Анна Войнаровська: «Хочу підняти рівень художньої гімнастики на Волині до олімпійського»
-
-
>
-
>
-
>
11500
Анна Войнаровська – єдина не лише в Луцьку, а й на Волині майстер спорту міжнародного класу з художньої гімнастики. Навчалася у знаменитій київській школі Дерюгіних, була учасником олімпійського резерву. У 19 років повернулася у Луцьк, де взялася тренувати юних гімнасток у клубі «Спорт-Естет», який сама ж заснувала.
Вона переконана – потенціал для розвитку художньої гімнастики у Луцька є. Мало того, Анна ставить перед собою амбітну мету: зробити школу волинської художньої гімнастики не менш знаменитою за київську чи одеську.
– 19-20 березня у Луцьку пройдуть змагання з художньої гімнастики, який організовує ваш спортклуб. Чому виникла ідея влаштувати такий захід?
– Це спорт. Дітям потрібна змагальна діяльність. Вони мають брати участь у різноманітних заходах, бачити сильніших конкуренток і тягнутися до їхнього рівня. Але, звісно, це все впирається у фінансування, яке, на жаль, не завжди є де знайти. Саме тому необхідна підтримка інвесторів. Цього разу нам дуже допоміг генеральний спонсор будівельна компанія «Інвестор». Вони підтримали ідею за допомогою таких змагань популяризувати художню гімнастику на Волині. Бо багато батьків навіть не знають, що у нас в місті діти можуть відвідувати такі заняття.
– А ви, особисто, пішли в художню гімнастику через власне бажання? Чи це була ініціатива батьків?
– Я з родини спортсменів, тому особливого вибору й не мала (сміється). Тато, Анатолій Войнаровський, – футболіст, мама, Наталія Войноровська, займалася спортивною гімнастикою. Старша сестра, як і я, займалася художньою гімнастикою, молодша – волейболом.
Взагалі для дівчат художня гімнастика – прекрасний вид спорту. Завдяки цим заняттям організм розвивається гармонійно, немає, до прикладу, перекачаних плечей, як у плавців. Це формує фігуру, додає їй пластичності. Художні гімнастки виростають стрункими, не мають клишоногості та вирізняються правильною поставою.
Для дітей цей спорт цікавий тим, що вони можуть працювати з різноманітними гімнастичними предметами: скакалки, обручі, м’ячі, булави, стрічки. У художній гімнастиці кожна спортсменка може виявити свою індивідуальність, адже програму складають спеціально під характер учасниці.
– Що вам довелося пройти, аби досягнути хороших результатів?
– В 12 років мій талант оцінили у популярній школі художньої гімнастики Дерюгіних – і забрали до себе в Київ. П’ять з половиною років там жила і навчалася. Заняття проходили шість разів у тиждень по два тренування в день. У школі вчилися заочно, працювали лише на результат.
– Якою була ваша перша перемога?
– У десять років я виграла чемпіонат Волинської області. Хоча займалася художньою гімнастикою з трьох років. Після чого уже особисто в мене, без батьківських понукань з’явився азарт, бажання всерйоз, професійно займатися, досягати результатів.
Коли потрапила до Києва, то почала здобувати призові місця на різноманітних змаганнях. Двічі з командою потрапила на чемпіонат Європи. Перемагали й на міжнародних іграх юніорів країн Балтії та СНД.
– Скільки вам було років, коли отримали звання майстра спорту?
– Норматив майстра спорту виконала в 15 років. Але звання присвоїли в 17. Якщо ти – чемпіон України, тобі автоматично дають таке звання.
А майстра спорту міжнародного класу здобула в 16 років, коли ми разом із командою, виконали норматив на етапі кубку світу. Присвоїли звання уже в 19 років, коли повернулася жити до Луцька.
– Чим почали займатися після повернення у рідне місто?
– Приїхала в 17 років, вступила до СНУ імені Лесі Українки, на факультет фізичної культури і здоров'я. Переривала навчання, поки готувалася до олімпіади. А вже з 19 років постійно живу у Луцьку.
Після переїзду трохи відпочила, а з 20 років почала сама тренувати дітей в ДЮСШ «Спартак». Там працювала тренером протягом року. А потім вирішила відкрити свій клуб «Спорт-Естет».
– Як шукали учнів для свого клубу?
– Ходила по під’їздах, дитячих садках і розклеювала оголошення. Так набралася перша група, у якій займалося менше 15 дітей.
– Нині, у такому молодому віці, ви уже маєте звання Майстра спорту міжнародного класу і тренуєте юних гімнасток. А от самі зараз ще виступаєте?
– Ні. Художня гімнастика – дуже молодий вид спорту. В 19 років я уже закінчила свою кар’єру спортсменки.
– На скільки важливо для вас підтримувати форму? Могли б, якби це було можливо, зараз взяти участь у змаганнях?
– Це дуже складно, бо пройшов уже великий період часу. Але, звісно, навички такого рівня нікуди не діваються. Усе пригадую, коли показую своїм ученицям, як правильно займатися. Тому виступити могла б.
– Як ви оцінюєте розвиток художньої гімнастики на Волині?
– Художня гімнастика у нас не дуже популярна. Багато хто просто не знає, що в Луцьку є де займатися таким видом спорту. Часто дітей до клубу приводять дуже пізно – в 7-8 років. Питаю, де ви були раніше? У нас займаються дітки від трьох до шести років. А батьки відповідають, що не знали взагалі про існування таких клубів.
Взагалі я одна за всю історію області з художньої гімнастики потрапила в школу олімпійського резерву і представляла Україну на змаганнях. Але тоді виступала за Київ, бо там проживала. Тому зараз працюю над тим, щоб піднімати художню гімнастику Волині на новий рівень. Молоде покоління підростає, тому надіємося, що саме вони зможуть скласти гідну конкуренцію суперникам з Києва, Дніпропетровська, Львова, Одеси чи Харкова.
– На скільки місцева влада підтримує цей вид спорту?
– Якщо чесно, підтримки практично немає. Відсутні бази для тренування, адже у залах повинна бути стеля висотою від шести метрів і хоча б один великий килим 13х13 метрів. Такої бази для занять художньою гімнастикою у Луцьку взагалі немає. Усі тренуються по школах. Ніхто цей спорт не фінансує, бо він не з дешевих. Виїзди на змагання батьки оплачують зі своєї кишені.
Тому у нас надія лише на інвесторів. І дуже добре, що в Луцьку є такі охочі, як, до прикладу, будівельна компанія «Інвестор», які готові підтримувати розвиток художньої гімнастики у нашій області.
Оксана ВЛАСЮК
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
