Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Недолуге законодавство чи справа моральності: як живуть переселенці в Луцьку

09:00 19.12.2015
2659

Переселенок з Донеччини просять покинути гуртожиток і оплатити проживання заднім числом.

Проблеми вимушено переміщених осіб виникають практично усюди, куди б не подалися переселенці. Люди покидають своє помешкання і «нажите добро», а у чужій стороні на них часто чекає розчарування. Адже порядок надання житла таким особам законодавством України досі не визначений. Тож переселенцям доводиться проживати цілими сім’ями у маленьких кімнатах гуртожитку чи в нежилих будинках віддалених сіл. Проте навіть і з таким житлом можуть виникнути проблеми.

Переселенка Анна Кречкіна з Горлівки, що на Донеччині, до Луцька приїхала влітку 2014 року, після того, як почула перші постріли у рідному місті.

«Ситуація вже тоді була напружена. Перегородили блок-постами дороги, по місту їздили «кадирівці» і видно було збройні установки. Довго чекати не могли. Дітей потрібно було вивозити із території якомога швидше. Тому після побаченого посту на Facebook про те, що Волинь приймає переселенців, вирішили поїхати до Луцька», – розповідає Анна Кречкіна.

Спершу жінку із двома дітьми за допомоги волонтерів тимчасово поселили у кімнату студентського гуртожитку СНУ №3. Проте із домовленістю, що мешканці паралельно шукатимуть собі нове житло. Зі списку можливого помешкання для переселенців Анна обрала варіант будинку в селі Рожищенського району, розуміючи, що їде туди ненадовго. Проте умови змусили шукати інше житло набагато раніше. За словами жінки, у будинку практично не було, де спати, а про санвузол годі й мріяти. Тим більше, що перспективи на працевлаштування там не було, а сім’ю потрібно якось годувати, адже чоловік на той час брав участь в антитерористичній операції на сході.

«Я, звісно, дуже вдячна, що місця проживання для переселенців таки виділяють, проте нам потрібно було десь заробляти. Тому «попросилися» знову в ту ж кімнату гуртожитку. Коли ситуація на сході загострилася, через місяць до мене переїхала моя сестра Тетяна із сином. В гуртожитку ми жили на благодійній основі і ніхто про оплату нічого не говорив», – запевняє Анна Кречкіна.

Проте 16 листопада 2015 року комендант гуртожитку сповістила переселенок про те, що з Міністерства освіти і науки України надійшло повідомлення, відповідно до якого керівництво гуртожитку вимагає від жінок погасити заборгованість за весь період проживання і покинути приміщення протягом двох тижнів. У письмовій формі сповістили про виселення і погашення боргу лише сестру Тетяну, проте в усному спілкуванні зазначили, що це стосується усіх мешканців кімнати. Лист підписаний проректором з ЕГР В.В. Подляшаник, в.о. директора студмістечка З.С. Мацюк та головою студентського профкому В.М. Курилюк.

Анна розповідає, що тоді влітку поселення в гуртожиток відбувалося на умовах усної домовленості, тому ніяких договорів не укладали. Наразі вона й сама хоче виїхати з гуртожитку, але погасити борг за проживання майже за два роки вона фінансово неспроможня. Тим більше, що поки так і незрозуміло, про яку суму йдеться.

За роз’ясненням ситуації Район.Луцьк звернувся до юриста Інни Нечипорук. Вона пояснила, що із законодавчої точки зору те, що вимагає університет є незаконним. Сестер поселяли в гуртожиток як внутрішньо переміщених осіб. Керівництво гуртожитку могло би чинити такі дії тільки тоді, коли був би складений якийсь договір оренди. А, як відомо, ніяких письмових домовленостей не було. За словами юриста, особи знаходяться на обліку переселенців і їм видані відповідні довідки, тому чинне законодавство, що стосується прав і свобод внутрішньо переміщених осіб забороняє установам чинити такі дії.

«Врегулювати ситуацію можна шляхом переговорів з керівництвом гуртожитку, бо до суду явно подавати ніхто не буде, адже правових підстав на це немає. Я бачу такий вихід: потрібно створювати комісію у складі представників навчального закладу, Департаменту соціальної політики Луцької міської ради і представників громадськості, щоб переконатися, що ніякої шкоди гуртожитку ці мешканці не нанесли за увесь термін проживання. Особи заселилися не самовільно, тож займатися питанням повинні відповідні структури місцевого самоврядування», – повідомила Інна Нечипорук.

Голова ГО «Переселенці Криму та Донбасу» Олена Черенкова зазначила, що цей випадок не типовий, адже в організації більше немає жінок, чиї чоловіки були учасниками проведення антитерористичної операції на сході.

«Ситуація зараз незрозуміла, бо із самого початку не було якоїсь письмової домовленості. В гуртожиток зателефонували з луцького штабу АТО і попросили, щоб Анну з синами поселили безкоштовно. Це була усна домовленість і ніякого договору не укладали. Зараз жінка хоче переїхати, проте те, що у неї та її сестри вимагають сплатити борг за увесь термін проживання, є неправомірним», – зауважила Олена Черенкова.

У пошуку істини надсилаємо запит до СНУ імені Лесі Українки із запитаннями: на яких підставах було складене письмове повідомлення чому мешканці, які проживають на благодійній основі повинні сплатити борг заднім числом, яка сума заборнгованості і чому прийняли рішення про виселення.

У відповідь отримуємо лист, у якому зазначено, що студенти-переселенці мають більше прав на безплатне поселення, ніж просто переселенці.

«Станом на сьогоднішній день гуртожитки університету заповнені повністю, а у черзі на поселення перебувають студенти пільгових категорій. Окрім того, у листі Міністерства освіти і науки України № 1/9 – 436 від 01.09.2014 «Щодо розміщення студентів у гуртожитках вишів» зазначено, що першочергово поселяти повинні студентів, переведених на навчання з навчальних закладів, розташованих в окупованих територіях», – йдеться у відповіді.

Саме у зв’язку з цим кімнату просять звільнити. Що ж до погашення боргу, тут теж кивають на Міністерство.


Очевидно, що в університету своя правда та підстави. Але жінкам та їхнім дітям потрібно десь жити, тому намагаємося з’ясувати, на що взагалі можуть розраховувати переселенці у Луцьку. У міській раді нам пояснили, що в обласному центрі не розробляли програми забезпечення житлом осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Крім того, прядок надання помешкання таким особам досі не передбачений законодавством. До слова, з моменту початку бойових дій на сході пройшло вже понад півтора роки.

«Згідно зі статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав i свобод внутрішньо переміщених осіб» переселенці мають право на забезпечення органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб'єктами приватного права можливості безоплатного тимчасового проживання (за умови оплати особою вартості комунальних послуг) протягом шести місяців. Термін проживання можуть продовжити лише багатодітним сім’ям, інвалідам чи особам похилого віку», – йдеться у листі.

Варто зауважити, що у тій же відповіді на інформаційний запит, зазначили, що Анна Кречкіна таки зверталася до Центру надання адміністративних послуг у місті Луцьку з проханням продовжити терміну проживання в гуртожитку №3. Тобто жінка скористалася своїм правом на те, щоб термін проживання продовжили.

Очевидно, що ситуація майже безвихідна, адже вирішувати свої проблеми переселенкам доведеться самостійно. Бо як і міська, так і обласна влада забезпечити їх житлом просто не в змозі. Хоча в області існує реєстр вільного житла для тимчасового розміщення вимушених переселенців. Всього обліковано 57 таких об’єктів, в яких можливо розмістити 245 осіб. Але здебільшого ці будинки у селах, де важко облаштувати побут та знайти добре оплачувану роботу.

Анна Кречкіна одна з небагатьох, хто публічно заявила про свою незгоду з таким станом справ. Сьогодні соціальної підтримки з боку держави потребують сотні вимушено переміщених осіб, які знімають маленькі кімнатки чи квартири на кілька сімей. Очевидно, що це проблема не зовсім місцевого рівня, а державного. І її, на жаль, неможливо вирішити за рахунок волонтерів чи благодійників, необхідні законодавчі зміни та додаткові кошти.

Розуміючи це, Анна Кречкіна тепер намагається дізнатися, чи може вона і її діти отримати соціальне житло як дружина учасника АТО. А от що робити іншим переселенцям, які не підпадають під жодні пільгові категорії й можуть розраховувати лише на себе, як їм на мізерну зарплату та допомогу у 800 гривень нагодувати свої сім’ї та дати їм теплу затишну домівку? На жаль, ці питання поки що відкриті...

***

На момент публікації матеріалу стало відомо, що Анна Кречкіна у пятницю, 18 грудня, розмістила на своїй сторінці у Facebook запис, у якому зазначила, що комендант гуртожитку наказала вахтерам не пускати її та сестру до приміщення.

Квартиру жінка іще не знайшла, а грошей коменданту, щоб «виграти» час на пошуки нового житла, давати не збирається. Анна зауважує, що із задоволенням поміняється місцями з тими, хто заздрить «пільгам» переселенців.

Цікава штука. Комендант наказала (поки, ніби, усно) вахтерам вже завтра не пускати нас до гуртожитку (залишати з дітьми ...

Опубліковано Крапивою Анною 18 грудня 2015 р.







Текст та фото Оксана ВЛАСЮК

Хочете бути першими на районі? Підписуйтесь на наші новини у спільнотах Facebook та Вконтакте.

Коментарі

Святослав

04:52 18.07.2017

Тупенька Анна хай їде в своє ато до фіктивного чоловіка ! Сама аферистка та щей вимагає житло!

25 вересня
Сьогодні
Вчора
23.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин