Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Одеський художній музей
Одеський художній музей

Майбутнє минулого: як у Одесі готують музейну реформу

12:46 11.08.2018
175

У двір колишнього «палацу Потоцьких» в Одесі хочеться заїжджати на картері. У спекотний літній день тут затишно ховатися у тіні старих дерев. В центрі двору – лабіринт із декоративних рослин, а по периметру висадили запашні троянди та зелені кущі. Яскрава будівля з велетенськими колонами – пам’ятка архітектури ХІХ століття. Всередині вже десятки років розташовується Одеський художній музей – місце, яке немов би дихає історією. Цікаво, що саме тут зароджується музейна реформа, покликана назавжди змінити підхід українців до збереження своєї історії та культури.



Українські музеї сьогодні далекі від тих, про які коли-небудь можна було би зняти фільм. Навряд чи пересічний відвідувач побажав би залишитися на ніч хоча б у одному з них. І справа тут не так в експонатах, як у підході музеїв до роботи з відвідувачами. Змінювати цей підхід почали саме в Одесі. Тут під керівництвом художника Олександра Ройтбурда та проектної менеджерки Олександри Ковальчук починається музейна реформа. Саме тут українські музеї хочуть зробити живими.

З ремонтом і без «бабусь»

Обговорення глобальних змін форматів у одеському музеї чергуються із цілком побутовими розмовами про дах, що протікає, погану циркуляцію повітря у приміщенні і цілком непридатні для зберігання експонатів кімнати. За словами художника та очільника музею Олександра Ройтбурда, картинам потрібне нове приміщення. З сучасною системою вентиляції, і мінімум втричі більше. Адже, погодьтеся, доволі важко змінювати музей, коли чи не щодня доводиться його рятувати.

«Нараз існує проблема із катастрофічним дефіцитом музейних площ. У нашому музеї виставлено всього 10% експонатів. Наш музей міг би бути більшим втричі, і тоді би він став цікавішим у 30 разів. Сьогодні наш музей можна обійти, ліниво оглядаючи, хвилин за 40. З детальною екскурсією – за 2 години. Я приходжу у великий музей, я там проводжу цілий день, я там обідаю, відпочиваю, і потім п’ю каву і бокал вина, і продовжую дивитися, і приходжу до них ще наступного дня, бо не все побачив. У нас в Україні є з чого робити якщо не такі музеї, то музеї значно інформативніші, ніж той формат, який був закладений 100 років тому. Цьому музею 120 років, але він все ще в тих рамках. Колекцію зібрали за 10 років. От її зібрали, розвішали тут – і минає 120 років, а все залишається на місці. За цей час у світі з’являються прекрасні художники, змінюється світогляд поколінь, змінюються епохи в мистецтві», – роповідає Ройтбурд, і плавно переходить від побутових проблем до глобальної теми українського музейного формату.

За його словами, український музей повинен стати публічним простором, куди зможуть вільно приходити всі охочі, і знайомитися з історією і мистецтвом у невимушеній атмосфері. Саме тому підхід до відвідувачів повинен змінитися на всіх рівнях: від держави до бабусі-наглядачки, що постійно нагадує залишати речі у гардеробі і з суворим обличчям спостерігає за кожним вашим рухом поруч із експонатами.


Саме тому разом із Ройтбурдом одеський музей взялася змінювати ідейна та активна «молода команда».

Колекції, гроші і «свіжа кров»

Рушієм глобальних змін у Одеському художньому музеї та ідейною натхненницею зміни музейної системи всієї України є тендітна проектна менеджера Олександра Ковальчук. Вона вже більше року робить державний заклад у палаці Потоцьких місцем, куди хочеться приходити не тільки одеситам.

Вже більше року у музеї проводять відкриті лекції, зустрічі із митцями, тематичні екскурсії та квести. Таким чином команда залучає кошти на вирішення побутових проблем, а також на розвиток музею. Вже кілька разів на затишному подвір’ї музею проводили благодійні сніданки. Такий фандрайзинг допоміг музею випустити серію власного мерчу. Тепер тут можна придбати магнітики та листівки із картинами з колекції музею.

Самі колекції також потребують змін. Востаннє їх поповнювали ще у 1989 році.

«Україна ще музеї жодного разу не поповнювала. 29 років держава не музейфікує своє мистецтво. У нас нічого не витрачають на мистецтво, і це злочин. Той, хто поважає свою країну, поважає її культуру. Сьогодні владці такого не демонструють. Музейна реформа, напевно, не менш важлива, аніж все інше в країні», – переконаний Олекандр Ройтбурд.

Крім наповнення колекцій музеїв, у цих закладах ще повинно щось відбуватися. Бо пасивне споглядання у динамічному сучасному світі – не те, що цікавить потенційного споживача.

«Музей – це не кладовище. Він має бути міським хабом. Нормально, щоб музей був не просто приміщенням, а щоб він був комплексом, що функціонував би для івентів і якихось зустрічей», – каже Олександра Ковальчук.

Ключове питання сьогодні – де шукати гроші на зміни. І на нього в Одесі таки знайшли відповідь.

«Я не вірю у фінансування державою всіх музейних закладів. Це відповідальність громади. Якщо громада зацікавлена буде, і якщо музей їм буде потрібен, то громада знайде можливість його фінансувати. Держава повинна допомагати, або хоча б не заважати», – переконана Олександра.

Сьогодні одесити запрошують у палац Потоцьких всю Україну. Вже за кілька років уся Україна може змінитися, як одеський палац Потоцьких.

Людмила РОСПОПА

Матеріал виконано у рамках проекту «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа», що здійснюється за підтримки «Українського медійного проекту» (У-Медіа), що реалізується міжнародною організацією Інтерньюз та фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).

Дізнавайтесь останні новини Луцька першими.

Стежте за нами у Twitter, Google+ та Instagram. Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!

Коментарі
24 вересня
Сьогодні
Вчора
22.09.2018
21.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин