«Всі свої» — хто, куди і як їздить автобусами з лого «Кромберг енд Шуберт»

Ці автобуси вже як частина пейзажу міських та позаміських доріг. Щодня вони довозять на роботу тисячі працівників найпотужнішого підприємства області. І, як виявилося, ці автобуси - це маленьке життя, ціла культура, традиції, звички і сотні захоплюючих історій. Бо дорога додому і на роботу, коли поруч «свої люди», яких  бачиш щодня упродовж багатьох років - це не просто дорога.

От візьмемо, наприклад, селище Голоби. На заводі звідти працює 59 людей. А з сусіднього села Мельниця – ще восьмеро. Вони позмінно їздять на роботу двадцять першим маршрутом, а всього на підприємстві курсує понад чотири десятки автобусів.

Ну що ж, сьогодні їдемо  в Голоби.

Зайшовши в автобус, відразу помітно, що тут своя атмосфера, свої розмови, жарти і, навіть, мовчання – своє. От саме його я зрозумів не одразу. Вже, навіть, подумав, що в людей був невдалий робочий день, а точніше ніч, бо поверталися вони саме з нічної зміни.  

Виявляється – зовсім ні. Просто, коли ви з друзями чи сусідами роками працюєте на одній роботі, разом до неї добираєтеся, разом на ній обідаєте, коли треба – виручаєте один одного і вже стали справжньою командою, то вам і помовчати є про що.

Але годі, бо в «моєму» автобусі тиша тривала не довго. І вже через кілька хвилин люди активно обговорювали останні новини виробництва. А ще, бідкалися, що не встигли зібрати зерно та скласти солому, як вже треба картоплю копати. Тут, за логікою, мав би відразу йти закид в сторону роботи, мовляв, нічого за нею не встигаємо… А от і ні. Виявляється, робота дисциплінує. І одна сусідка говорить іншій, що коли ніде не працювала – домашніх клопотів було не менше, а давати раду їм було ще важче. А тепер, каже, є чіткий графік – коли дротики мотати, а коли хліб молотити.

Ось ми вже й на півдорозі до Голоб, а це 30 кілометрів. До Мельниці, хоч і вдвічі більше та пролітають вони ніби за кілька хвилин. Ті ж, хто не бере участі в обговоренні сільських клопотів, навіть встигають трохи виспатися.

На роботу того ж дня я їхав уже з іншою зміною. Попередньо забравши людей у Мельниці, з Голоб автобус відправляється о п'ятнадцять хвилин на дев’яту вечора. Шофер Віктор, маючи кілька вільних годин між рейсами, встиг відпочити і знову енергійно крутить баранку. В автобусі напівтемно і поїздка перетворюється на таку собі передробочу релаксацію. Сьогодні в нічну зміну Віктор везе 17 працівників.

5

Шофер Віктор

Серед них – мешканці Голоб Сергій Кравчук та В’ячеслав Бортнік. На заводі чоловіки працюють вже більше семи років. Кажуть, що ця робота дала їм стабільність та впевненість у завтрашньому дні. Але відразу ж уточняють, що якби добиратися доводилося за власний рахунок, то не працювали б.

- У нас дружній колектив і коли я тільки прийшов на цю роботу – мене дуже підтримували, виручали. Так тут поступають з усіма, - говорить Сергій.

- А ще, на заводі завжди дбають про своїх працівників. Коли доводилося затримуватися понад норму – для мене завжди викликали таксі, - додає В’ячеслав.

Сергій Кравчук та В’ячеслав Бортнік

Три роки цим автобусом з Мельниці катається Валентин Олександрович Сорока. За професією чоловік – столяр. Роботи за фахом не знайшов, а завдяки заводу має стабільну і високу заробітну плату.

Комплектувальниця проводів Зоряна Табенська каже, що дорога на роботу для неї є комфортною. Взимку в автобусі тепло, а влітку він достатньо провітрюється. Та й водій – майстер своєї справи.

Зоряна Табенська

1

Валентин Олександрович Сорока

1

Андрій та Катерина Козак

На зміну люди приїхали в хорошому настрої, бо по-іншому, кажуть, ніяк. Вони одна команда, дружня і згуртована. Селяни, які у наш важкий час мають стабільну роботу, достойну винагороду та впевненість у завтрашньому дні.

1

Віктор Творовський