«Він має свою специфіку та культуру», — Андрій Любка про Луцьк

До Луцька у рамках фестивалю «Фронтера» приїздив відомий український письменник, поет, есеїст та перекладач Андрій Любка, який розповів про новий роман «Твій погляд. Чіо-Чіо-сан», схожість Луцька й Ужгорода та свої творчі плани.

Народився Андрій в Ризі (Латвія), де навчалася його мама, потім довгий час проживав у невеличкому містечку Виноградів, що на Закарпатті,  під час навчання жив в Ужгороді, потім у Варшаві (Польща) та знову повернувся до міста, яке так любить описувати в своїх книгах – Ужгород.

Свій новий роман автор визначає, як антидетектив, в якому він «погрався зі стереотипами». Проте більше читайте в інтерв’ю з письменником від «Район.Луцьк».

Коли ви востаннє були у Луцьку?

В Луцьку востаннє був два роки тому восени з презентацією книжки «Кімната для печалі».

Чи схожі чимось Луцьк та Ужгород?

Так, безумовно схожі. Це два міста, які знаходяться у закутку, в які важко доїхати, якщо не їдеш точно сюди. Це не транзитні міста, в яких ти можеш побувати, бо кудись їдеш. Тому це міста досить провінційні, крім того вони маленькі й досить гарні.

Вони мають історичну спадщину, яку всю ще не встигли зруйнувати, тому є якісь такі закутки, де відчувається зв’язок із минулим. Відчувається, що це місто, в якому щось відбувалося, воно має свою специфіку, культуру. У багатьох містах цього немає, але в Ужгорода та Луцька – є.

Переїхали б жити до Луцька?

Можливо, це одне з тих міст, яке мені подобається. У цьому списку ще є Чернівці. Але чи була б потреба, не впевнений. Можливість переїхати є будь-куди, але не бачу, щоб Луцьк якось окремо притягував. Це гарне місто для життя, але, щоб він створював якісь окремі можливості, то не сказав би.

Відчувається, що це місто більше за Ужгород, тут більше руху, Ужгород спокійніший, але він чітко інкорпорований у життя центральної Європи. Воно не просто знаходиться на кордоні, а це місто, зручне для того, аби кудись поїхати.

Здається, Луцьк не до кінця освоїв ті можливості, які йому надає прикордонний статус.

З чим ви приїхали на «Фронтеру»?

Я приїхав зі своїм новим романом «Твій погляд. ЧіоЧіо-сан». Це такий психологічний трилер, який я писав три роки. Він про помсту, про кризу маскулінності, про те, ким ти є, як чоловік, що ти можеш робити, коли світ не справедливий.

П’яний суддя збиває дівчину на пішохідному переході і не сідає за це в тюрму. Він навіть не втрачає статусу судді. Молодий чоловік цієї дівчини вирішує помститися, починає його переслідувати. Це такий роман про те, як людина дозріває до вбивства. Людина, яка насправді інтелектуальна, культурна, приємна, не кровожерна, яка нічого спільного з цим не мала б, але життя його просто змусило.

Він бачить, що немає справедливості, його дружину просто вбив п’яний суддя. І він шукає собі виправдання, але не знаходить його.

«Твій погляд. Чіо-Чіо-сан» — це вона, яка дивиться на нього з того світу і ніби «пече» сумління чоловіка. Бачачи, що якоїсь справедливості не дошукаєшся, він повертається до того первісного рівня помсти «око за око».

Це дуже типова історія для України, де якійсь мажори збивають людей, і не відомо чим ці історії закінчується. Але ця книжка не соціально критична, вона не про те, яке погане наше суспільство, не про корупцію. Це лише зав’язка, яка підштовхує героя до такого вибору, але далі це історія, яка могла б відбуватися в Америці, чи в Швеції, будь-де.

Коли ви приїздили з «Кімнатою для печалі», то зауважували, що ця книга особлива. Її палітурка товста, однотонна та мінімалістична. А назва книги та автор взагалі з часом зітруться. Що особливого у цій книжці?

До цієї книжки окремо малювала ілюстрації київська художниця Альона Шум. Загалом у книзі їх є 17. Окрім того, на обкладинці – ложе театру, і якщо її повертіти, то побачите, що вона ніби підсвічується, тобто показується той блиск оперної ложі, розкіш мистецтва.

Чіо-Чіо-сан – це головна героїня опери «Мадам Баттерфляй» Пуччіні. У романі перше побачення головних героїв відбулося саме в опері. Тому в телефоні хлопець записав дівчину як Чіо-Чіо-сан. Так і почалися їхні стосунки.

Яке місце «Твій погляд. ЧіоЧіо-сан» займає у вашому творчому доробку?

Не сказав би, що це якась особлива книжка для мене. Але вона найближча, бо написана останньою. А остання завжди найточніше віддзеркалює твої пошуки, тому вона мені близька.

Я собі поставив складне завдання, адже таких романів ще не писав. Пов’язати два сюжети, які не пов’язані між собою. Тобто ми маємо сцену реального життя – люди, які сидять у залі, та сцену театру. Нам здається, що сюжет на сцені – вигаданий, що це мистецтво. Але я хотів так поєднати сюжет опери та сюжет реального життя, щоб виявилося, що опера може й правдивіша.

Хотів написати роман, в якому кінцівка приголомшувала б, щоб людина прочитала і не до кінця могла повірити, що так взагалі може бути. Мені хотілося надурити читача, і тоді ошелешити обухом по голові. Думаю, що це мені вдалося.

Але я не сказав би, що цей роман особливий. Особлива завжди перша книжка, пізніші – етапні. Більше того, вважаю, що книга краще для читача, коли в ній менше автора. Якщо ж вона особлива для творця, то це означає, що він писав її для себе.

Читаючи ваш роман, спершу думаєш, що він про типовий злочин. Чекаєш справедливої кари для злочинця, але її немає. Чи все ж є?

Я не можу сказати, бо це треба читати книжку. Моє завдання було поламати стереотипи, і всі типові ситуації вивернути назовні. Треба прочитати книжку, і тоді кожен для себе має вирішити, я би не хотів давати оцінку роману.

Модератором презентації нової книги був Макс Кідрук. Чому?

Це питання до Елли Яцути (директорка Мистецького об’єднання «СтендаЛь», — від кор.).

Ви вже знаєте, над чим працюватимете далі?

Наразі мені потрібно відпочити, бо цей роман я писав три роки. Пізніше писатиму тревелог він буде таким нон-фікшн, можливо трішки як репортаж про подорожі через різні кордони. Називатиметься книга «У пошуках варварів» і це буде про те, як ми ставимося до своїх сусідів, як ми ставимося до них, як до варварів, тільки через те, що ми нічого не знаємо про них. Поламати ці стереотипи – це буде метою цієї книги. Наразі мені треба зробити якусь паузу, бо цей роман мене вичерпав, тому я перекладаю.

Текст: Іванна СОЛОМАНЧУК.