Африканець читає Шевченка, а з російськомовними спілкується винятково українською

09 Листопада 2015, 15:19

2963

Щороку до Луцька приїжджають студенти з-за кордону, аби здобути тут вищу освіту, проте більшість з них не має наміру залишатися на Волині після отримання диплому.

Район.Луцьк дізнавався, як живеться представникам іншої раси серед українців.

Викладач Схіноєвропейського університету імені Лесі Українки Тетяна Масицька навчає іноземних студентів української мови вже не один рік і каже, що проблем у ставленні до закордонних студентів ніколи не помічала.

«У нас добрі та щирі люди. Одного разу, коли я повела іноземців на ярмарок, то їх там і цукерками пригощали, і зверталися до них «синку». У мене серце раділо, що так добре приймали», – розповіла викладач.

Однак є й інший бік медалі, про який не завжди хочуть говорити приїжджі студенти. Несприйняття «чужака» нерідко стає причиною відсутності друзів у новій країні, а також зводить до мінімуму бажання повернутися ще раз.

Лібуар Сенгор приїхав до Луцька з Сенегалу в березні 2014 року, аби здобувати тут ступінь магістра економічного факультету. Каже, що виявився єдиним іноземцем у своїй групі, тому в колективі почувався дещо дискомфортно.

«Я небагато часу проводив з одногрупниками, бо постійно вчився. Займався в університеті, а коли приходив додому, то знову брався за книги», – розповів Лібуар.

Проте, окрім браку часу, у спілкуванні з студентами була ще одна перепона – вони самі не надто наполягали на спільному відпочинку.

На запитання, чи траплялися прояви расизму стосовно нього, хлопець відповідав неохоче.

«Не хотів, щоб мене про це запитували. Не хочу розповідати, але такі випадки були. Тому я й нікуди не ходжу особливо, не хочу, щоб щось таке було, тоді надто хвилююся», – поділився студент.

Про Луцьк хлопець розповідає з теплотою, хоча місто зовсім відрізняється від його рідного. Каже, що тут тихо та затишно, у такому місті можна було б жити і надалі. Проте після закінчення аспірантури Лібуар сподівається повернутися в Африку й жити у рідній країні в такому ж затишному місті, як Луцьк.

Лібуар розповів, що ніколи не задумувався над тим, чому обрав фах економіста, радше це було бажання іти важчим шляхом.

«Не можу точно сказати, чому став економістом. Так сталося, що філологічні профілі здаються мені надто простими, а я хотів, щоб було важко вчитися. Я дуже люблю навчатися, мені подобається проводити час над підручниками».

Попри те, що філологію хлопець не надто полюбляє, та все ж знанням кількох іноземних мов він може похвалитися. У свої 27 Лібуар знає французьку, англійську, іспанську, українську, а також національні мови Сенегалу. Окрім того, за рік життя в Україні хлопець устиг вивчити і російську.

«У мене друзі розмовляють російською, бо живуть в Києві, Харкові, Одесі. Я все розумію, коли до мене говорять, проте завжди відповідаю українською, мені так простіше», – розказав гість з Африки.

Окрім цього, хлопець розповів, що вже познайомився з творчістю Тараса Шевченка та Лесі Українки. Проте оскільки читати їхні твори українською доволі важко, то робить це нечасто.

Зараз Лібуар Сенгор сподівається отримати візу та продовжити навчання в аспірантурі, тому у вільний час працює над самоосвітою. А ще трохи подорожує Україною та має намір побувати у Карпатах, бо не раз чув про красу українських гір.

За рік, який хлопець був в Україні, вона так і не стала йому хоч трохи ближчою, а Луцьк не замінив рідне місто.

Про українців Лібуар нічого поганого сказати не може. Каже, що всюди люди різні – є добрі, є й не дуже.