Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Ідейниця і головна ініціаторка вальдорфської школи в Луцьку Юлія Марушко
Ідейниця і головна ініціаторка вальдорфської школи в Луцьку Юлія Марушко

«Назад вже дороги немає», – Юлія Марушко про вальдорфську школу в Луцьку

14:24 27.08.2018
964

Ідейниця і головна ініціаторка вальдорфської школи в Луцьку Юлія Марушко запевняє, що вальдорфська ініціатива в місті рухається вперед, та на скільки вона буде розвиватись, залежить від готовності батьків.

Юлія Марушко вчилась у Луцькому Гуманітарному Університеті і працювала журналісткою у нашому місті на радіо «Луцьк», згодом – у Києві на «Нашому радіо». Вигравши стипендію для журналістів зі Східної Європи у Вільному Університеті Берліна в 2008 році, вирішила змінити професію і… стала першою в Україні вчителькою страшої вальдорфської школи.

Зараз у Луцьку діє дві групи вальдорфського садочка, та Юлина мрія – вальдорфська школа.

«Це школа, де практично вивчаєш світ, себе в світі і ходиш туди з задоволенням», – описує Юлія Марушко вальдорфську школу.

Щоб така школа повноцінно почала працювати в Луцьку, потрібно мінімум 15 дітей. І хоч вальдорфська ініціатива в Луцьку – наймолодша і найшвидша в Україні, перед нею все ще стоїть чимало викликів і проблем.

Про те, які особливості вальдорфської освіти, на якому етапі вальдорфська ініціатива в Луцьку та чи буде така школа в нашому місті, Юлія Марушка роповіла в інтерв’ю для Район.Луцьк.

– Як ви познайомились з вальдорфом?

– Коли виграла стипендію в Берліні, почала задаватись питанням, що ж робити далі. Відчула потребу змінити професію. Я продовжувала вивчення німецької мови в Ґете-Інституті й побачила там фільм про вальдорфську школу. Мене так вразив той показ. Це було десь у лісі, якісь такі бородаті вчителі і вони щось майстрували руками. Це був такий неймовірний урок, може це було столярство. І я почала дізнаватися, що це за така школа. А мені кажуть: «В Києві така школа». Я, прийшовши туди, відразу отримала роботу – вчитель німецької. Але зрозуміла тоді, що мені треба терміново вчитись і дивитись, що це. Навчалася на Всеукраїнському вальдорфському педагогічному семінарі.

Коли я навчалася в Касселі, то мала багато часу для роздумів. Я мала можливість проходити практику в Гамбурзі – це друга вальдорфська школа у світі, перша була в Штутгарді. Отримала згоду. Ну а річна практика в Гамбурзі співпала з 2013 роком, з початком Майдану. Тоді в мене активізувалися всі мої організаційні здібності. Я заснувала культурну організацію «ArtMaidan» (www.artmaida.de), паралельно почала займатися представленням німцям української культури. Так я й залишилася в Гамбурзі, навіть якось не плануючи. Уже зараз шість років як я живу в Німеччині, п’ять з яких у місті на Ельбі, в Гамбурзі.

Шість років тому, на 21 річницю незалежності України 2012 року я полетіла в Німеччину, у місто в Кассель, де навчалася на вальдорфському семінарі для вчителя старшої школи, першою в Украні отримавши такий диплом. У 2013 переїхала в Гамбург, де продовжила навчання на вальдорфському семінарі і пройшла річну практику у другій вальдорфській школі у світі – вальдорфській школі Вандсбек.

– Чим тобі сподобалась система вальдорфської освіти?

– Я її називаю диво-школа. По суті, ця педагогіка базується на простих речах. У центрі стоїть дитина, потім – уважне, свідоме ставлення до дитини, людина, яка її супроводжує – вчитель, постійне навчання і саморозвиток вчителя. Ну й врахування певних особливостей розвитку дитини. Ця школа не є якоюсь такою закритою інституцією, де тільки дітки приходять і по завершенню вже десь зникають. Це зміна в цілому суспільстві, бо там є і соціальні моменти, і духовні, і економічні. Тобто, це є така моя маленька оаза. Мрію, щоб їх взагалі було побільше таких шкіл, може не таких великих, як от зараз ми на картинці бачимо, враховуючи реалії Луцька чи області, це можуть бути такі малесенькі невеличкі організації.

– В чому суть вальдорфської школи?

– Дитину приймають з повагою і благоволінням, виховують у любові й відпускають у свободі. Це школа для життя і на життя. У цій школі діти вчаться практичним речам, які знадобляться. Школа, яка розвиває усі закладені здібності, індивідуальність. Школа, яка дає можливість вчителю постійно зростати разом з дітьми. Це школа, де практично вивчаєш світ, себе в світі і ходиш туди з задоволенням щодня.

– Як діти у вальдорфських школах справляються з державними іспитами?

– На них «падає» в старших класах ще більше завдань. Вони і здають ЗНО, і вчаться за вальдорфською програмою. Учень вальдорфської школи в Європі навчається 12 років. Є також соціальний рік, коли він їде на якесь стажування чи роботу. От думає: «Хочу я бути поваром». Їде він по програмі в Азію, і десь через місяць розуміє, що не його це. Хіба це не прекрасно? Він не вчиться одразу п’ять років у вищому навчальному закладі, щоб потім передумати.

