Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
У величезному сімейному альбомі Шелкових світлини збирали понад століття
У величезному сімейному альбомі Шелкових світлини збирали понад століття

Корінні лучани: нешовкове життя сім’ї Шелкових

14:53 10.03.2016
1442

Родину лучанки Людмили Шелкової у свій час історія розділила на «совєтів» і «панів». На прикладі життя цієї сім’ї одночасно можна побачити і старий Луцьк, і історію Великої України першої половини XX століття.

Коли їхала на зустріч, уявляла собі стареньку бабусю, таку собі сиву голубку в хустині та окулярах. Та побачене приємно здивувало: красива, доглянута пані з нафарбованими губами і манікюром. Усе життя вона була модницею. І зараз про себе дбає, хоч і не встає з ліжка.

Пані Людмила дістає величезний сімейний альбом, світлини до якого довелося збирати понад століття. Фото луцьких школярів, портрети дорослої дівчини з білявим волоссям, світлини молодої пари – це Люда з чоловіком Михайлом. Та найцікавіші, звісно, фото, зроблені ще на початку минулого століття в елітних луцьких, київських, житомирських, полтавських салонах. Пані в капелюшках, у вишуканих сукнях, з пишними зачісками, чоловіки – у військовій формі.

«Це моя мама, це батько, біля нього старший брат, бабуся», – показує Людмила Михайлівна і веде розповідь про неповторну долю усіх родичів, історію Луцька і країни.

БАТЬКО З СИНАМИ НЕ ПОВЕРНУЛИСЯ З ГОСТИНИ

Сім’я Шелкових жила на вулиці Роговій (її згодом перейменували на Пролетарську), що спускається до самого Стиру. Родина була доволі заможною, мала два будинки, діти здобували освіту. Батько, мати, четверо дітей – дівчинка і троє хлопчиків. Найменший – Михайло – батько Людмили. Єдина дочка Надія згодом стала солісткою церковного хору, що тоді було престижно. Вона була модницею і знатною пані на весь Луцьк. Згодом одружилася з регентом собору Степаном Островським.

«У її гардеробі до кожного плаття були відповідні черевички, персні, намиста, вишукані капелюшки та інша на той час дуже рідкісна краса», – пригадує співрозмовниця.

Нещастя у родину постукало 1914 року. Якраз перед початком війни батько повіз двох синів провідати тітку в Україну, теперішню Кіровоградську область. З гостей вони уже не повернулися. Батька мобілізували прямо з Новомиргорода. Дітей додому забрати не вдалося.

Україна була поділена чіткими кордонами, через які заборонялося будь-яке спілкування, а тим більше переїзд. Хлопчики лишилися у чужому місті з тіткою, яка їх виховала, як своїх дітей. Тут вони вивчилися й одружилися, у Михайла народилися діти, з яких Людмила наймолодша. Звідси Михайло Шелков, як і його батько, пішов на фронт. Спочатку на фінський. А там і радянсько-німецька війна почалася. Українців знову штучно поділили: на заході стали «пани», а на сході – «совєти».

Михайла з фронту чекали трійко дітей і дружина Варя, на чиї плечі лягла уся важка робота. Зі скрути виручала стара батькова швейна машинка: шиттям мати заробляла на хліб. Досвід виживання для цієї сім’ї був уже не перший. Усього кілька років тому на східних землях був голодомор. Тоді вижити допоміг фураж для коня, оскільки батько Людмили працював у кінній міліції.

«У роки війни жити на сході стало ще важче. Тому коли тітка, яка виховала мого батька, повідомила, що у Луцьку в нас є родина, мати без вагання вирішила їхати. Тим більше, що в 1944 році матері надійшло повідомлення, що чоловік Михайло пропав безвісти», – із сумом згадує пані Людмила.

ПОВОЄННИЙ ЛУЦЬК

«На Волинь добиралися більш як два тижні. У товарних вагонах. Було дуже важко: багато людей, кругом бруд і голод. Але все ж надія на нове краще життя дала нам тоді у дорозі терпіння. Прибули до міста у 1945-му. Громадського транспорту ще не було, довелося пішки з важкими валізами діставатися до родини на Пролетарську», – розповідає вона.

У повоєнному Луцьку будинки були одно- та двоповерхові. Центральна вулиця носила ім’я Сталіна і тягнулася від Центрального парку аж до повороту на Львівську. Там, де зараз ЦУМ, був пустир, а пізніше зробили скверик із пам’ятником Леніну. У Центральному парку посередині була велика клумба і «красувався» пам’ятник Сталіну.

«Пам’ятаю капличку Тверської Божої Матері. Дуже красива, голубого, як небо, кольору. У неділю там правили службу Божу, кожен охочий міг прийти помолитися. Пізніше її знищили. Там, де кінотеатр «Батьківщина», поряд також була капличка, яку підірвали, а на її місці зробили вбиральню. На святому місці! Біля собору знаходилась братська могила, яку також енкаведисти знищили і на її місці зробили прохід до центральної вулиці. Він є й досі, тому я завжди стараюсь обійти цю дорогу Театральною площею», – описує старенька.

У тодішньому Луцьку працювало всього дві аптеки, які є ще й нині. Одна з них зараз – музей. Магазини розташовувалися теперішньою вулицею Лесі Українки. Серед них і такі, що простим людям туди було зась. На дорогоцінні та хутряні речі можна було дивитися хіба що з вулиці.

«Родичі з розумінням нас прийняли. Для нас було дивиною вечеряти із розкішного посуду та спати на білій постелі. Але й тут недовго розкошували, бо у дітей тітка виявила воші, і нас переселили у комірчину без вікон. Згодом мати влаштувалась на роботу продавцем, діти пішли до шостої школи-семирічки», – переповідає пані Людмила.

Це був одноповерховий будинок у районі теперішнього приладобудівного заводу. Восьмий клас Людмила закінчувала у третій школі.

«Один день із дитинства я запам’ятала на все життя. Це коли до нас прийшла телеграма із текстом: «Зустрічай. Їду. Михайло». Безвісти зниклий фронтовик насправді був у німецькому полоні. Після звістки про повернення батька родичі нам виділили велику кімнату. Він приїхав якраз перед Новим 1946 роком із закордонними подарунками. Як приємно тоді було нам малим прикрашати ялинку з батьком та ще й новими іграшками, – поринає у спогади старенька і не стримує сліз.

Ольга САДОВА

Фото із сімейного архіву Людмили Шелкової






Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

Коментарі
26 вересня
Сьогодні
Вчора
24.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин