Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Медицинський потяг
Медицинський потяг

Спогади про Луцьк 1916 року: лазарет, епідемії, аеродром

09:44 02.08.2018
453

У роки Першої світової війни у Луцьку перебував Червоний Хрест, а одна з сестер милосердя вела щоденник про події, які відбувались з нею у ті непрості роки.

Після завершення війни щоденник був опублікований. В ньому знайшлось місце й для нашого Луцька. Записи датуються 1916 роком. Передаємо кілька цікавих, на нашу думку, дослівних цитат, які характеризують непросту ситуацію, що склалась в нашому місті більше сотні років тому:

«Приїхали до Луцька, зупинились в місцевому лазареті. Пішли на всеношну в собор. В цей час відбувся наліт авіації, коли ми якраз перебували в храмі».

В своїх спогадах сестра милосердя Червоного Хреста згадує про цікавий пам’ятник на одному із цвинтарів Луцька, який привернув її увагу написом, який вона переклала і записала. На якій мові був зроблений оригінал, на жаль, не відомо. Ось як про це вона згадує:

«На цвинтарі в Луцьку чудовий пам’ятник, мармурова дошка і напис. Напис з цього пам’ятника я записала собі в книжечку, щоб перевести:

«Зупинись, подорожній! Пагорби ці покривають ворогів, гідних подиву, життя своє у великій війні за батьківщину і улюбленого Імператора поклали. Недавні вороги тут нехай спочивають, вони об’єднались. Прощайте, благочестиві душі!».

Із записів у щоденнику можна дізнатись, що, виявляється, в 1916 році, до негод війни, додались важкі наслідки епідемій, від яких страждало місцеве населення:

«У Луцьку хворих за два з половиною місяці було близько чотирьох тисяч. Важкі залишалися у нас, більш легких розподіляли по інших лазаретах. Мене просили вести запис, який відсоток вмирає від висипного тифу в місті: в цьому мені допомагають фельдшери. Вони порахували, і виявилося, що смертних випадків тільки два з половиною відсотки, на диво мало для такої важкої хвороби; до того ж треба взяти до уваги, що у нас залишалися тільки найважчі хворі. І ось Господь подав таку допомогу. Від дизентерії вмирає в кілька разів більше. Доктор Сергій Васильович Суворов, начальник всіх загонів нашого фронту, став нашою близькою людиною. Він вважав наш загін особливо для себе рідним, часто нас відвідував, часто обідав з нами. І ось одного разу за обідом він сказав: «Моє прохання до вас: дайте слово, що, якщо я захворію, ви візьмете мене в свій лазарет».


Також в спогадах є згадка про аеродром у Луцьку часів Першої світової війни:

«Недалеко від Луцька був аеродром. Не знаю, яким чином, але вийшло так, що я повністю обслуговувала його, тобто лікувала всіх льотчиків; то вони самі приїжджали, а іноді, коли було необхідно, я сама їх відвідувала. Здебільшого це були французи; вони були зі мною дуже люб'язні, говорили, як би вони хотіли і зі свого боку чимось мені відплатити. І ось тепер я вирішила, не заїжджаючи додому, відправитися до льотчиків і попросити в них легковий автомобіль, де можна поставити носилки: щоб нам його надіслали завтра вранці раніше. Рано вранці, автомобіль прибув до нас, на нього ми поставили носилки, і потім використовували з призначенням».

Ось такі воєнні будні нашого міста.

Читайте також: Російська армія на вулицях Луцька: погляд з Франції





Джерело: «Спогади монахині Амвросії (Оберучєва)» (2016 р.).

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 096 165 53 25 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

Коментарі

Олег

13:12 05.08.2018

Автору респект

Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин