Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Яков Веремейчик
Яков Веремейчик

«Щодня набираю, а раптом підніме», – дружина атовця, який майже рік в полоні

12:55 15.02.2019
2162

Дружина Якова Веремейчика Олена із Гіркої Полонки розповіла, що відомо про її чоловіка, який перебуває у полоні 265 днів.

Про це пише Gazeta.ua.

— Востаннє телефоном розмовляла з чоловіком 28 серпня торік. Відтоді ні слова, — каже Олена Веремейчик, 33 роки. Її чоловік 33-річний Яків Веремейчик, позивний «Ґудзик», потрапив до полону незаконних збройних формувань ЛНР у ніч на 26 травня 2018 року неподалік Катеринівки Попаснянського району Луганської області. Тоді ж бойовики полонили його побратима — Юрія Євтушка.

Яків служив за контрактом у 14-й механізованій бригаді, мав звання старшого солдата і шестеро людей у підпорядкуванні.

– Хлопці сиділи у засідці. Мені сказали, що Юра в той час дивився в навушниках кіно. Бо так воно на паузі і залишилося. Видно, Яків пішов першим наверх, потім Юра почув щось і за ним вийшов. Судячи із сєпарських відео, їх десь о третій ночі взяли.

Крайній раз чоловік дзвонив мені з номера Кобцевої (Ольга Кобцева – так звана уповноважена ЛНР з прав людини. – ГПУ). Спочатку вона говорила. Перепитала, чи це я. Сказала, що поруч із нею мій чоловік. І попросила, щоб я виконала те, що він у мене попросить. Коли Яша взяв трубку, то попросив свого паспорта. Сказав, що для обміну. Я відповіла «добре, все зробимо». Тоді подзвонила до його брата Богдана, який допомагає нам у цій справі. Він сказав, що ніякого паспорта ми нікому не даватимемо. Лише українській стороні.

Коли у квітні минулоріч Яків крайній раз їхав на фронт, то казав, що їде у таке місце, що паспорт і оригінал посвідчення учасника бойових дій залишить удома. Не взяв тоді і улюблений піксельний великий рюкзак.

Олена з дітьми живе в селі Гірка Полонка поряд із Луцьком. Вона невисока, струнка, має хвилясте каштанове волосся. Працює у Луцьку на німецькому заводі, комплектує проводи.

Разом з Яковом виховує 10-річного Іллю та 2-річну Ольгу. Від першого шлюбу у чоловіка є двоє синів – Денис, 11 років, та 8-річний Артем. До служби Яків працював на заводі з виготовлення підшипників для автомобілів.

– Починаючи з весни 2016 року відслідковував усе, що на фронті робилося. І з літа почав говорити, що підпише контракт. Яша колись служив в армії у Луганській області. Казав: «Знаю, як там і що. Серп/молот на стіні, Лєнін в душі». Розповідав про совдеп. І що прості люди там простіші, ніж у нас. Казав, якби ті прості люди приїхали до нас побачили, як у нас прості живуть, то би ахнули. Бо в них і близько не так. Ті, що в нас посередньо живуть, там би були багачі. Казав, що відтоді як в армії служив, нічого там не змінилося.

Веремейчик підписав контракт у серпні 2016 року. Планував відслужити до серпня 2018‑го і повертатися додому.

– Він уперше поїхав на Донбас у вересні 2016‑го у Щастя на Луганщині. Наступного разу виїхав у грудні. Ми розписалися. Добре, що так вирішили, – говорить Олена. – Мені зараз, як офіційній дружині, легше чогось добиватися. Бо якби жили цивільним шлюбом, то ще місяців п'ять довелося б доводити, що ми чоловік і дружина. Потім приїжджав додому у березні, коли народилася донька, і знову повернувся на Донбас, – говорить Олена. – На ротацію приїхав у листопаді.

Крайній раз Яків виїхав на полігон у лютому 2018-го.

– У п'ятницю 13 квітня перед Провідною неділею приїхав додому. Ми його зібрали. І десь на початку наступного тижня вони з рівненського полігону відправилися у Попасну Луганської області. Того разу ми навіть прощалися не так, як завжди: прощання було мовчазне. Завжди говорили і не могли наговоритись. А то так мовчки обійнялися, поцілувались, і вони поїхали.

25 травня у сина був Останній дзвінок. Десь по обіді Яша до мене зателефонував, попросив поповнити рахунок. Зазвичай, коли кидала йому гроші, то передзвонювала запитати, чи гроші прийшли, – згадує Олена Веремейчик.

– Насправді то був зайвий привід почути його. А того разу чомусь не подзвонила. Напередодні 24-го відправила йому посилку. На ті вихідні припадали Зелені свята, то мав би забрати її вже у вівторок. Передала солодке, одеколон, засоби гігієни, черевики. Він такий радий був, так чекав того пакунка.

Увечері 26 травня з невідомого номера зателефонував чоловік. Представився командиром Якова.

– Попросив набрати чоловіка, бо, мовляв, не бере трубку, «пішов зі зброєю і нема». Подумала, що хтось дуркує. Вибила. Яша іноді любив так прикалуватися, дзвонити з інших номерів та іншим голосом до мене звертатися. Дзвонить знову. Ще кілька разів. Збиваю. Тоді піднімаю і мені той командир каже, що Яків і ще один хлопець зі зброєю пропали. Немає їх від ранку.

Того вечора у 14-й бригаді заявили, що двоє бійців самовільно залишили розташування частини.

– Почитала це і подумала, що не могло такого бути. Яша не міг самовільно піти. Його телефон тоді то вмикався, то вимикався. Вранці 27-го збиралася до церкви, це була Трійця. Прийшли до нас додому троє вееспешників (військова служба правопорядку. – ГПУ) і спитали, чи знаю, що сталося з моїм чоловіком. З'ясовували, коли я востаннє з ним розмовляла, чи не говорив, що хоче втекти.

Років 5 тому на Яшин телефон я підключила функцію «дитина під наглядом», так можна дізнатися місце розташування телефона. Для цього не треба навіть інтернету. На номер 700 варто надіслати повідомлення з текстом «пошук Яшко», і мені показувало місце розташування його телефона. Тоді показало місто Луганськ, вулиця Зоотехнічна. Якщо телефон вимкнений, то нічого не показує. Відтоді нічого і не показує, бо телефон повсякчас був вимкнений.

Яків наснився Олені і сказав «не плач, все добре, я живий». 30 травня зателефонував і сказав, що у полоні.

– Спочатку він набрав батьків, потім – мене. «Лєна, – каже. – Швидко взяла себе в руки. В мене все добре, не плач. Я в полоні, в мене все добре. Я живий, здоровий. Юра зі мною». І вибив. Відтоді і по сьогоднішній день його телефон вимкнений. Щодня його набираю, а раптом підніме, а раптом.

Перше відео з Яковом бойовики виклали у мережу 31 травня. Йому «за сценарієм» робили екскурсію тимчасово окупованим Первомайськом Луганської області.

Бойовики розповідали, як українські військові бомблять мирних жителів.

– Чим швидше викладають відео, тим швидше їх ламають. Відео з чоловіком виклали через шість днів після взяття в полон, – каже Олена. – Думаю, його перед тим побили. Надворі вже було тепло, а його водили в кітелі. Закритий був по шию і аж до зап'ясть. Очі спухлі, шия в плечі втиснута.

Наступне відео з Веремейчиком виклали 23 червня. На ньому показано, як військові телефонують своїм дружинам та братам. Розповідають, що в полоні у них все добре, їх ніхто не б'є, годують, ставляться по-людськи.

– Запитувала у чоловіка, де його речі, де хрестик, чи дивиться він телевізор. Ланцюжок у нього був запаяний, його хіба зірвати можна було, а не зняти. Відповідав натягнуто. Не своїм тоном. Зовні ніби він, а говорив зовсім не як мій Яків. Не знаю, що з ним мали зробити, аби він таке на тих відео говорив.

Олена каже, що досі не знає, який у Якова статус. Чи він військовополонений, чи він безвісти зниклий. Не знає, який він по списку на обмін, ця інформація не розсекречується.

– Узагалі за статутом командування бригади не зобов'язане повідомляти родині, що вояк перебуває у полоні. Зобов'язані повідомити лише у разі смерті. Я досі чекаю результатів їхнього внутрішнього розслідування. У відповідь на мій запит про те, де мій чоловік, у бригаді відповіли, що «він перебуває за межами розташування».

Передали одну посилку

26 грудня 2018 року Якову Веремейчику через міжнародну організацію Червоний хрест відправили посилку з теплими речами.

– Брат чоловіка Богдан вийшов на Червоний хрест, – розповідає Олена Веремейчик. – Домовилися, що вони передадуть посилку Якову від нас. Склала сало, мед, термобілизну, спортивний костюм, зимове взуття, куртку.

Надіслали усе 26 грудня у Слов'янськ Донецької області. Звідти представник Хреста мав забрати і передати на Луганськ.

З 14 січня вона вже там. Але Яків досі її не отримав, – каже Олена. – Спочатку бойовики посилку дозволили передати, а тепер гальмують процес. Думаю, що вони якийсь сюжет знімуть, коли передаватимуть. Що, мовляв, вони такі мирні, що і подзвонити дають, і посилки дозволяють.

Коментарі
20 липня
Вчора
18.07.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин