Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Луцький отець розповів, чим Канада відрізняється від України
Луцький отець розповів, чим Канада відрізняється від України

«Якщо гроші для людини є самоціллю, то їй потрібно їхати в Канаду», – луцький отець про життя за кордоном. ІНТЕРВ’Ю

16:11 01.05.2018
6494

Отець Юліан Хомечко, ЧСВВ (Чину святого Василія Великого) вже близько року перебуває у Луцькому монастирі святого Василія Великого УГКЦ. До того отець служив для української громади у Канаді.

Журналістам Район. Луцьк отець Юліан розповів про те, як потрапив на служіння до Канади, про враження від країни та про те, чому життя за кордоном він вважає нудним.

Як ви опинилися у Канаді?

– Я є монахом і належу до ордену отців Василіян, офіційна назва якого «Чин святого Василія Великого». Монастирі нашого ордену є тісно пов’язані. Творячи певну мережу, наші монастирі діють не лише в Україні, а й за кордоном. Ми присутні у таких країнах як Польща, Бразилія, Аргентина, США, ну і, звісно, Канада.


Притаманна властивість нашого ордену – не стояти на місці. Щокілька років згідно із статутом нас переводять до іншого монастиря залежно від того, яка є потреба. Особливо це стосується тих, хто виконує служіння керівника.

У 2016 році я закінчив служіння у нашій семінарії, що у Брюховичах. На той час була потреба у душпастирстві у Канаді. Це перетиналося із моєю зацікавленістю. У мені жевріла цікавість знати, як воно там. Оскільки англійська мова мені була більш-менш доступною, то мене направили туди.

Чому так принципово знати англійську, аби поїхати до Канади на служіння?

– Справа в тім, що всі парафії, які провадить наш орден – це англомовні парафії. Це українці, але англомовні українці. Це ті наші люди, які народилися вже там. Окрім кількох винятків вони знають тільки слова «дякую» і «прошу». Ще є, правда, слово «чекай» – це слово знають усі. Можуть навіть не знати «прошу», але «чекай» знають точно.

У нашому монастирі в Канаді Літургія правиться і українською, і англійською мовами, але проповідь священик говорить лише англійською. Інакше – нема сенсу її говорити. Часто люди просили бодай декілька речень сказати українською, хотіли почути українську мову, але якщо я навіть говорив би про огірки та помідори, думали б, що я говорю про Бога. (сміється, – авт.).


Яким було перше враження про Канаду?

– Двояке. З одного боку все інакше: будинки, дороги, інфраструктура. З іншого боку – наша Церква чи не на кожному повороті. Я був у Вінніпезі. У цьому місті населення – близько 800 тисяч. Там знаходиться 11 греко-католицьких церков і 4 православні. І це мене вразило, бо якби по радіо говорили українською, то складалося б враження, що ти в у «відщекатуреній Україні».

Що Вам сподобалося у Канаді?

– Високий рівень життя, добробут. Окрім того, інфраструктура, соціальний та медичний захист.

А що навпаки не сподобалося?

– Штучність! Хоч, можливо, це і банально, але це мене зламало і стало тією причиною, чому я звідти втік. Для того, аби ви мене зрозуміли, дозвольте висловитися алегорією.

Канада – це немов добре нам відоме покроплене європейське яблуко. Принадне на вигляд, без вм’ятин і жодного дефекту, але коли його вкусити, то не сам не розумієш, що ти їси, не то банан, не то грушу. Україна – достатньо непринадне на вигляд яблуко. З однієї сторони воно надгниле, з іншої – хворобливе, а з третьої – взагалі надгризене, але якщо вкусити здорову частину, то як «мед на душу», одразу зрозуміло, що їси яблуко. Мені там забракло правдивості.

Є й інші моменти, зокрема погода. Там дуже холодно, тому доводиться буквально жити у приміщенні. Мені відомі причини, чому багато українців повертаються додому. Це ностальгія, певне розчарування, професійна невдоволеність, небажання жити по-інакшому, високі податки, ну і досить нудне життя.


Чому нудне життя? Що ви маєте на увазі?

– У Канаді дуже нудно і не тільки монахам. Коли ти ходиш по колу, то з часом починає бути нудно. Проілюструвати це можу так: якщо сісти у вертоліт і піднятися високо над містом, то можна побачити щось на зразок зошита у клітинку. Вулиці знаходяться лише по вертикалі чи по горизонталі. Покручених вулиць взагалі немає, усі прямі. Як наслідок, рухатися ними дуже комфортно, тебе зупиняють тільки світлофори, проте це дуже нудно, навіть тому, що особливо не потрібно крутити кермом. Якщо натомість здійнятися над Луцьком, то прямих доріг тут майже немає, усе покручене. Це не надто зручно, зате цікаво. Вдається добратися додому із цілими колесами – і ти щасливий (сміється, – авт.).

Чи відображається це якось на духовності?

– Дуже! Це мене зрештою й дуже вразило. У Канаді мало хто йде до Сповіді, але усі йдуть до Причастя. Спочатку був до цього дуже критично налаштований, аж поки не сів у сповідальницю. Очевидно, з певними винятками, але люди в основному не знають, з чого вони повинні сповідатися.

Я допомагав питаннями, але вони відповідали що нічого з цього не робили. І тоді я зрозумів, що вони живуть у системі, яка мало провокує на гріх. В Україні такою системою не похвалишся. Звісно, народові, що живе в Канаді, є ще багато над чим працювати. Наприклад, ніхто не сповідається з того, що міг би зробити доброго, але не зробив, але це вже наступна фаза духовного розвитку.


Нещодавно ми святкували Великдень. Чи є якісь відмінності у святкуванні свят за кордоном і в Україні?

– Є! У Канаді все зводиться до застілля. У нас теж, але у нас присутній дух сакруму, тобто відчуття божественності. У Канаді я цього не відчував.

Чи змінила Вас Канада?

Канада змусила мене багато думати. У матеріальному плані я там отримав більше ніж очікував. Але не розумів, навіщо мені сьомий айфон, якщо я навіть не мав до кого зателефонувати, навіщо мені пристойне авто, якщо крім спортзалу не було більше куди поїхати? Я наново переосмислив своє життя і зрозумів, що жити і просто бавитися дорогими забавками не можу. Тому й повернувся. Вдома – ти вдома. Тут немає відчуття, що ти живеш, а життя десь у стороні проходить. Жити тут непросто, але немає відчуття, що живеш надаремно.

Що хотіли б сказати до читачів, адже багато людей думають над тим, щоб поїхати за кордон?

– Шукай щастя вдома, а не за парканом. Воно тут є, просто часто людина його не бачить. Для того, аби це зрозуміти, я здійснив далеку і важку подорож. Проте, якщо матеріальні цінності є найбільшою цінністю, а гроші для людини є самоціллю, то їй потрібно їхати в Канаду!


Розмовляла Олена ЛАУЩЕНКО

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

Коментарі
22 вересня
Вчора
20.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин