Найсміливіші лучани написали диктант національної єдності
Цьогоріч українці вп’ятнадцяте писали всеукраїнський радіодиктант національної єдності. Традиційно його приурочують до Дня української мови та писемності, тож, окрім перевірки орфографії та пунктуації, акція має ще й об’єднавче значення.
Перевірити свої знання рідної мови взялися відомі українці, зокрема лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя, фронтмен «Mad Heads» Вадим Красноокий, міністр культури України В'ячеслав Кириленко. Вони разом з багатьма охочими зібралися у найбільшій аудиторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
До написання радіодиктанту міг долучитися будь-хто з будь-якої точки планети, адже вели пряму трансляцію по радіо, телебаченні й в інтернеті. Таблоїд Волині та Район.Луцьк спільно з Луцьким НВК № 9 запросили на перевірку грамотності багатьох відомих людей Волині. Хтось не зміг прийти за сімейними обставинами, у когось раптово піднялася температура, «Ой, а хіба це не завтра?» – щиро дивувалися треті. Одне слово, усе, як в давні добрі шкільні роки.
Найсміливіші зібралися у затишному шкільному класі, де разом з учнями, вчителями та директором навчального закладу написали радіодиктант. Випробування розпочалось об 11.00. Писали під диктовку відомого мовознавця, радіоведучого та автора шкільних підручників з української мови та літератури Олександра Авраменка.
До речі, директор Луцького НВК № 9 Олександр Дубина вже не вперше збирає учнів та вчителів школи в одному класі задля написання диктанту. Він і сам надиктував не один текст учням, адже викладає українську мову та літературу.
«Дуже важливо бачити аудиторію. Радіотиктант тим складний, що людина, яка диктує, не бачить людей, які пишуть, й не може відповідно скоригувати темп. А орієнтуватися завжди треба на того, хто в аудиторії пише найповільніше. Це велика честь для вчителів й учнів писати такий диктант разом. Ми, звичайно, сподіваємося, що учні напишуть краще. Кожному вчителю хотілося б, щоб його ж учень його перевершив», – каже Олександр Дубина.
До написання всеукраїнського радіодиктанту національної єдності долучилися заслужена артистка України Світлана Органіста, адвокат Ярослав Богачук, перший заступник голови Волинської облради Олександр Пирожик, радіоведуча Яна Рамська, керівник Волинської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Олег Гавришків, громадські активістки Тетяна Ленартович та Ольга Бузулук, секретар міськради Сергій Григоренко, майстер музичних інструментів Віктор Іщук, шеф-редактор «Сім’ї і Дому» Юрій Ричук, директор агенції медіатехнологій «СІД ІНФОРМ» Людмила Яворська, редактор газети «Сім’я і Дім» Оксана Головій, редактор журналу «Сімейний порадник» Інна Семенюк, редактори інтернет-видань «Таблоїд Волині» та «Район.Луцьк» Іванна Мартинів та Ірина Новосад, журналіст Ірина Сасовська.
Написання диктанту сталу чудовою нагодою пригадати свої шкільні роки.
«Я із задоволенням завжди писала диктанти. Помилок практично не було, бо завжди була відмінницею і школа закінчила з медаллю. Але більше за диктанти любила твори, бо там можна було висловити власні думки. Намагалася перед написанням творів не читати критики, аби не бути заангажованою», – розповіла Світлана Органіста.
Олександр Пирожик зізнається, що диктанти часто писав, покладаючись на інтуїцію.
«Якось інтуїтивно відчував, де треба ставити двокрапку, тире, трикрапку і так далі. Звичайно, коли треба оформляти пряму мову, треба знати пунктуаційні знаки. З ними інколи були певні огріхи. Саме за пунктуацію отримував часом четвірки», – каже Олександр Пирожик.
Віктор Іщук не пригадує, як йому вдавалися диктанти, а от перекази майже завжди були «на 5».
«Школу в 1998 році закінчив, ще в університеті трохи конспекти писав, а тепер то вже й зовсім розучився писати. Тому цікаво зараз проекспериментувати, подивитися на свої помилки, чи багато їх буде», – розповідає Сільвер.
Громадська активістка Ольга Бузулук пригадала, як складала іспит в університеті й не змогла визначити різницю між словами «посмішка» й «усмішка». Тепер же точно знає, що посмішка – це іронічне ставлення до когось, кепкування, насмішка. Усмішка ж виражає доброзичливе ставлення.
Сергій Григоренко писав радіодиктант вперше й відчував змішані емоції.
«Відчуваю тривогу і радість водночас. Тривогу – бо хочу писати якнайкраще, а радість – бо знаходжуся у стінах рідної школи, навіть у цьому класі мав уроки. Диктантів якихось особливих не пригадаю, а от твори писав гарні, подекуди навіть фантастичні», – пригадує чоловік.
В одному з таких творів він зобразив школу як концтабір, а вчителів – наглядачами. Звичайно, для вчителів той твір не призначався, але не так сталося…
Яна Рамська каже, що вдалося відновити те забуте відчуття, наче у школі перед контрольною роботою.
«Мені здається, що кожній людині властиво себе переоцінювати, і я себе теж сьогодні, мабуть, переоцінила. Збираюся свій диктант відправити на перевірку до «Українського радіо». Сподіваюся, що хоч на дев’ять написала. Не може ж бути наука в університеті й робота на радіо зовсім даремною. Найскладніше було писати пряму мову, хоча диктор дуже професійно диктував і можна було нормально перевірити все», – розповідає радіоведуча.
Олег Гавришків сьогодні також писав радіодиктант уперше.
«Довелося сьогодні пригадати призабуту науку. Вважаю, що це позитивна акція й таке треба практикувати. Особливо залучати керівників», – вважає чоловік.
Тетяна Ленартович диктантів у школі не любила.
«Диктант – це суто технічне завдання, де точно треба відтворити текст з усіма комами і крапками, не проявляючи жодної творчості. Пам’ятаю диктанти з російської мови, якої я дуже боялася. Часом вчителька тихенько мене запрошувала, щоб я своєю ручкою повиправляла помилку, аби мені, круглій відмінниці, не ставити двійки чи трійки», – пригадала Тетяна.
Ярослав Богачук пригадав, як одного разу батько, письменник Олександр Богачук, взявся перевірити його домашнє завдання з української мови, де треба було вставити пропущені літери «и» або «е».
«Пам’ятаю, що останнє слово було «с...ло». За логікою, там треба було написати «село», але я чомусь вирішив, що там має бути «а» – «сало». Батько побачив помилку, але не став виправляти. За те домашнє завдання й батьківське почуття гумору я отримав чотири», – з усмішкою пригадує пан Ярослав.
Ірина САСОВСЬКА
Фото Романа ДОМБРОВСЬКОГО
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром