Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Корінні лучани: як музиканти Мірецькі творили музику у ХХ столітті

17:00 24.03.2016
1301

Серед тих, хто вивів українську композиторську школу на світові обрії, знавці називають викладача Луцького педучилища Георгія Мірецького. Однак ім’я митця, представника неоромантичного напрямку в українській музиці, залишається маловідомим широкому загалу. Він творив виключно академічну музику.

Вершиною творчості Мірецького називають транскрипції волинських народних пісень для мішаного хору.

Син маестро Олександр написав спогади про сім’ю, у якій зростав майбутній композитор, тобто про своїх діда і бабу – Адама й Марію. У цій історії чудово переданий дух старого Луцька. Блог, опублікований в інтернеті, передаємо скорочено.

МУЗИЧНІ СУСІДИ

Сім’я Мірецьких проживала у приватному будинку на вулиці Ягеллонській. Наприкінці 20-х років ХХ ст. це була практично околиця міста. Це місце ще у 1910 році, коли зводили будинок, знаходилось поза межами Луцька у селищі Яровиця.

«На моїй пам’яті десь у 1959–1960 роках на будинку була позначена вулиця Садова, і дільничний міліціонер допікав мого діда Адама Мірецького, щоб той поміняв напис на «Радянська», – пише пан Олександр у своєму блозі.

«Калитка у калитку» знаходився будинок сусідів – Зеленових. Ярослав Зеленов, син відомого у 30-ті роки ХХ ст. луцького футболіста-нападника, навчався грі на фортепіано. Пізніше Ярослав став концертмейстером Волинського обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка.

Трохи вище вулицею до господарства Зеленових примикала територія обійстя родини Стокалічів. Святослав Стокаліч – друг дитинства Георгія Мірецького, чудовий джазовий піаніст, викладач Луцького музичного училища. Він також рано пішов з життя, не доживши до 50-ти років.

«Зрозуміло, що з таким сусідським оточенням, а головне – талановитим батьком, просто важко було не стати обдарованим музикантом», – переконаний син Олександр.

МІСЬКІ ОГОРОДНИКИ

Дід Адам Мірецький – поляк. Замолоду втік від тифу та голоду з території революційної Росії, де у Ярославській губернії перебували його батьки. Туди їх заслав царат наприкінці ХІХ століття за участь у польському повстанні.

Адам Мірецький мав чотири класи освіти церковно-приходської школи, працював на Луцькому пивному заводі Земана, який зараз відновили. Хоч не мав музичної освіти, вправно грав на шести музичних інструментах: банджо, домрі, скрипці, фортепіано, акордеоні та ударних.

Мати – українка Марія Мірецька (Денисюк). Усе життя присвятила сім’ї, вихованню дітей. Марія Денисівна мала добрий голос та співала у хорі Свято-Троїцького собору, що у центрі міста.

«Під час німецької окупації у нашому будинку проживали німецькі офіцери, для яких бабуся Марія мусила прати та готувати їжу. Батько Георгій розповідав, що ледь не загинув, коли вони 12-річними пацанами з сусідом Святославом Стокалічем поцілили гнилими помідорами у німецького офіцера… Той довго ганявся за ними та прицільно стріляв з пістолета на ураження», – наводить внук епізод з життя лучан у часи німецької окупації.

У воєнні та повоєнні роки сім’я існувала на кошти від продажу ранніх овочів, які вирощувала на присадибній ділянці розміром близько 10 соток. По розсаду до Мірецьких їхали навіть із сусідніх областей. Овочами – переважно редисом, огірками та помідорами – на центральному міському ринку торгувала пані Марія.


ДЖАЗМЕН З ЯГЕЛЛОНСЬКОЇ

«Адам Володимирович ніколи не працював у неділю – святий день… Дід сідав у своє улюблене крісло біля старовинного овального масивного столу, спиною до етажерки, де були ноти. Знімав з шафи футляр зі скрипкою, діставав ноти, що були позаду, і починалися години скрипальських вправ. Запам’яталося вправне виконання полонезу Огінського. Твір звучав голосно і проникливо, й музика, від якої бралося тугою серце, розносилася по усьому будинку. Рідше, під настрій, дід грав на акордеоні та на домрі…» – передає спогади дитинства пан Олександр.

Музикант-самоук Адам Мірецький став практично піонером волинського джазу, створивши два джаз-бенди у характерному для тих часів складі. За польських часів – це були дві гітари та три банджо, за радянських – акордеон або фортепіано, труба, саксофон або кларнет, ударні.

«Дід сам розписував інструментальні партії. Пам’ятаю – чорною тушшю, пір’євою ручкою… До сьогодні в архіві залишились кілька оригіналів. Інколи в репетиціях брав участь і мій батько Георгій, який вправно грав на акордеоні та фортепіано. Ми з двоюрідною сестрою Тетяною «стирчали» на тих репетиціях. Саме «стирчали», бо особливого задоволення від галасливого ресторанного репертуару (оркестр грав у ресторані готелю «Україна», що у центрі Луцька) не отримували. Можливо, вік у нас був занадто юним», – зізнається син композитора.

«А ще ми з сестрою Тетяною, як і всі діти, полюбляли свята. Бо в родині Мірецьких це були не просто свята, а цілий святковий ритуал, який складався з багатьох канонічних частин, – йдеться у блозі. – Гостинність тих часів стала вже «притчею во язицах»… Мало який недільний день обходив оселю Адама Мірецького багатим столом, музикою, співами, жартами та забавою. Сам господар вживав спиртне вкрай обмежено, не курив. Був дід і вимогливим педагогом для сина».

Олександр на підтвердження цих слів цитує витяг з листа Георгія Адамовича дружині Вікторії від 29 листопада 1954 року: «…Батько мене навчав не обманювати, бути щирим, якщо любити, так з усієї душі, робити людям тільки добро… Так батько мене виховав і таким я помру».




Підготувала Наталка ПАХАЙЧУК

***

Матеріал підготовлений у рамках спільного спецпроекту «Корінні лучани» газети Сім’я і дім та інтернет-видання Район.Луцьк

Коментарі

учениця

21:43 24.03.2016

А яким прекрасним викладачем був Георгій Адамович! Пам'ятаю цілими днями пропадала у його класі, втрачалося почуття часу, рояль, музика і спілкування... Ту духовну атмосферу передати словами неможливо. Дякую Господу Богу за ці чотири роки навчання у Луцькому педагогічному училищі і за прекрасних викладачів, які там працювали

22 вересня
Сьогодні
Вчора
20.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин