Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Родина луцького мирового судді
Родина луцького мирового судді

Сумні спогади про «противний» Луцьк 1903–1904 років. ФОТО

10:32 16.07.2018
1489

В 1903 році до міста Луцька по направленню, переселилась родина мирового судді Петра Павловича Олександрова. У Російській імперії мирові суди створювали відповідно до судової реформи 1864 року. Вони розглядали дрібні кримінальні злочини, за які передбачалося тюремне ув’язнення до одного року, та цивільні справи з ціною позову до 500 рублів.

Мирових суддів у місцевостях, де були запроваджені земські установи (а це головним чином центральна Росія), обиралися строком на три роки на повітових земських зборах. А в столицях і в Одесі – міськими думами. На окраїнах, зокрема й в Київській, Подільській, Волинській губерніях і в чорноморській області вони призначалися міністром юстиції, безстроково.

Разом з чоловіком в Луцьк переїхала його дружина Елла Едуардівна з двома дітьми. Родина до того Луцька проживала в Києві та містечку Тараща (сучасна Київська область).

З листів дружини луцького мирового судді можна дізнатися цікаві подробиці повсякденного життя Олександрових в нашому місті. Варто зазначити, що переїзд до Луцька дружині столичного судді не сподобався, місто викликало негативні емоції. Тому в листах до родичів Елла Едуардівна згадує місто не завжди добрим словом.

Отож, наведемо кілька цікавих цитат із листів про тогочасний Луцьк від дружини мирового судді:

Червень 1903 року.

«Тільки що отримала лист від Леоніда Івановича, він запитує де ми? З 9 червня в Луцьку, а Валя з бабусею на Балтійському морі…».

Жовтень 1903 року.

«Луцьк перше враження справляє прямо гнітюче, але потім можна звикнути. Місто розташоване на півострові, так що в ньому тільки одна вулиця, дуже довга, і від неї до річки йдуть поперечні, але такі криві і загострені, що річки не видно, та вона й маленька. В місті весь рух, таким чином, зосереджується на головній вулиці, і він такий великий, як в Києві на Хрещатику. Правда в Луцьку, замість екіпажів їдуть одні вози… Огидно! Народ тут дуже противний, так що мати з ним справу зовсім не так приємно як з мешканцями Таращі, де раніше проживали.

В Луцьку багато інтелігентної публіки, часто робимо візити до суддів, деякі мені сподобалися, але зовсім не маю можливості де-небудь [регулярно] бувати. Вдень не можу залишити маленького [Толю] і постійно то йому кашу вари, то годуй, і ні з ким його залишити, а ввечері поки їх вкладеш, вже десята година».

Листопад 1903 року.

«У Луцьку нам як і раніше не подобається, прагнемо втекти, та не вдається це, годі й говорити. Ви все скаржитеся на самотність, а я не уявляю собі нічого кращого. Звичайно, відбери у мене тепер сім’ю, я не переживу, але якби вона зовсім не заводилася, було б краще. Діти, поки зовсім маленькі як Толя, приносять задоволення; але зате як же стомлюють! У віці вони доставляють одне засмучення, а далі – коли настане статева зрілість? Я не можу без жаху думати про це. А потім вони підуть і залишать тебе таким же самотнім як і раніше. А скільки мороки, клопоту, страху, роздратування! Соня поступила в гімназію у 2-й клас. У нас все благополучно, всі здорові, крім мене, у мене часто болить серце, а спина болить до такої міри, що вночі спати не можу. Це від втоми».

1904 рік. Лист із Луцька

«Дорога моя Марія Петрівна! Вибачте, що довго не писала; приїжджала мама, а при ній, нічого не можна робити. Жилося нам в цю зиму, як Ви знаєте, дуже сумно. Тепер почалося літо, і ми всі трохи ожили, тому що біля нашого будинку в Луцьку хороший сад, в якому можна дихати. Але квартира вбивча, у мене вже починається ревматизм, доведеться її змінити, і тоді у нас не буде саду, єдиної нашої розради. Втім, якщо я буду Вам все докладно розписувати, то мені доведеться написати п’ять томів, так що Ви краще повірте мені на слово, що тут «препаршиво». Тому ми вирішили переїхати на зиму в Київ, а чоловіка Петра Павловича залишити тут. Так для всіх буде краще. Гірше за всіх доведеться П.П., але беручи до уваги, що всі ці роки йому доводилося завжди краще за всіх, то я думаю – це йому не зашкодить. Він дуже наполягає на переїзді та запевняє, що йому навіть краще: він тоді хоч Різдво і Великдень проведе по-людськи. Особливо добре було б це для Валі, яка з тутешньої помийної ями потрапить в хорошу гімназію. У Києві я б її віддала знову в другий клас, тому що тут вона дуже «кульгає» в навчанні».

Джерело фото та листів: Михайло Классон: Роберт Классон і Мотовилов – Біографічні нариси (книга).

Переклала Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Читайте також: Яким Луцьк бачать туристи з Білорусі

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]m

Дізнавайтесь останні новини Луцька першими.

Стежте за нами у , Google+ та Instagram. Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!

Коментарі

??

11:19 16.07.2018

"Огидно! Народ тут дуже противний, так що мати з ним справу зовсім не так приємно як з мешканцями Таращі, де раніше проживали." Пройшло більше ста років і нічого не змінилось.

місцевий

19:54 16.07.2018

Таке, всім не вгодиш. Балувана пані попалась.

Стасік Турко

08:37 21.07.2018

А МЕНІ ВСЕ ПОДОБАЄТЬСЯ

26 вересня
Сьогодні
Вчора
24.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин