Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Сергій Шараєвський
Сергій Шараєвський

«Бог може змінити життя, незалежно від того, на яке дно людина опускається», – Сергій Шараєвський

11:04 20.11.2018
710

Тривав 2-й чи 3-й тиждень моєї журналістської кар’єри. У залі розважального закладу «Visim» відбувалася зйомка чергового випуску суспільно-політичного ток-шоу Волині «Протилежний Погляд».

Із темних закутків імпровізованої «студії» процесом диригував дещо містичний та суворий на вигляд бородатий чоловік.

Я не знав, що це Сергій Шараєвський, і зовсім не підозрював, що наступні два роки (які вже переросли у третій), я буду тісно працювати з ним ледь не щотижня. За цей час я багато дізнався про Сергія і відкрив у ньому одного з найбільш бажаних співрозмовників для себе.

Декілька тижнів тому, працюючи з Сергієм для «Протилежного Погляду» над темою «Томосу», я зрозумів, що вибору нема: необхідно негайно записати з ним інтерв’ю. Чому? Тому що це потрібно було зробити давно. Щоправда, завжди щось заважало…

Цього разу не трапилося жодних казусів, не було ніяких перешкод і Сергій Шараєвський через призму моїх запитань розповів, як з неповнолітнього алкоголіка виріс у відомого на Волині режисера, став волонтером та духовним наставником, пастором однієї з протестантських церков у Луцьку...

– Щоб краще зрозуміти, ким є Сергій Шараєвський, необхідно зазирнути у твоє дитинство. У твоїй автобіографії сказано, що тебе виховували мама та бабуся, а потім перевиховувала вулиця. Розкажи, чому тебе навчила вулиця? Наскільки вона змінила твій світогляд?

(усміхається) Вулиця все змінила. Я їй вдячний за те, що вона (вулиця) виховала мене чоловіком.

Мій підлітковий вік припав на 90-ті роки. Зараз багато говорять, що ті часи повернулися… Це неправда. Просто ще не всі померли з тих, хто вижив у буремні 90-ті.

– Ти ніколи не приховував того, що зловживав алкоголем у підлітковому віці. Зараз із висоти твого життєвого досвіду готовий сказати, якими були першопричини?

(Сергій задумується і відразу ж жартує про те, що я про це зазначу, коли інтерв’ю буде опубліковане) Враховуючи те, що мій батько випивав, я сам собі пообіцяв, що ніколи не буду вживати. Але життя і згадана тобою вулиця внесли свої корективи: коли я вперше відчув стан алкогольного сп’яніння, то, на жаль, він мені сподобався. Я, як і всі підлітки, вірив, що алкоголь робить мене сильнішим, привабливішим, сексуальнішим… У стані сп’яніння це і справді має такий вигляд, але коли поглянеш зі сторони, то розумієш, що це смішно!

Насправді велику роль у тому, що я пив, відіграло оточення. Якби у мене були «авторитети», які сказали і показали б прикладом, що цього робити не варто, я б, напевно, не робив.

– Чим ще було наповнене твоє життя у ті роки? Де ти навчався? Чим займався?

– Я навчався у школі № 2 до 9-го класу. Далі вступив до педагогічного училища (сьогодні – Луцький педагогічний коледж), де провчився 4 роки. Я багато читав, завжди любив книгу, цікавився містикою. Також вчився грати на гітарі. Насправді це було дуже дивно, бо гітари у мене не було і хлопці казали: «А ти тренуйся з ногою». То я так і робив: в повітрі «зажимав» акорди однією рукою, а іншою виконував перебір. Окрім цього, писав вірші, пісні, намагався займатися якимись бізнесами…

– Наскільки я розумію, то зав’язати з алкоголем тобі допомогла віра в Бога. Як саме це сталося?

– Мене змінила не віра в Бога, мене змінив Бог. Переломний момент відбувся у 1997 році. Друзі запросили сходити в молодіжний християнський клуб «Фіміам». Це було доволі дивне місце на той час. Хоча кращих варіантів для проведення дозвілля не існувало: або в «мавп’ятнику» на Грибоєдова, або в церкві (сміється)

Мій шлях до Бога був дуже стрімкий, оскільки я завжди цікавився релігійною тематикою. Коли я прочитав Євангеліє, то зрозумів, що моє життя не таке, яке сподобається Богу. Я покаявся, а покаяння – це поворот життя на 180 градусів, це зміна способу мислення. Почавши думати інакше, я змінив свою поведінку.

– Чому, на твою думку, саме протестантизм став тією християнською течією, в якій ти знайшов себе?

– Спочатку я зовсім не розумівся в течіях християнства, конфесіях і так далі. Але я шукав стосунки та спілкування з Богом і побачив їх саме в протестантській церкві. Саме тому там і залишився.

Вже з роками, аналізуючи, я зрозумів, що ні православ’я, ні католицизм, ні протестантизм не є досконалими, оскільки їх такими роблять люди. Все залежить від того, як використовується інструмент під назвою «церква», наскільки сильно ним користуються для переслідування власних, егоїстичних цілей.

Окрім цього, мені ніколи не подобалися різноманітні традиції, які є бар’єрами на шляху до Бога. Люди створюють лабіринти, з яких не можуть знайти виходу.

– У чому головні відмінності між протестантизмом з одного боку та католицизмом і православ’ям – з іншого?

– Передусім у тому, що протестантизм намагається бути максимально близьким до першоджерела, тобто до Біблії. Окрім цього, набагато менше різноманітних традицій. Вони існують, проте не отримують божественного сенсу. Роблячи щось, ти не стаєш кращим чи ближчим до Бога. Навпаки в протестантизмі людські зусилля мінімізовуються, а більше значення надається Божій дії.

– Коли ти став пастором?

– У грудні 2003 року. Майже 15 років тому.

– Як багато людей упродовж цих 15 років прийшли до вашої церкви з проблемами, схожими на твої?

– Багато, тому що я був дотичним до створення реабілітаційного центру для наркозалежних, я один з тих, хто розпочав у Луцьку займатися профілактикою наркоманії та алкоголізму, допомогою залежним. Насправді багато поважних лучан у минулому були наркоманами, а ми про це навіть і не підозрюємо… Як на мене, це ще один доказ, що Бог може змінити життя, незалежно від того, на яке дно людина опускається. У праведного, одягнутого в костюм бізнесмена гріхів не менше, ніж у закінченого наркомана, повії чи бомжа.

– Поговорімо про твою професійну діяльність. Як давно ти займаєшся режисурою?

– Це теж пов’язано з моєю роботою в контексті профілактики наркоманії, оскільки наш перший фільм «Правда про наркотики». Ми його знімали для роботи в навчальних закладах… Я мав завдання зробити матеріал, який відразу «битиме» в лоб школярам, щоб вони зрозуміли, яка це проблема. У 2005 році була прем’єра фільму, він став переможцем спочатку у Луцьку, потім у Санкт-Петербурзі (коли ми ще дружили з росіянами). Цей фільм побачило дуже багато людей, і ми пішли далі…

У 2007 році в нас з’явився продюсер із Києва, було знято ще одну стрічку про алкоголь. Згодом виникла ідея створити студію, а вже в грудні 2007-го з’явилася «Правда Pro». Хочу зазначити, що у будь-якій роботі ми керуємося своїми цінностями, тобто реклами барів я не знімаю (усміхається).

– Які твої режисерські роботи та проекти найбільш значущі особисто для тебе?

– У доробку декілька десятків фільмів, але певно що зупинюся на останній документальній стрічці про Реформацію, він дуже значимий.

– Знімаючи фільм про Реформацію, ваша команда об’їхала 10 європейських країн. Що вам сподобалося, а що – ні?

– У нас було багато спілкування під час цієї подорожі. Ми бачили християнських лідерів у різних країнах, чули їхні думки. Це дуже цікаво та особливо.

– Наскільки сильно відрізняється життєвий устрій в Європі від життя у Луцьку?

– Європа дуже різна. Там достатньо брудних міст, п’яниць, бомжів та наркоманів. Проте відмінності дуже разючі у багатьох моментах. Ми були в багатьох маленьких містечках у Нідерландах, і там це наче міні-рай на Землі. В одному з таких міст живе переважно протестантська громада, і в них не було крадіжок... Хоча місцеві, трохи подумавши, сказали: «Ні-ні-ні! Одна крадіжка була: підлітки взяли велосипеда покататися і не повернули на місце».

Ми бачили пенсіонерів, які сиділи в човнах, пили каву та читали газету. Це викликало нормальну, здорову заздрість, оскільки дуже хочеться, щоб і в нас так було…

– Я знаю, що вагоме місце у твоєму житті посіла війна, яка й досі триває на Сході України. Розкажи, будь ласка, про свої поїздки на Донбас.

– Війна змінила всіх, зокрема й мене... Насправді не тільки війна, а й ті політичні процеси, що відбувалися, враховуючи два Майдани. Я це все аналізував та фільтрував через Біблію. Ці події змусили звернутися мене до Святого Письма і подумати, чи справді ми повинні бути пацифістами, покірними овечками та баранчиками, які «мекають», коли влада щось говорить… Вперше ми поїхали на Схід України з гуманітарною місією у серпні 2014 року. Згодом було ще чимало поїздок… Окрім цього, я один із співзасновників «Громадського» на Волині, тому їздив на Донбас для зйомок і назбирав вже цілу колекцію матеріалів про війну.

– Наостанок поставлю ще декілька простих запитань, оскільки ти мій друг, а я не так багато про тебе знаю, як мені цього хотілося б. Яку ти любиш музику?

– У дитинстві я слухав все: від «Ласкового мая» до групи «Август» на пластинках (сміється). Загалом я надаю перевагу рок-музиці. Свого часу мене познайомили з творчістю «Нірвани», тому я почав слухати гранж, а пізніше вже пішло і щось важче, «Металіка», для прикладу.

Хоча я не сказав би, що мої музичні смаки ідеально статичні, але саме роковий настрій переважає в мені. До того ж, Бога в Біблії названо «Rock», тобто «Скеля». Тому це мені близько у всіх напрямках (усміхається).

– Які фільми тобі найбільше подобаються?

– Важко виділити окремо, тому я назву жанр: трилер.

– Девід Фінчер?

– Зокрема. Мені дуже подобається фільм «Мовчання ягнят» та й взагалі я люблю трилери про психів, де є якісь елементи розслідування та дослідження їхньої психології.

– Хто твій улюблений режисер?

– Тут, як і з музикою, все змінюється, це не статичне поняття. Зараз назву згаданого Девіда Фінчера, Квентіна Тарантіно, Яна Поланскі, Стівена Спілберга та Гая Річчі.

– Яка твоя улюблена книга, окрім Біблії?

– Так, Біблія і справді поза конкуренцією, я її дуже люблю та читаю кожен день. У дитинстві мені подобалася «Чорна стріла» Роберта Стівенсона, яку я перечитав разів з 10. Взагалі завжди любив пригодницькій жанр. Зараз же більше цікавлюся літературою політичною, книгами про режисерство, написанням сценаріїв тощо.

– Який вид спорту тобі імпонує?

– Хоча я займався легкою атлетикою, найбільше мені подобається бокс та єдиноборства.

– Я знаю, що ти любиш рибалити. Який твій найбільший улов?

– Я не рекордсмен, тому, напевно, карп від 3-х до 4-х кілограмів.

– Як ти ставишся до полювання?

– Потрібно розрізняти полювання та жорстоке ставлення до тварин. Оскільки я їм м’ясо та свого часу рубав курей, ставлюся нормально. Але викладати фотографії із вбитими тваринами не потрібно, хоча б через здоровий глузд.

– Ти сімейний чоловік, в тебе двоє дітей. Як ти їх виховуєш? Що прививаєш?

– У мене дві доньки. Синів я не маю і тому намагаюся щось «пацанське» передати дівчатам, а решту дружина виправляє (усміхається). Для мене важливо мати з дітьми довірливі стосунки, щоб вони не боялися почути у відповідь на свою розповідь осуд та критику…

Я займаюся шопінгом з дітьми. При всій моїй брутальності та бороді одяг для дівчат купую я. Я пояснюю, що якщо можу підібрати одяг для ведучої «Протилежного Погляду» Галі Падалко, то, повірте, я можу підібрати його і для вас (сміється).

Загалом у нашій сім’ї я виступаю у ролі «доброго» поліцейського. Дружина ж грає «поганого». Це хороше поєднання, воно потрібне.

Руслан ПИЛИПЧУК для ІА «Конкурент»

Коментарі

Кровавий пастор

13:34 20.11.2018

Знову штунди

21 березня
Сьогодні
Вчора
19.03.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин