Встигати все: гуру тайм-менеджменту могли б повчитися у працівниці КроШу

25 Жовтня 2018, 09:00

2829

Олена Стельмах

Чи реально, живучи в селі, маючи два гектари городу і велике господарство, знаходити час для офіційної роботи, реалізовуватися в професії та отримувати достойну зарплату? Звичайно! Людей, які люблять життя, і є енергійними активність не виснажує, а додає сенсу будням.

Про те, як вдається поєднувати сапання буряків та доїння корови з роботою на найбільшому підприємстві області - Kromberg & Schubert, розповіла Олена Стельмах, мешканка села Зубильне, Локачинського району - оптимістка і життєлюбка.

Цього літа Олені Мефодіївні виповнилося 55 років, дев’ять з яких вона працює на заводі комплектувальником проводів. Жінка розповідає, що сидіти без діла не звикла, тому за своє життя їй довелось працювати і на фермі, і в колгоспній їдальні, і обліковцем в конторі. Коли ж у селі роботи зовсім не стало, вирішила податись на Кромберг.

«На завод я йшла на три місяці, - усміхаючись говорить моя співрозмовниця. - Боялася, що не встигатиму, не справлятимуся. Думала, спробую, а там видно буде».

Олена Стельмах на заводі

З часом три місяці перетворилися у вісім років.

«Спочатку я і справді не справлялась, помилки робила. Молодь більш енергійна і встигати за ними мені було важко. Бувало, хотіла звільнитися. Потім приборкувала себе, заспокоювалася і, замість сліз, старалася вникнути в роботу. Вчилася робити все правильно і швидко», - додає жінка.

Старання були не марними. І вже на другий рік роботи Олену Мефодіївну оголосили кращою працівницею.

«В мене все почало виходити. Виконання норми завжди було на рівні 110-120 відсотків, такий показник тримаю й тепер», - говорить жінка.

За словами Олени Мефодіївни, вдома їй є біля чого поратися - господарка чимала. Як вдається поєднувати її з роботою, де чіткий графік?

«Господарюємо ми з чоловіком удвох. Він теж працює на роботі, в Торчині. А діти наші здобули освіту і поїхали з села. Але батьків люблять, часто відвідують, допомагають».

«Тримаємо все. Є корова, свині, кури, гуси, качки і, навіть, кобила. Нею й обробляємо наших два гектари городу. Стараємось все встигати. Встали рано, швиденько попорались і пороз’їжджалися по роботах. А коли в різні зміни працюємо, то хтось залишається на господарстві. Так зручно, є можливість щось зробити вдома».

Свою роботу Олена Мефодіївна любить, як і своє село, своє господарство і своє життя. Каже, що, обробляючи поле і працюючи на заводі, зовсім не розривається між двома протилежностями. Навпаки, робота дає хорошу зарплату, з якої можна не лише оплатити комуналку, а й придбати щось в оселю.

«Я відчуваю стабільність. В нас в селі немає де заробити таких грошей. А з того, що я працюю на заводі, ми побудували літню кухню. Провели до хати воду, газ, поставили металопластикові вікна, купили меблі».

«Завдяки роботі я практично кожного дня буваю в місті, тому не відчуваю себе суто сільською жінкою, прив’язаною до господарства. До того ж, довіз безкоштовний і з-під самої хати. Буває, потрібно зайти в магазин чи аптеку, щось купити, шофер завжди послухається, почекає».

«Я звикла так жити і без цієї роботи вже не змогла б, - підсумовує Олена Стельмах. – Навіть у відпустці довго не затримуюся, тиждень, два і знову виходжу. В мене хороший колектив і там мені веселіше. І хоч я на лінії найстарша, але серед молодих дівчат почуваюсь молодою».