Читайте також: Людяна освіта у Луцьку: садок, школа і при чому тут німці

– Хто і як започаткував вальдорфську ініціативу в Луцьку?

– Ідея була моя. Ще навчаючись у Києві, я, як мантру якусь говорила: «Я хочу вальдорфську школу у Луцьку». Бо, як на мене, на таку велику країну тільки чотири вальдорфські школи – це дуже мало. У Румунії їх вісімнадцять, у Німеччині, країні, звідки це все пішло – значно більше, там понад 200. Ну й взагалі це одна з найпоширеніших альтернатив у світі. Відправною точкою щось зробити стала смерть засновника вальдорфської педагогіки в Україні Володимира Кочеткова-Сукача, людини з великої літери, який привіз ідею цієї школи з-за кордону. У 43 роки він загинув під час війни на сході України. Для мене це стало таким пробудженням, що треба активніше щось робити й діяти.

Тоді я зв’язалася з Єленою Кілльге. Вона – активна учасниця першого антропософського суспільства у Києві, одна з засновників київської вальдорфської школи «Софія», одна з тих, хто робив перші вальдорфські садочки в Києві. Кажу: «Єлена, потрібно щось робти». Вона каже: «Я можу давати семінари». Кажу: «А я можу організувати». І ось так у серпні 2015 року ми приїхали в Луцьк. Це був перший антропософський семінар «Педагогіка сучасності. Вальдорфська школа» у Луцьку. Семінар, який зібрав велику кількість людей. Вже потім з тих людей, які лишилися, створили громадську організацію «12» (назвали за кількістю учасників), освітній центр «Коло». Протягом року Єлена проводила з чоловіком семінари, потім інші доценти були як з України, так і зі всього світу.

Паралельно зі мною в Німеччині з вальдорфською педагогіою познайомилася Інна Марчук, у якої виникла мрія – вальдорфський садок у Луцьку, нині – вона вихователька і організаторка сімейного клубу «Зернятко», який почав роботу в січні 2018 для діток до трьох рочків.

– Скільки в Луцьку є вальдорфських педагогів, які могли б викладати в майбутній школі?

– Нині в нас вже є дві вивчені вальдорфські виховательки – Ірина Кунинець, Ірина Піскач і одна вчителька – Руслана Гудим. Інші – в процесі навчання на майбутніх педагогів. Це початкова ланка. Ну і в мене є диплом для викладання у вальдорфській старшій школі. Лишилось побудувати школу.


– Наскільки батьки готові віддати свою дитину у вальдорфську школу?

– Якщо подивитись історію заснування вальдорфських шкіл по світу, то це переважно йде від батьків. Чим активніша позиція батьків, тим це реальніше. Зараз так само розвивається багато інших ініціатив, садочків, яких раніше не було. Тут є відмінність і не всі ще її зрозуміли: вони не відводять дитинку і втікають кудись, вони стають повноправним учасником того процесу. Я зустрічаю в Луцьку вихователів, знайомих, тих, хто водили чи водять своїх діток в садки і постійно чую таке: «Ми – вони, ви – ми», а цей трикутник, який є основою вальдорфу «Дитина – батьки – діти» поки ще в планах. Зараз багато батьків теж цікавляться різними течіями, переживають за свою дитину і вже точно знають, що треба, що не треба. А якоїсь довіри особливо ти не бачиш.

У час реклами і всього такого швидкого, нам треба шукати варіанти, як достукатися до батьків. Не там «приведіть свою дитину і через тиждень вона заговорить англійською». Маленьку дитину можна навчити всьому. Питання полягає в тому, що буде з тою дитиною, коли вона вивчить все ще до того, як піде в школу. Тут не йдеться про терміни, а про глибину. Все, що не наввипередки в сучасному світі, насправді не програє, але не так швидко здобуває увагу людей.

Всі отак: «Де школа? От, якщо буде, ми зараз привидемо. Все, ми готові, ми йдемо. Почекайте, де школа?». Кажу: «Ну, треба робити». А вони: «О, ну тоді ми прийдемо, коли у вас вже щось буде». Ми шукаємо тих батьків, які розуміють і усвідомлюють, що це не якась там заслана кампанія, яка бац відкрила, взяла випустила щось. Це – процес.

– Як змінюється довіра батьків у міру того, як вони більше дізнаються про вальдорф?

– Зараз вже помітні хороші тенденції. Багато батьків стають членами організації. Чим більше в нашій організації буде людей, тим більше ми зможемо сказати, пішовши до якихось установ в пошуку або допомозі того ж самого приміщення: «Дивіться нас є стільки-то й ми хочемо це і це».

Як на мене, має бути побільше альтернатив. От ми зараз йдемо по місту. Що ми бачимо? Заклади харчування, магазини, аптеки, бари. І все. От ти будеш зі мною йти по Гамбурзі і побачиш такі маленькі будинки: «А, це садочок, і це, ой, і це, і це, і це». Повір, на такій вулиці ти побачила би до десятка садочків.

– Що потрібно, аби вальдорфська школа повноцінно діяла в Луцьку?

– Щоб сформувалась вальдорфська школа, потрібно мінімум 15 дітей. Наші члени організації ходять по садочкам. Треба враховувати, що наші люди швидко загоряються, а потім «О ні, зачекайте». Закінчується літо, і нам потрібно до кінця осені мати чіткий список, 15 чи більше діток, аби був перший клас. Дивись, як цікаво, 2019 – зробити вальдорфську школу в Луцьку, а 2019 – це сторіччя заснування вальдорфу у світі.

Найоптимальніший варіант, як це відбулося у вальдорфській школі в Софії (Болгарія), коли на базі державної школи робиться вальдорфський клас. Чи це буде на базі конкретної школи, чи це буде нова школа, поки невідомо. У державних школах якось теж особливо не знають або не цікавляться цим. У 2014 році вальдорфська педагогіка набула статус офіційної освітньої програми в Україні. Міністерсто освіти «дало добро» на впровадження вальдорфської педагогіки і було б дуже здорово, якби був такий от клас.

– Нині Україна співпрацює з Фінляндією в напрямку освіти і проводить реформу освіти відповідно до їхньої системи освіти? Як ви ставитесь до цієї системи?

– У фінляндській системі освіти – 80% вальдорфу. По суті, все важче знайти щось стале. На прикладі моєї школи в Гамбурзі, вчитель вже, знаючи і ту систему освіти, і ту, і ту бере найкраще і поєднує. В чому заслуга фінів? Вони зрозуміли, що ми можемо зробити так, аби дитина почувала себе добре. А як вона почуватиме себе добре? Повірте, будуть зроблені всі уроки, і не треба буде батькам сидіти над ними, якщо їм буде цікаво. Потім – рух, необхідний для дитини. Велику роль грають рухливі ігри. Я бачу позитив у цьому, що люди дивляться, цікавляться і думають. Єдине, як воно піде? Якщо воно йде тільки з верхів, а вчителі непідготовлені, то буде знову трагедія. Всі ці школи, ініціативи мають іти з низів.

Це ненормально, коли дитина каже, що їй сумно в школі. Ну повір, такий запас енергії і фантазії! Не зацікавити дитину? Коли всі роки діти йдуть у школу з таким «не хочу».

– Ви маєте на увазі, що дітям нецікаво загалом у державних школах чи в українських державних школах?

– Ні, маю на увазі в Україні. У Німеччині вчитель, навчаючись, має можливість познайомитись з різними альтернативами. Дуже багато спільного у державній школі Нмеччини, де я зараз працюю, з вальдорфом. Плюс те, що в центрі стоїть дитина. Все про дитину й для дитини. Це вражає, звісно. Можна подавати навчання на стільки цікаво. Коли була математика у дежавній школі Німеччини, то вони вираховували під час Чемпіонату світу з футболу, які команди пройдуть, скільки в кого балів.

– Яка матеріальна база потрібна, щоб вальдорфська школа в Луцьку запрацювала повноцінно? До кого ви звертались по допомогу?

– Я думала, що я швидко знайду спонсора, який буде готовий мені дати гроші на побудову вальдорфської школи в Луцьку. А виявляється, що все не так швидко.

Поки що це все робиться на своїх плечах і своїми руками. Пересилаються парти зі звичайної школи гамбурзької, де я зараз працюю, стільці, даруються пензлики і крейдочки воскові, передаються ще якісь речі. Зараз у нас є два приміщення: одне ми винаймаємо, а друге сім’я дала на використання для садочка. У Луцьку мало місця для дітей. Більше дітей, ніж садочків. Мій ідеальний варіант – земля, а тоді вже треба дивитися, хто і як у Луцьку будує.

Якщо ми бачимо хворе кошеня, то всі хочуть йому допомогти і швидесенько допомагають. А якщо кажемо: «Давайте ми побудуємо простір, де буде місце і здоровому кошенятку і нам», то тоді вже «Ай». Ми маємо вчитися думати й вкладати в щось добре. Чим більше буде організацій, ініціатив, людей, садочків, шкіл вільних, тим для нас всіх буде вільніше. Питання свободи теж дуже важливе. Вальдорфські школи називають «вільні школи».

– На якому етапі зараз у Луцьку вальдорфська ініціатива?

– Назад вже дороги немає. Є тільки рух вперед і тут треба побачити, на скільки цей рух буде розвиватися.

Спілкувалась Антоніна АНДРІЙЧУК

Долучайтеся до луцької вальдорфської ініціативи у Facebook, щоби вчасно отримувати всі новини.

Вальдорф-Луцьк

Освітній центр „Коло“

Сімейний клуб «Зернятко»

www.waldorf-lutsk.org

www.marushka.de

БІЛЬШЕ ПРО ЮЛІЮ МАРУШКО ТА ВАЛЬДОРФСЬКУ ПЕДАГОГІКУ ЧИТАЙТЕ ТУТ

Коментарі
24 вересня
Сьогодні
Вчора
22.09.2018
21.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин