Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Христос прийшов не для того, щоб людям дати ворожнечу», – священик з храму на Балці про дату Різдва

12:24 08.01.2018
974

У Різдвяні дні журналісти Району поспілкувалися з настоятелем храму святого Дмитрія та мученика Нестора Солунського УАПЦ Романом Романівим про життя автокефальної православної громади в Луцьку, історію храму та справжню суть Різдва Христового.

Розкажіть, будь ласка, скільки сьогодні існує парафій Української автокефальної православної церкви в Луцьку? Скільки вірних?

Підсумувати я навряд чи зможу. Є багато людей, які постійно змінюються. Майже всі жителі мікрорайону Балки і тут, біля Сапалаївки, активно приходять до нашого храму. Хтось, звичайно, йде кудись далі, до тих інших громад. У нас є чотири автокефальні громади у Луцьку, усі досить активні молоді священики. Знаю кожного особистого, ми часто зустрічаємося. Я бажав би, щоб місія, яка покладена на наших автокефальних священиків як священиків, які прийшли в пастирство разом з Україною, адже Українська православна автокефальна церква відродилася разом з Україною, була сповнена, щоб Господь дав сил для того, аби бути пастирем, особливо у цей нелегкий час.

А як щодо історії цього храму? Коли він з’явився у місті?

Саме наша церква з’явилася вісім років назад. Ми тут як автокефальна громада. Це приміщення нам передала міська рада у користування. Поступово ми його відновили і продовжуємо відновлювати досі. Колись це й приміщенням назвати було важко. Не було даху, вікон, дверей… Не було нічого. Стіни, і ті були напівзруйновані. Ми їх і укріпляли, підливали фундамент. Пам'ятаю, довелося ставити купол. Його потрібно було занести на територію храму, а він був величезний. Не знали, чи потягнемо його? Взялися разом із громадою і заволокли. Дроти нам заважали, але ми справилися, і вже тут, на подвір’ї, встановлювали.

Як змінилося життя громади з часів заснування до сьогодні?

Як працювали так і продовжуємо працювати. Живемо вірою у краще, стараємося приймати ближнього як самого Христа. Не думаю, що щось може кардинально змінитися у християнстві.

Зазвичай при храмах організовують недільні школи, де навчають дітей Закону Божого. Чи діє така школа при вашому храмі?

Зазвичай до нашої недільної школи ходить 10–15 дітей. Деякі, звичайно, часто хворіють. Є діти маленькі, є й великі. Хтось з них уже виріс, має власну сім'ю, тому бачимося рідко.

Восени діти часто прибирають територію храму, дуже стараються допомогти. До свят готують справжні концерти, взимку колядують. Доволі довгий концерт, чи не півгодини. Хтось розказує віршики, хтось співає, а є й такі маленькі діти, що тільки «мукають». Дітвора стає посередині церкви, батьки біля них, фотографують, знімають виступи. Думаю, що при храмі повинні бути й різні гуртки, де діти можуть займатися творчістю.

Розкажіть, будь ласка, трохи про себе. Чому вирішили стати священиком?

Я є настоятелем цього храму. У священстві, напевно, я відбувся. Я відчуваю своє життя повним. Хоча, дивлячись на світ, я тільки укріпляюся в тому, що 25 років назад я обрав правильний шлях. Світ змінюється, а у православному християнстві я знайшов сталість, опору у вірі. Найголовніше, що у цьому я бачу промисл Господній, коли Господь ні з чого творить у любові дива. Для православних християн диво – це серце сповнене любові до Бога і ближнього. Усе інше є ілюзорним.

Читайте також: Балка: Святий Миколай почав обхід району з Дмитріївської церкви.

Військові дії на Сході створили безліч викликів для народу, а також і для священиків. Розкажіть, будь ласка, як допомагаєте військовим у зоні АТО?

Багато чого збираємо, передаємо. Ми тісно з’єднані там із військовими. Як правило, є люди, які виділені туди від єпархії. Підтримуємо зв'язок телефоном, домовляємося через керівника району, узгоджуємо, передаємо, а вони уже на місці забирають і відправляють туди, куди вважають за потрібне. Спілкуємося із військовими в АТО, також тут залишилися їхні дружини, діти. Кожен священик має список з іменами цих людей, часто згадуючи їх у своїх молитвах.

Початок нового року – це завжди і підсумки попереднього. Що вдалося реалізувати вашій громаді минулого року?

Цей рік, особливо наприкінці, видався дуже плідним. Ми спорудили шопку для Христа Рожденного. Ми довго йшли до цього, бо це справа дуже затратна. Наш храм доволі великий, тому шопка помістилася всередині, а не на зовні. Наша територія є відкритою. Переконаний, що так і повинно бути, нехай люди проходять. Проте, ми поки не дозріли до культури, щоб на відкритій території шопка стояла зовні, тому свою ми розмістили у храмі. Багато роботи зробили, усе й не перерахую. Найважливіше, що кілька років назад ще мало хто приходив до цього місця, щоб схилити голову і перехреститися. Зараз не тільки старші, а й молоді люди часто приходять, щоб помолитися зовні біля ікони Богородиці чи просто зайти до храму. Ми повинні прагнути йти до кожної душі, не лише цьогоріч, а й постійно.

Цього року, у зв’язку із появою нового вихідного дня у календарі українців, 25 грудня, точиться суперечка, яка дата святкування Різдва є правильною. Чи варто, на вашу думку переходити на дату Західного обряду?

Я думаю, що це справа держави призначати вихідні дні. Це видніше людям, які управляють нами. Вони повинні давати поштовх до таких речей, які свята краще святкувати як державні. Це їхня справа. Щодо іншої частини запитання: на мій погляд, не можна ставити запитання, що це Західний зразок чи Східний. Адже є суперечності. Христос прийшов не для того, щоб людям дати ворожнечу. Якщо він говорить, що прийшов дати не мир, а меч, то говорить про іншу ворожнечу, ворожнечу духа. Сини повинні підніматися вірою до вишнього Єрусалиму. Дата, як на мене, і та, і та правильна. Важливо, щоб ми мали правильне наповнення цієї дати.

Поясніть, будь ласка, чим повинно бути Різдво для справжнього християнина?

Для того, щоб люди зрозуміли, що таке Різдво, їх Господь готував тисячі років. І вони так і не зрозуміли. Його ніхто, м’яко скажу, не прийняв. І навіть пастушки, яких ми оспівуємо, прийшли подивитися, що там у їхній стаєнці робиться. Я не думаю, що ми це зрозуміємо глибинно, але те, що Бог зволив свою любов через Сина явити у повноті, ми можемо через міру своєї віри прийняти. Прийняти як дар. І якщо ми зможемо хоч на краплинку полюбити Бога у відповідь, а також свого ближнього, то, не скажу, що наблизимося до розуміння Різдва, але зможемо прийняти Бога і Його любов.

Від чого варто утриматися у Різдвяний час?

Уникати, я думаю, у наших сьогоднішніх обставинах ми повинні понадмірної веселості. У переїданні, гульбі. Склалася традиція, що часто гості до хати приходять, так би мовити, «з лицем», але такими ж їх важко відпровадити. Цього люди повинні остерігатися чи не найбільше. Якщо будемо цього остерігатися, а будемо жити у чистоті та повазі до інших, то решту Господь нам підкаже.

Олена ЛАУЩЕНКО

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

Коментарі
25 вересня
Сьогодні
Вчора
23.09.2018
22.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин