«Дехто співав, молився, а хтось дуже тихо матюкався»: як луцькі туристи підкорювали вершини Кавказу

13 Вересня 2018, 09:32
Неймовірні пейзажі 4397
Неймовірні пейзажі

Туристичний клуб «Хорс» існує у Луцьку вже багато років. Різні за вподобаннями, соціальним статусом, віком та професіями люди об’єдналися заради того, аби відкривати для себе світ. «Не лежачі» мандрівки нетоптаними стежками та унікальними маршрутами – те, що може знайти для себе кожен учасник клубу.

Об’єднані любов’ю до пригод, готові кидати виклик собі та світові, туристи щоразу потрапляють у несподівані і неймовірно гарні місця. Про одну з таких мандрівок читачам Район.Луцьк погодилася розповісти керівниця клубу Оксана Корсун.

Наприкінці липня цього року команда «Хорс» піднялася на найвищу вершину Сванетії – північно-західної частини Грузії. Гору Лайлу висотою 4008 м (для порівняння – найвища вершина України – гора Говерла – має висоту 2061 м) відважні мандрівники почали підкорювати 30 липня. Для цього вони прокинулися о 4 ранку і почали свій маршрут нагору. Весь шлях тривав 2 з половиною дні, а сходження до вершини – 2 години 50 хвилин. Зі слів Оксани Корсун, зазвичай туристи піднімаються за 5 днів, а до вершини доходять за майже 4 години.

Команда перед початком мандрівки
Команда перед початком мандрівки

«Вже кілька років поспіль ми «танцюємо» грузинським Кавказом в темпі вальсу (а іноді й жорсткого танго). Одна така подорож рівноцінна чималому шматку життя тут, внизу, зважаючи на кількість та гостроту подій і пригод.  Чарівна Лайла, у якої гарна не лише назва, а й зовнішність, манила нас давно. По описах така собі майже «попса» - 5 днів, віслюки, що несуть туристичні рюкзаки (ціною як збитий літак), дядько-інструктор із місцевого села – і ти на вершині.

Але  то не наш варіант. Ми обрали нетрадиційний шлях.

Таких диких гір я в житті не бачила. То не змальовані в  туристичних проспектах стежини із Местії та Ушгулі, де майже вервечкою просуваються тисячі туристів. То був хардкор. Тяжкий, ексклюзивний та страшенно цікавий.  Дикий незайманий світ без троп, просвіту, «турів» (вказівників) та натяків на людське перебування. Ми тут натрапили на всі види непролазних нетрів: від ніжної гігантської мати-й-мачухи та папороті - до зарослі борщовика, чемериці, аконіту, болиголову, гігантської кропиви, будяків та нетрів із ожинника. Десятки струмків довелося переходити вбрід. А ще комахи: зеленоокі гігантські гедзі, мошка і на довершення напад диких ос. Періодично нерви здавали у всіх.

Аби не впадати у відчай, я собі складала гумористичні казки про наш шлях. Дехто співав. Може, хтось і молився, а хтось просто тихо матюкався…», –розповідає Оксана. А потім тихо додає: це був тільки початок.

Подолання цієї ділянки виявилось своєрідним тестом. Троє з восьми учасників вилазки залишилися у таборі внизу. Решта пішли далі.

«Круті схили у рідколіссі, високотравні (гігантськотравні, я би сказала) луки, сніжник під нахилом 30-40 градусів.  І найнебезпечніша ділянка подорожі – похилі низькотраві луки крутизною 60 градусів», – захоплено описує жінка.

І ніби екстриму в подорожі було замало, до всього додалася ще й незапланована зустріч з ведмедем!

«Зустріч ледь не в сам писок! Просто випадково ми розминулись на сніжнику. На ходу ми розробляли тактику захисту від звіра (але то вже окрема гумористична історія). А бігає він,як ми спостерігали, точно швидше, ніж олені».

Ніч у горах виявилася погожою, та до ранку виникла загроза початку негоди.  Підкорти вершину не вдалося. До омріяного перевалу Джварі туристам залишалася всього-на-всього година підйому, а проте довелося капітулювати перед загрозою. Пізніше Оксана Корсун скаже, що це було одним з найболючіших (і, як виявилося, найбільш невдалих) рішень подорожі, адже дуже швидко негода минула.

Довелося йти назад. Мандрівники вже, було, вирішили здатися і насолодитися звичайними туристичними принадами містечка Местія. А проте не для того вони до Грузії летіли.

Краса, заради якої варто йти вище
Краса, заради якої варто йти вище

Гори люблять сміливих
Гори люблять сміливих

Тоді була друга спроба подолати вершину. Позапланова. Часу на неї, однак, залишилося обмаль. Замість планованих 5 днів у запасі в туристів було всього 3. Тож довелося обрати доволі традиційний шлях.

«Тільки зі своїми нюансами: без віслюків, найнятих «вуйків» у ролі інструкторів і вдвічі швидше.  І наша команда знову поділилася. Вдруге переконуюсь, що  фізична підготовка, особливості харчування тощо були не головними під час підйому. Дух сильніший, ніж тіло…», - наголошує Оксана.

Команда сильних духом
Команда сильних духом

На цей раз чотири учасниці - Оксана Корсун, Роман Ревко, Оксана Колбасюк, Людмила Чурак – вирішили йти до кінця. Інша половина групи під керівництвом Андрія Роговського відправилась на море.

Вид на Ельбрус
Вид на Ельбрус

І якими безмежно мізерними є люди на фоні гір
І якими безмежно мізерними є люди на фоні гір

«Як ми і хотіли! 4 ранку - підйом, 2 кілометри - набір висоти, два перевали за день, затяжний мокрий льодовик. Благо ми вже були акліматизовані.

Наступного ранку знову прокидалися о 4:00.  Зорі. Кішки, зв’язка, льодоруби, пуховики. Свій світанок ми зустріли вже за 300 м від вершини. «Космічний» вітер від дотику сліпучих сонячних променів із льодовиком. І Світ навколо тебе. Дух захоплювало від тиші, краси.

Останні 300 метрів було просто. Ні тріщини, ні гребінь, ні карнізи, ні прірва  біля наших ніг нас вже не хвилювали. Адже сам підйом виявився геть не «лайтовим». Лайла виявилась складнішою, ніж Ельбрус. Просто «трішки» нижча… На  вершині гори ми провели годину».

На вершині з прапором
На вершині з прапором

І обов'язкове селфі тих, хто дійшов
І обов'язкове селфі тих, хто дійшов

У мандрівці Грузією були ще гірські луки (справжній естетичний шок для туристів), День Местії, танці,  свани, шикарні днівки із будівництвом міні-гідроспоруд (басейн, джакузі, пральна машинка «Кавказ 2», лазня), пастухи, національна кухня, море, Тбілісі краєм ока, гумор і єдність.

Крім Оксани, у незвичайну подорож Грузією пішли ще Людмила Чурак, Роман Ревко, Андрій Роговський, Оксана Колбасюк, Юлія Андрійчук, Павло Коноваленко та Ольга Кошкіна.

«Випробовувань було чимало. І не лише фізичних. Адже потрібно неабиякі запаси душі, любові, взаємоповаги та людяності, щоб гармонійно співіснувати в  таких суворих випробуваннях. Одне із найскладніших – це випробування поділом, яке ми витримали із честю, реально не розділившись, а зблизившись», - каже Оксана.

Вже в жовтні туристичний клуб планує подорож, яка підходить не тільки для любителів екстриму – подорож Лікійською стежкою.

Неймовірної краси фото
Неймовірної краси фото

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром