Подорож на вершину світу: чому луцькі альпіністи підкорюють найвищі гори планети
-
-
>
-
>
-
>
7509
Джерело: facebook.com
Четверо лучан 3 березня повернулися із експедиції Латинською Америкою. Протягом подорожі Олександр Оришко, Денис Пєсков, Андрій Єрко та Юрій Гаврилюк підкорили дві вершини – Аконкагуа та Охос-дель-Саладо, проїхали від краю до краю Чилі та посмакували знаменитими стейками із яловичини в Аргентині.
Район.Луцьк розпитав у альпіністів про їхні враження від Південної Америки, сходження на найвищу вершину континенту та зустріч з українською діаспорою в Буенос-Айресі.
– Наскільки я знаю, то у вас є мета – підкорити всі найвищі гори семи континентів нашої планети.
Денис Пєсков: Насправді, у кожного своя ціль. То Саша хоче всі підкорити (сміється). В мене просто є бажання ходити. Тим більше, що є найвища, але вона дуже небезпечна, до неї потрібно довго готуватися.
– Я правильно розумію: мова йде про Джомолунгму? Ви готуєтеся до сходження на неї?
Олександр Оришко: Я, так. Всі мої подорожі в гори – це, по суті, підготовка до сходження на Еверест. Починаєш з нижчого, а потім підіймаєшся все вище й вище. Ми можемо піти і через 5 років, а може й через 10. Маємо відчувати в собі сили, мати достатньо досвіду та фінансову можливість. Кажуть, що до цієї подорожі треба готуватися 4 роки, як до олімпіади.
– І щороку потрібно кудись підійматися?
Олександр Оришко: Так. Кожен рік ти маєш ходити не менше ніж на 6-7 тисяч кілометрів. Щоб це було плавно, а за складністю схоже до Евересту. Щоб компанія була «сходжена»: люди мають розуміти один одного і знати, хто як себе поводить в екстремальних умовах.
Можна піти і комерційним способом. Це, коли ти платиш, якійсь фірмі…
– І що тебе виносять на гору?
Олександр Оришко: Звісно, що ні (сміється). Але за тебе винесуть всі твої речі, поставлять намет. Твоє діло – просто йти, в той час як за тобою постійно спостерігатиме високогірний гід. Місцеві зароблять на цьому непогані гроші.
– До речі, про гроші. Такі подорожі – дороге задоволення. Ви витрачаєте на них власні кошти?
Денис Пєсков: Мене вчора спитали: «То що вам за це платять?» (сміється). Звичайно, це переважно особисті заощадження. Ми витратили на цю подорож на одного близько 100 тисяч гривень.
Олександр Оришко: В нас є друзі, яким ми, наприклад, пропонуємо підняти прапор на вершину, і вони зголошуються допомогти, хто чим може. Звісно, це не покриває всіх витрат на подорож, але спонсори нас добре підтримують. Магазин «Альпініст» допоміг спорядженням. А, наприклад, ТМ «Дмитрук» дала власну продукцію: 10 кілограмів ковбаси.
– І ви її везли на інший континент та несли із собою на вершину всі 10 кілограмів?!
Олександр Оришко: Не зовсім так. Потрібно розуміти, що така подорож має кілька етапів. Це загальний, підготовчий: доїзди, підходи до гори. Інша частина – це вже саме сходження. Саме на цьому етапі ти ретельно та раціонально ставишся до того, що візьмеш із собою на вершину. Все розраховуєш, сортуєш, щоб не брати зайвого.
– Охос-дель-Саладо – це діючий вулкан. Наскільки безпечно підійматися на його вершину?
Олександр Оришко: Останній раз він проявив активність у 1996 році.
Денис Пєсков: Але в певних місцях вона й досі проявляється. Внизу ми бачили гарячі джерела. Розумієш, вулкан не вибухне раптово, тому особливих побоювань не було.
Олександр Оришко: Тим більше, що ми перед сходженням спілкувалися із професором із місцевого університету, що у Сантьяго. З ним познайомилася у базовому таборі, коли йшли на Аконкагуа. Він – досвідчений альпініст, тому дав нам поради, як краще підійматися на Охос-дель-Саладо, розповів про всі особливості гори.
– Як відбувається сходження? На що варто завжди звертати увагу?
Олександр Оришко: На все: яка погода, де зручніша дорога…
Денис Пєсков: До речі, у нас були певні проблеми із пошуком актуальної інформації. В мережі, на жаль, дуже мало відомостей про те, що зараз відбувається у цих горах. Всі статті як мінімум річної давності. Наприклад, ми їхали на Охос і не знали, що одну дорогу розмило. Ми випадково вибрали іншу, й виявилось, що не прогадали. А так могли мати проблеми.
– А ви вели чи ведете якийсь щоденник власних подорожей?
Денис Пєсков: Була така ідея, але ніяк не доходять до цього руки.
Олександр Оришко: От тобі зараз розкажемо, щоб інші почитали і мали більше інформації. (сміється).
– Тоді розповідайте, що ще потрібно знати альпіністу, який зібрався на Охос-дель-Саладо?
Олександр Оришко: Коли ми їхали у подорож, то прочитали, що в одному з містечок потрібно для сходження на вулкан оформити спеціальний дозвіл вартістю у 160 доларів. Чилійський професор нам підказав, що цей папірець можна отримати безплатно, просто треба зайти на сайт і заповнити анкету.
– І зекономити 160 доларів на хвилинку!
Денис Пєсков: Варто також заздалегідь подумати про одяг. Розпитати у тих, хто вже був на горі, які там можливі погодні умови. От я, наприклад, трішки не підготувався: я не замерз, але тільки через те, що нам пощастило з погодою. Якби вона була іншою, то могли б виникнути проблеми.
– Але друзі тебе не покинули б у біді, правда ж?
Олександр Оришко: А де гарантія, що друзям у той момент було б добре? Тому треба думати заздалегідь про такі речі.
– Ми підійшли до того запитання, яке мене хвилює найбільше: чому люди, ризикуючи життям, підіймаються на найвищі гори світу?
Олександр Оришко: Там я знаходжу відповіді на багато запитань. Ось тут, у Луцьку, ти ходиш з ними і не маєш часу подумати, як вирішити ту чи іншу проблему. В горах ти годинами сам із собою. Коли я повертаюсь, то знаю, як і що мені робити. Крім того, я так відпочиваю, це певна самореалізація.
Й загалом якщо повертатися до розмови про ризики, то в горах гине менше людей, ніж щодня в аваріях на наших дорогах. Тому тут можна довго сперечатися, наскільки це небезпечно.
Денис Пєсков: Коли ти в горах, то відволікаєшся від всього, адже немає зв’язку, інтернету. Ти сам із собою, із своєю головою і починаєш із нею дружити. Ти можеш йти годин дев’ять і спокійно думати про щось одне. Ми захоплені цим, це наше хобі.
– До речі, а як рідні ставляться до ваших подорожей?
Денис Пєсков: Вони шоковані (сміється). Якщо серйозно, то всі звикли вже до того, що кожні півроку ти кудись далеко їдеш. Інколи намагаються відмовляти від поїздок, але коли рішення прийнято, то всі навколо беруть участь у підготовці до експедиції. Наприклад, сушать сухарі та в’ялять ковбасу.
Олександр Оришко: Мене дуже підтримують, розуміють, що займаюся не якимись дурницями. Завжди за мене хвилюються, чекають.
– Ви моделювали ситуацію, за якої довелось би обирати рятувати себе чи товариша?
Олександр Оришко: Ми завжди сподіваємося на краще. Існують певні правила поводження у горах, їх треба знати і дотримуватися. Коли ти йдеш на таку висоту, то розраховуєш на свій досвід, або, якщо поряд гід, то на його досвід. Але все одно неможливо все прорахувати, адже ніколи не знаєш, що на тебе чекає наступної миті. Важливо вміти у критичний момент вчасно зорієнтуватись, зрозуміти, що робити.
– Враховуючи, що ви вже сходжена команда, то навряд чи сумніваєтесь у взаємній підтримці?
Денис Пєсков: Ми впевнені у ній. Крім того, в горах завжди є рятувальники та медики, які за необхідності допоможуть альпіністу. В Аргентині дуже класно працюють ці всі служби. Потрібно розуміти, що ти не зможеш йти, коли сам того схочеш. Твоє здоров’я контролюють на кожному етапі сходження.
Олександр Оришко: По-перше є правила поводження в національних парках. Наприклад, в Аконкагуа ти платиш 700 доларів і можеш перебувати там до 20 днів. Є кілька таборів на різних висотах, де працює медперсонал. Коли ти доходиш до кожного з них, відмічаєшся, тебе оглядають та дають рекомендацію: тобі варто йти далі чи ні. Для чого це потрібно? Якщо виникне екстремальна ситуація і знадобиться евакуація, то тебе рятуватимуть, або за рахунок парку, якщо ти дотримався усіх правил, або за твій, якщо ти не послухався порад і порушив умови.
– Вам лікарі завжди дозволяли рухатися далі?
Денис Пєсков: Одного разу ми вийшли на висоту 4 200 метрів, де був базовий табір, наступного дня піднялися до 5 тисяч, але повернулися назад. Коли нас побачили лікарі, то навіть без огляду сказали, що далі нам йти не варто, поки не відпочинемо. У нас був нещасний вигляд: запухлі, налиті муттю очі, ми дуже виснажились. В таких випадках краще дати можливість організму відновитися. Знаю, що саме такі медогляди врятували вже не одне життя.
– Як часто під час сходження виникає думка: «Навіщо мені це все, краще піду назад»?
Олександр Оришко: Постійно (сміється).
Денис Пєсков: Особливо, коли ти йдеш 11 годин підряд, а тут – сніг, дощ, град, голова болить, з носа тече. Ти весь мокрий. А ще йти як мінімум дві години.
– Що ж змушує продовжувати?
Олександр Оришко: Є ціль і на шляху до неї немає перешкод. Я зупиняюсь, опановую себе, подумки кажу: «Ти зможеш!» і йду далі. В якийсь момент я хотів повертатися ще на 3 200. Але потрохи-потрохи і дійшов до вершини.
– Якою повинна бути людина, щоб все-таки підкорити найвищі гори континентів?
Андрій Єрко: В першу чергу, фізично здорова та витривала. В голові мають бути лише позитивні думки. Потрібно бути наполегливим, навіть впертим та цілеспрямованим. А також любити гори та природу. Важливо, щоб було взаєморозуміння між людьми, які разом вирушили в таку подорож.
– Що відчуває альпініст, коли потрапляє на вершину?
Олександр Оришко: Хочеться на низ (сміється).
Денис Пєсков: Перших секунд 20 просто хочеш «відхекатись». Ти бачиш, що вже на вершині, але перші миті не готовий це сприймати. Вже потім сідаєш і насолоджуєшся краєвидом.
Олександр Оришко: Насправді у всіх по-різному. Я відчуваю ейфорію. Хоча суть не у тому, скільки ти там просидиш, а у самому сходжені, у тому, що ти ставив перед собою ціль, і ти її досягнув.
– Як ви зустріли в Аргентині лучан, які туди переїхали вже доволі давно?
Олександр Оришко: Все трапилась спонтанно. Я дізнався, що дівчина з паралельного класу живе у Буенос-Айресі. Знайшов її у соцмережах, попросив нас зустріти та показати місто. А потім виявилося, що ми зняли житло у її рідного дядька. Ось такий цікавий збіг обставин.
Денис Пєсков: Дуже гарно нас приймали земляки, влаштували для нас асадо – це не просто різні види м’яса на грилі, а цілий кулінарний ритуал в Латинській Америці. А ми їм на замовлення привезли із України чай каркаде та гречку.
– В Аргентині немає гречки?
Олександр Оришко: Є, але лише у спеціалізованих магазинах і коштує 200 чи 250 гривень за кілограм.
– Як живеться лучанам так далеко від батьківщини?
Денис Пєсков: Вони не втрачають зв’язок із домом, із рідними. Цікаво, що на момент нашого візиту вони були в курсі не просто всіх новин та останніх подій України, а й Луцька.
– Після сходження на гірські вершини у вас був вояж по Чілі. Що це за країна, найяскравіший спогад, що залишився від неї?
Денис Пєсков: Вона дуже цікава через те, що має незвичну географію, адже витягнута вздовж узбережжя Тихого океану.
Олександр Оришко: Найбільше запам’яталися пінгвіни Гумбольдта. Ми поїхали на морську екскурсію до островів, де вони мешкають. Там просто неймовірна кількість всякої живності: дельфіни, пелікани, морські котики.
Денис Пєсков: Країна контрастів. Адже ти знаходишся недалеко від пустелі Атаками, де жара, а поряд з нею живуть пінгвіни. Це неймовірно!
Також я для себе зауважив, що Чілі – досить розвинена країна, місцеве населення майже нічого не знає про Україну, а ще там смачне вино та риба.
– Яку наступну вершину плануєте підкорити?
Денис Пєсков: Такі подорожі дуже впливають на життя, адже нас не було вдома більше ніж місяць. Важко тепер повернутися до повсякденних справ, до роботи. Я поки не готовий…
Олександр Оришко: А я готовий. Мені вже на третій день після прибуття запропонували поїхати підкорювати наступну вершину, я погодився.
– Що це буде за континент?
Олександр Оришко: Це поки таємниця (посміхається).
Особливості життя альпіністів з’ясовувала Ірина НОВОСАД
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
