Депутат Луцькради Анна Мовяк: «Хаті на тата» у нас було б нецікаво»

Минулого тижня Луцькрада нового скликання зібралася на свою першу сесію. Серед когорти луцьких обранців особливу увагу і колег, і журналістів привернула депутатка від «Народного контролю» Анна Мовяк. А річ у тім, що жінка завітала на сесію до міськради… з крихітною донечкою, якій не виповнилося і трьох місяців.

Звісно, реакція на такий хід була різною: хтось замилувано усміхався, хтось відверто критикував. Але більшість таки була у захваті, надто жіноча половина присутніх. Адже тим, кому пощастило бути мамою, дуже добре відомо, скільки клопотів із малими дітками. Варто зауважити, що манюня Даринка Мовяк поводилася напрочуд чемно, не вередувала й споглядала на все, що відбувалося довкола, ніби то для неї – цілком звична річ.

А уявіть, яким був наш захват, коли з’ясувалося, що доня в цій родині – четверта дитина! Анна та Олександр Мовяки виховують ще тринадцятирічного Михайла, восьмирічну Тетяну та шестирічного Андрія. Звісно, ми не могли не поцікавитися, як багатодітній мамі вистачає часу на все: і бути дружиною та мамою, і вести бізнес, і провадити активну громадську діяльність (жінка – учасниця «Автомайдану», тож не раз їй доводилося бути на самісінькому вістрі революційних подій), ще й узятися за політичну діяльність.

«У політику варто було йти для того, щоби починати змінювати ситуацію зсередини. Хочеться, щоби люди перестали вважати її брудною й брехливою справою. Зрештою, щоби відстоювати інтереси тих, хто нам повірив і пішов за нами на Майдан. Треба змінювати ставлення до політиків та депутатів. Люди мають знати, що депутат – це не віп-персона недоторкана, а твій сусід, до якого можна зайти в гості, випити чаю чи кави, розповісти про свої проблеми й попросити допомогти їх розв’язати», – вразила відповіддю Анна Мовяк.

Від самого початку революційних подій новообрана депутатка просто не могла й не хотіла сидіти вдома, бути осторонь, коли країна прагнула змін.

«Ми з мамою свою участь у революційних подіях починали з того, що чергували на Лідавській, аби наші внутрішні війська не поїхали в Київ. Ми з мамою чергували вдень, чоловік уночі. Допомагала моя кума, чимало знайомих тихенько, щоб ніхто не знав, приносили продукти. Потім познайомилися з учасниками «Автомайдану». Дуже подобалося, що між людьми була велика єдність. Так, ми були молоді й наївні, але мали мету і йшли за нею», – пригадує не такі далекі події Анна Мовяк.

Наступне запитання про те, чи не сердилися на жінку вдома через таку активну діяльність, не заскочило її зненацька.

«Саша спочатку на мене трохи ображався. Він не розумів, навіщо стільки часу я цьому віддаю. Але то було десь до того моменту, коли у Києві почали стріляти. Тоді я приїхала додому по якісь речі, він наготував мені термос із кавою, бутербродів і відпустив. Бо розумів, що ми робимо правильну роботу», – каже вона.

Коли Анна Мовяк розповідає про своїх дітей, її очі загораються тим особливим вогнем любові й материнської ніжності.

«Старший син у нас дуже дисциплінований, Таня дивиться на братика і за ним тягнеться. Вчаться вони гарно. З ними у мене проблем нема. Міша – помічник що треба: і їсти собі нагріє, і молодших погодує, допомагає Даринку няньчити. Вона ж у нас тепер – головна. Старші діти навіть конкурують один з одним, хто буде на руках тримати», – ділиться депутатка.

Під час вагітності, зізнається жінка, вона не залишала громадської роботи. Їздили і на суди над бійцями 51-ї бригади у Володимир-Волинський, і в Німеччину з «Народним тилом».

«Тоді ще дивувалася, що ж це мені так зле в дорозі. І дуже хотілося хурми. Одне слово, Даринка стала для нас сюрпризом. Хоча… Це ж було замовлення Тані святому Миколаєві – дуже вже хотілося доні сестричку», – усміхається вона.

У великій сім’ї Мовяків день починається раненько. Після сніданку тато везе старших дітей у школу й садочок, а мама має трішки часу на себе, ну і щоб приготувати обід-вечерю.

«Даринка дуже чемна дівчинка. Не скажу, що вона зовсім висмикнула мене із громадського життя. Звісно, що їй приділяю часу найбільше. Але якщо в неї є настрій, ми можемо їхати куди завгодно. І на збори ходили, і пробували агітацію розносити», – тішиться мама.

З Олександром у більшості життєво важливих питань вони – однодумці.

«Я більш гаряча, він – поміркований. Напевно, у цьому й полягає міцний шлюб – коли двоє різних за темпераментом людей уміють домовлятися», – міркує жінка.

У вихованні дітей вони з чоловіком намагаються притримуватися однієї позиції.

«Якщо не згідні одне з одним у якихось питаннях, висловлюємо це вже тоді, коли не чують діти», – ділиться секретом Анна.

«А що вас надихає у житті?» – не можу не поцікавитися, хоча, здається, вже наперед знаю відповідь.

«Передусім – то мої діти. Це мої найкращі стимулятори й антидепресанти. І критики. У житті дуже допомагає спілкування з друзями, які думають в одному зі мною напрямку. Мама моя дуже прогресивна, скрізь встигає: і в бізнесі лад давати, і Даринку поняньчити, ще й у громадській роботі допомагає. Мало того, вона – добрячий провокатор, бо часто стимулює мене до того, щоби рухалася вперед і розвивалася», – переконана Анна Мовяк.

«Вам не хотілося бути такою маленькою, слабкою за чиєюсь спиною, аби за вас усе вирішували?» – не втримуюся від запитання. І зустрічаю у відповідь щиру усмішку.

«Ну, чоловік у мене – не маленький, то у буквальному сенсі за його спиною я можу сховатися. Знаючи, що маю ту спину, ніколи не хотіла за нею сховатися. Але однозначно чоловік – то моя опора. Зрештою, якби він був інакшим, хіба я наважилася б народити від нього чотирьох дітей? Він – тато на всі сто відсотків. Знаєте, якби до нас приїхала «Хата на тата», їм було б просто нецікаво. Саша з деякими завданнями впорався б ще ліпше за мене. У нас нема такого, що тато – той дядько, що лежить на дивані. Це не про нього. Він намагається якомога більше дати дітям у житті. І я точно знаю: якщо поїду на кілька днів кудись, удома все буде гаразд. З таким тилом, як у мене, не страшно навіть у політику йти», – каже депутатка.

Оксана ГОЛОВІЙ, «Сім’я і дім»