12 років. Хоча я її розумію, але не знаю.
Чомусь притягує. Україна – це, в принципі, та сама Америка, але років на 30 пізніше. Просто тягне, дивишся ті відео, фотографії, там все доволі круто.
– Що Вам у цьому житті приносить найбільше задоволення?
– Коли досягаєш своїх цілей, коли придумав собі ідею і втілив її. Я ніколи не займався дизайном речей. У Луцьку важко купити те, що мені подобається, простіше це зробити в тій самій Америці, Китаї. В Україні такого мало. Захотілось зробити щось своє, не маючи ресурсів, навиків. Було дуже важко, з великими ґулями, але трошки щось та й вийшло.
Зараз я планую відкривати свій швейний цех, але не знаю, чи в Луцьку чи десь в іншому місті.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром