«Є хлопці, які повернулися з руками-ногами, але в них уже немає голови», – Олексій Кушнєр

У координаційному центрі з надання допомоги демобілізованим бійцям на Волині майже завжди можна застати його керівника Олексія Кушнєра. Коли приходжу в обумовлений час, він вирішує питання перевезення тіла волинянина. Молодий сержант помер від серцевого нападу, після розтину, на різдвяні свята, його мали везти додому.

– Зараз загиблі – переважно не бойові втрати, – зауважує Олексій. – Перемир’я – це необережне поводження зі зброєю, зловживання алкоголем, шальна куля снайпера, загострення хронічних хвороб. Із власного досвіду служби в полку «Азов» скажу, що проблеми з пияками в нас не було. Коли дорослих чоловіків, яких помічали п’яними, виганяли перед строєм із речами, це був великий сором. У таких випадках те, що ми не були оформлені, – плюс. Якщо людина не хотіла воювати, то її відправляли додому. А мобілізовані до указу про демобілізацію мусять залишатися на місцях, їх ніхто не вижене, сидять у бліндажах на державному й волонтерському забезпеченні.

Олексій Кушнєр у 2014-му пішов добровольцем в «Азов». Має освіту медика і пожежника, тож знав, що рано чи пізно отримає повістку й направлення за спеціальністю в якийсь підрозділ. Та захотів зробити власний вибір, тому не чекав мобілізації. З «азовцями» був у Мар’їнці, Іловайську, брав участь у наступі на Маріуполь. Після демобілізації зголосився допомагати військовим, які повернулися з АТО, й тим, хто продовжує служити.

– Координаційний центр запрацював у жовтні минулого року, в кожному обласному центрі такі були створені за наказом президента, – пригадує боєць. – Нам виділили приміщення, два ноутбуки й оргтехніку. Самі визначили координаторів напрямків: це Тетяна Должко, організаторка «ВолиньSOS», Андрій Попик, керівник «Автомайдану Волині», Артем Запотоцький, юрист і депутат Луцької міськради, та практикуючий психолог психіатричної лікарні Олена Звєрєва. Нема потреби, щоб усі постійно знаходилися у центрі, узгоджуємо свої дії  телефоном, електронною поштою.

Центр співпрацює з багатьма спілками учасників АТО, найактивніші такі об’єднання – в Шацькому, Горохівському, Маневицькому і Камінь-Каширському районах.

– У Луцьку теж багато демобілізованих, але в місті достатньо волонтерських організацій, які їм допомагають, – пояснює Олексій. – Позиція центру – пояснити бійцям, що так, вони виконали свій обов’язок, але все одно ніхто їм нічого не дасть, якщо вони самі не захочуть це отримати. Ми надаємо повну інформацію – де, що і як, реагуємо тільки тоді, коли військовому відмовлять на його законні запити. Важко отримати документи службовцям колишньої 51-ї ОМБ, добровольцям, демобілізованим із Донецької і Луганської областей, які переїхали жити на Волинь.

У нас є прямий зв’язок з апаратом президента і Міністерством оборони. Якщо не виходить вирішити проблему на рівні області, звертаємося до кураторів у Києві і розв’язуємо так. Багато документів втрачено по 51-й бригаді. Реформування проходило після Волновахи, коли батьки приїжджали на полігон у Миколаїв і забирали своїх синів. Військові приходили на ротацію у Володимир-Волинський, в частині просто не вистачало місць для їх розміщення. Командири відправляли хлопців, які жили неподалік, додому. Ніде це не фіксувалося. А тепер заводять кримінальні справи. Постійно тримаємо зв’язок із юристом Василем Нагорним, який веде такі справи.

Загалом в області зараз до 8 тисяч демобілізованих бійців, ще служать близько 5 тисяч. Скоро стартує демобілізація четвертого призову, який був наймасовішим, бо проходив після Іловайського котла, коли значні втрати мали перекрити новими людьми.

– У першу, другу й третю хвилі мобілізації йшли багато свідомих чоловіків, які не чекали повісток. Четвертий набір – гребли всіх підряд, і з алкогольною залежністю, і з хронічними болячками, – каже боєць. – Скоро на фронті почнеться бунт. Тим, хто зараз воює, сказали, що з лютого їх почнуть звільняти у запас. Але це неправда, ще не буде ким замінити їх на позиціях. Нові мобілізовані мають пройти навчання. Навіть якщо наберуть досвідчених бійців із першої-другої хвиль, вони мають пройти бойове злагодження, на це треба місяць-півтора.

Коли тривають бойові дії, військові не дають собі розслабитися, в будь-який момент готові до тривоги. А коли просто сидіти і чекати, закрадаються неприємні думки, що користі з цього ніякої. Ніби нічого не відбувається, та від такої невизначеності психологічно навіть важче, ніж при обстрілах. Є хлопці, які повернулися з руками-ногами, але в них уже немає голови. Ними ніхто не займатиметься, бо вони нікуди не звертаються. Нам доводиться витягувати їх із самотності, замкнутості. Після очікуваної демобілізації таких значно побільшає.

Під час новорічних свят волонтери продовжують збирати різну допомогу для військових, радують подарунками дітей бійців.  

Ольга ЮЗЕПЧУК,  «Сім’я і дім»

Центр знаходиться на вулиці Привокзальній, 12 у Луцьку. Контактні телефони:, 063-888-08-70, 068-886-08-04, 095-488-82-78.

Хочете бути першими на районі? Підписуйтесь на наші новини у спільнотах Facebook та Вконтакте.