Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Волинські письменники розповіли про культуру мовлення лучан

18:11 09.11.2015
1748

З 1997 року День української писемності та мови став офіційним державним святом. І вже ось 18 років 9 листопада лучани разом з усією Україною відзначають його на національному рівні.

За майже два десятиліття існування цього свята українська мова встигла неабияк змінитися та розвинутися. І найкраще це можна простежити в творах сучасних письменників.

Район.Луцьк дізнавався, що думають волинські майстри слова про розвиток української мови у нашому місті та яке їхнє ставлення до святкування цього дня на всеукраїнському рівні.

Дехто з письменників вважає, що лучани стали спілкуватися грамотніше, інші стверджують, що став помітнішим вплив росіянізмів та слів англійського походження. Проте думки усіх сходяться на одному – свято української писемності потрібне для нашої нації, бо допомагає українцям стати ближчими.

Так, письменник Володимир Лис каже, щоголовним завданням українців на цьому етапі є відродження діалектизмів і використання їх не лише у повсякденному мовленні, а й у літературі.

«Колись усі дуже виступали проти діалектів, казали, що вони непотрібні. Я вважаю, що діалекти є окрасою, бо саме з них народжується жива мова. Шкода, що запізно почалося відродження та створення словника діалектів. Люди зараз користуються діалектами і їх потрібно використовувати в літературі, особливо коли йдеться про конкретний регіон. Це дуже колоритно звучить і таку мову розуміють не тільки в певній місцевості, а на території всієї України.

Зараз з’явилося багато іноземних слів, без яких можна було б обійтися. Є, звичайно, інтернаціональні, але є й ті, які можна замінити українськими відповідниками. У нас є своя мова, є стародавня література і з території України на схід та північ пішла писемність, тому дуже добре, що народилося таке свято і його вже давно треба було почати відзначати», - поділився думками Володимир Лис.

Молода луцька письменниця Вікторія Литвак також вважає, що таке свято українцям потрібне, проте важливо – не відштовхнути молодь від філології.

«З одного боку, здавалось би, не завадить привернути увагу до проблем функціонування української мови. З іншого, важливо, як саме це робити – якась цікава тематична стаття, зустріч із гарним письменником. Можливо, когось це наштовхне на нові важливі думки – і це добре.

Утім, якщо це має бути дешевий пафос і шароварщина, то, мабуть, краще взагалі без таких свят. Візьмімо такі традиційні в нас заходи з назвами на кшталт «Мова калинова», солодкавими голосами ведучих і промовами із зачовганими римами. Їхні організатори могли би писати роботи на тему: «Як відбити в молоді інтерес від філології» або «Як створити українській культурі образ провінційності», – зауважила письменниця.

Також Вікторія каже, що наразі мову варто популяризувати і розвивати на національному рівні.

«Розумію, що мова у своєму розвитку постійно зазнає впливів. З’являються нові реалії — і нова лексика. До запозичень і слів іншомовного походження ставлюся здебільшого спокійно. Головне — аби вони не витісняли власне українських одиниць. Але ось від впливу російської мови, вважаю, нам потрібно дистанціюватися. Наразі її забагато. Чистою літературною мовою мало хто говорить. На жаль, багато суржику. Шокання, дакання — різні такі речі.

На рівні держави — подивитися на мову як на бренд. І розкручувати його, як це роблять із різними товарами, послугами, компаніями чи особистостями. Крім того, держава мусила б підтримувати та заохочувати найрізноманітніші українські культурні ініціативи. На рівні громадян — бути активним і гордим споживачем цього бренду, навіть коли держава ще не добралася до його просування. Слухати, читати, дивитися (а хто може — створювати) україномовний продукт, вибирати з нього улюблене — і радити своїм знайомим», – зазначила Вікторія Литвак.

Письменник та журналіст Іван Корсак вважає, що лучани стали спілкуватися грамотніше, але зазначає, що використання місцевих діалектів нічим не шкодить мовленню.

«На моїй пам’яті мовний рівень у волинському краї став неспівмірно вищим. Тут величезна заслуга школи, яку часто лають, здебільшого незаслужено. Маю тільки одне застереження. Раніше Проня Прокопівна гонорово ходила в російському сарафані і мавпувала мову російську, а тепер вона одягла джинси з англійською лейбою і знущається вже з англійської…

Щодо особливостей… В далеких восьмидесятих роках я здав у тодішній «Радянський письменник» рукопис першої книги. Прекрасний письменник Андрій М’ястківський написав гарну рецензію. Було зазначено і недолік: пересолюю діалектами. Одночасно рукопис читав професор Іван Денисюк. Ой, і намилив же він мені шию:

– Ти звідки родом, Іване? З Полтавщини чи Черкащини, чом нехтуєш мовним багатством рідного краю?! Пишеш «туман», а в нас же є рідко вживане «мліч», пишеш «човен», а чим гірше поліське «шугалія»? Тож навіть чуєш, як та шугалія до піщаного берега пристає…

Урок цих славних знавців Слова запам’ятався. І справді, велика ріка дужа буде тільки притоками, а ті – річечками малими й багатьма-пребагатьма струмками. До слова, великий Дніпро живлять 15 380 малих річок…», –поділився досвідом Іван Корсак.

Василь Простопчук ставиться до свята української мови як до відзначення дня народження і каже, що українцям потрібно йти в ногу з часом та популяризувати рідну мову не лише за допомогою різноманітних заходів, а й через інтернет.

«За останній час ставлення до мови змінилося. До війни з Росією я написав такі рядки: «Мовами планета повна, Батьківщина – одномовна». Але після того, як почали гинути на Донбасі наші хлопці, не лише україномовні, а й російськомовні, проте в душі українці, я задумався. Багато людей, які там воюють проти російськомовних, розмовляють їхньою мовою. Тому для мене сьогодні звучить це питання неоднозначно. Хоча завжди говорю про те, що Україна має одну мову.

Якщо казати конкретно про Луцьк, то він за останні десятиліття стає все більш патріотичним через популяризацію української мови. Проте у мовленні волинян багато полонізмів та запозичень з білоруської мови, «руско-польсько-украйонсько», як то кажуть. Ніхто від цього не застрахований. Це закономірний процес. Зараз багато слів в українській мові запозичені з англійської. Це сталося більшою мірою через розвиток ІТ-технологій, бо до багатьох слів просто немає українських відповідників. Тож іншомовні слова збагачують нашу мову. Щодо свята української мови та писемності, то взагалі дні народження святкують для того, щоб ми згадували, що живемо, щоб сказали один одному добре слово. А хто не знає, то йому нагадають, що є така мова і вони задумаються. Тож будь-які дати, які є соціально значимими, відзначати варто, а мова – це наша основа. Її треба популяризувати через різні заходи, а з розвитком технологій, звісно, через інтернет», – розповів Василь Простопчук.

Волинський письменник та журналіст Ігор Ольшевський каже, що діалект не є виявом безграмотності, а підтримка мови має відбуватися повсякчас, а не лише у певні дати.

«Мова перебуває в постійному розвитку й контакті з іншими мовами – тож зрозуміло, що якісь «не наші» слова, діалектні форми, сленг тощо так чи інакше «осідають» у ній. Масової тенденції, скажімо, переходу на російську принаймні в Луцьку я не спостерігаю – все-таки ми західний регіон. Хоч у молодіжних розмовах вряди-годи й прохоплюється «тіпа», «блін», «карочє», «тащусь», що, звісно, радувати не може.

Наші діалекти (йдеться не лише про волиняків) я не вважаю виявом безграмотності. У них є своя чарівність, це просто знахідка для літератора чи науковця – на діалектах можна простежити нашу історію. У літературних творах використання діалектизмів надає мові героїв особливого місцевого колориту. «Суржик» сприймаю лише як «перехідний етап» у вивченні мови і то тільки в тому випадку, якщо по людині видно, що вона прагне навчитися правильно розмовляти, хоча це їй важко дається. Звичайно, підтримка мови повинна відбуватися повсякчас, а не лише у певні дати.

День української мови та писемності мав був би днем підбиття підсумків – що саме було зроблено в царині пропаганди й поширення української мови за рік, що минув? А щодо засобів популяризації мови – їх безліч: це, зокрема, художня література (і, зрозуміло, підтримка вітчизняного книговидання), музика, театр, кіно, радіо, телебачення, Інтернет, зрештою, це й особистий приклад кожного з нас...», – розповів письменник.

Коментарі
23 вересня
Вчора
21.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин