Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Володимир Павлік
Володимир Павлік

Активний лучанин вже два десятиліття організовує «народну дипломатію». ІНТЕРВ'Ю

15:37 30.01.2018
2282

Зв’язки з 18 країнами світу, понад 3000 українців, які побували за кордоном на цікавих зустрічах і стажуваннях, десятки міжнародних делегацій у Луцьку – далеко не повний перелік зробленого «Міжнародним проектом культурно-професійних обмінів» за час його існування. Він став чи не головним центром «народної дипломатії» для Волинської області.

Волиняни мають широкі зв’язки з іншими країнами. Це не тільки сезонні роботи й «контрабас». Це підприємства іноземного капіталу, вітчизняні експортери-виробники чи імпортери, які займаються торгівлею, а також туристичні фірми. Мають добрі стосунки із закордонними ВУЗами і наші навчальні заклади.

А «Міжнародний проект культурно-професійних обмінів» (далі – «проект») робить трохи інше. «Народна дипломатія» являє собою участь народу у вирішенні питань міжнародної співпраці, у формуванні позитивного іміджу української держави та народу в світі.

«Ми завжди працювали без підтримки держави чи якихось впливових і багатих недержавних структур. Суто на самоорганізації. Маючи певні зв’язки і досвід ведення туристичних групп, я пропонував студентам, і не тільки їм, організуватися в групу, скинутися грішми і поїхати за кордон для цікавого спілкування, відпочинку, обміну досвідом.

Людей знав я багатьох, бо працював у СНУ (тоді Луцькому педінституті) головою спортклубу. Зібралися, розподілили обов’язки з організації поїздки і поїхали. Така ось проста схема», – говорить організатор і засновник «Проекту» – відомий лучанин Володимир Павлік.

Про таку ефективну форму роботи як самоорганізація почали говорити активно під час Революції Гідності. А Ви налагодили її ще років 20 тому, коли починали свій проект. В чому була її вигода, ефективність? Чому стільки людей вирішили долучитися до проекту, хоч це було зовсім не безкоштовно і кожен сам за себе платив?

Зацікавлювали учасників умови поїздки та дух самоорганізації, коли на кожному є якась відповідальність і він відчуває себе значимим для колективу. До того ж, знання іноземних мов було зовсім не обов’язкове, а програма заходів складалася так, що кожному було цікаво.

Фінансові витрати були цілком посильні для студентів і аспірантів. Зараз точних сум не назву, бо курс гривні постійно змінювався. Але точно пам’ятаю, що виходило дешевше, ніж середній варіант у туристичній фірмі.

Знаю що найважче дається початок усіх проектів. Головне стартонути і далі піде. Яким був початок, перша Ваша поїздка в рамках проекту?

Це була поїздка в Словаччину 1998 року, в місто Пряшів. Я мав друга-лучанина, котрий залишився там жити й перекваліфікувався з діджея на лікаря (й таке буває). Він там багато кого знав і ми спланували з ним поїздку нашої делегації.

ЇЇ учасники зустрілися з тамтешніми студентами й викладачами в аудиторіях їхнього ВУЗу, послухали пару лекцій і навіть поплавали в басейні. Цікавими були також зустрічі з українською діаспорою та журналістами. Справді незабутні спогади.

З тих пір, як відомо, за кордоном на культурно-професійних обмінах в рамках «Проекту» побувало понад 3000 людей (в основному волинян). Зв’язки налагоджені з 18 країнами Європи та Америки. Учасники професійних стажувань і курсів підвищення кваліфікації отримували дипломи Ради Європи та Лондонської академії суддів. Скажіть, які найцікавіші «фішки» Вашого «Проекту» є зараз і які сюрпризи готуєте найближчим часом?

- Ну, звичайно, сюрпризів відкривати не буду. Скажу лише, що напрацьовуємо зв’язки з Канадськими державними та науковими установами для майбутнього стажування юристів. А щодо існуючих «фішок», то ви майже все назвали. Додам лише, що дипломи Ради Європи отримують наші юристи, зокрема судді й адвокати, котрі проходять ряд навчальних семінарів в апараті Європейського суду з прав людини.

Нещодавно майже в один день Ви святкували свій день народження і день заснування «Проекту». Мав честь бути присутнім на деяких заходах, зокрема в Луцькому Театрі Ляльок. З річницею «Проекту» все ясно: йому де-факто 20 років, а з часу переходу його на професійну стабільну основу виповнилося 16. Щиро вітав і вітаю, але хочу спитати: скільки ж років виповнилося Вам?

А я це не кажу навіть друзям і подругам. Це ролі значної не грає. Головне, як ти себе відчуваєш і настроюєш психологічно. Кількість років – поняття відносне, хай хто скільки хоче – стільки й думає.

Ще більше про результати роботи учасників проекту, а також його вагомість в розвитку культури Луцька дивіться на відео:

Розмовляв Сергій КІЧИЙ

Коментарі
26 вересня
Вчора
24.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин