Справити нужду по-луцьки

Громадські туалети за радянських часів будували чи не в кожному людному районі міста. Вони були справді потрібні: рятувати необачних туристів чи тутешніх мешканців від халепи. Міські вбиральні, як і решта соціальних благ радянської доби, утримували коштом держави. А от із настанням незалежності громадські туалети перетворилися на справжню розкіш, що не по кишені збіднілому бюджету міста.

Замість туалетів – храми

Громадські туалети Луцька найчастіше «живуть» хіба у спогадах. Два міські туалети отримали несподівану «реінкарнацію». Той, що у парку імені 900-річчя Луцька, відійшов разом із приміщенням атракціонів під церкву. Туалет на П’ятницькій гірці, що поруч із колишнім кінотеатром «Батьківщина», має стати фундаментом для каплиці Героїв Небесної сотні.

Громадський туалет біля «Гостинця» відійшов до власника цього торгового центру. До слова, ця вбиральня працює безперебійно по 12 годин на добу. Проте працівниці розповідають, що відвідувачів – максимум два десятки за день. Зрозуміло, що за таких умов вбиральня не заробляє не те, що на своє утримання, а й на заробітну плату одного працівника. Якби не торговий центр, власнику не було б жодного резону утримувати вбиральню.

Затоплена «Сніжинка»

Ще один міський туалет «Сніжинка», що справа від входу у Центральний парк, утримується луцьким ЖКП №3. Працює лише в теплу пору року. Але й тоді, кажуть працівники, сюди заходить не більше двадцяти людей. Та й то у вихідні. Під час сильного дощу туалет взагалі не працює: каналізаційні мережі в жахливому стані, і вода зі стін та стелі затоплює приміщення. Через високу вологість і грибок, що утворився на стінах кабінки адміністратора, працівниця не може перебувати довго в середині приміщення, тому зустрічає гостей на вході.

«Під валом землі, який над туалетом, – знищена гідроізоляція, тому як тільки починаються дощі, потік води ллється всередину. Якби ми там отримували дохід 50 тисяч гривень, можна було б передбачати ремонт. Але самі ми таких грошей не заробляємо, тому лишається сподіватись хіба на бюджет», – розводить руками директор ЖКП № 3 Руслан Юлдашев.

До речі, «Сніжинка» – найдорожчий туалет у Луцьку. На автостанції, залізничному вокзалі вартість такої послуги становить стабільні півтори гривні, а в «Сніжинці» – 2 гривні. Тим не менше, це не робить туалет прибутковим.

Туалет «Сніжинка» постійно затоплює. Звідси – іржа, грибок та пошкоджений кахель

«Там повинна бути людина, яка продає квитки, прибирає. Протягом шести-семи місяців, які працює туалет, треба виплачувати заробітну плату. Так само перед початком роботи треба зробити хоч якийсь косметичний ремонт, тим більше, що туалет не опалюється. Мусять бути туалетний папір, миючі засоби. За результатами цього року ми порахували прибутки та витрачені кошти, і змушені просити Луцьку міську раду повернути затрати. Так само було минулого й позаминулого року. Ця справа – нерентабельна», – каже керівник «жеку».

Центрові перспективи

Найбільший за площею громадський туалет, розташований у центрі Луцька на Театральному майдані, не працює більше десяти років. Причина та сама: зіпсуті мережі, постійні підтоплення, сирість і грибок. Тим не менше, цей об’єкт орендує комерційна структура, яка ще десять років тому готова була вкласти кошти у реконструкцію.

Громадська вбиральня на Театральному майдані не працює понад десять років

Вбиральню закрила санепідемстанція, – запевняє орендар об’єкту. Через застарілі мережі виникли умови, непридатні і для відвідувачів, і тим більше для працівників, яким доводилося проводити тут робочий день.

Орендарі підготували проект реконструкції, готові були вкласти немалі гроші. Та позиція чиновників відверто здивувала. Насамперед, мова йде про колишнього головного архітектора міста Юрія Казмірука. Під час розгляду нашого проекту він заявив, що Театральний майдан – це цілісний і закінчений архітектурний комплекс.

Луцький міськвиконком не раз ухвалював позитивні рішення щодо реконструкції вбиральні, проте через непевну позицію чиновників він досі не виконується, і вбиральня продовжує пустувати, а мережі – руйнуватися.

Туалет біля стадіону «Авангард» – випробування не для слабкодухих

До речі, є у Луцьку кілька економ-варіантів громадських вбиралень. Приміром, у Центральному парку та поблизу стадіону «Авангард». Тут немає продавців квитків, та й прибиральників, очевидно, теж. Отож, утримання обходиться мінімальними витратами, а от якими жертвами – знають лише ті сміливці, які наважувалися переступити поріг таких туалетів.

***

Нескладні математичні розрахунки можуть наочно продемонструвати «рентабельність» туалетного бізнесу. Насамперед у місяць необхідно сплатити хоча б мінімальну зарплату чотирьом працівникам – по двоє на «чоловічу» і «жіночу» частини вбиральні: 1378 х 4 = 5512 гривень. Доплюсувати принаймні 300 гривень на туалетний папір та миючі засоби. Щонайменше у півтисячі гривень обійдуться комунальні послуги. Крім того, доведеться сплатити й у міський бюджет за оренду комунального майна (якщо вбиральня «квадратурою» така, як на Театральному майдані, то це – 600 гривень).

Загалом у місяць мінімальні витрати становлять 6 912 гривень. Якщо пригадати, що максимально в день послугою громадської вбиральні користується двадцять людей, то вартість візиту мала б становити більше десяти гривень, щоб принаймні «вийти в нуль».

Ярослава ЛИПНЮК, «Сім’я і дім»

Бажаючих справити нужду в арці будинку №1 на проспекті Грушевського не відлякує навіть сусідство міліціонерів