Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Як журналіст на один день став соціальним працівником

16:24 05.11.2015
1023

Про те, якою насправді є робота працівника соціальної сфери, ми маємо доволі приблизне уявлення. Знаємо, що є милосердні люди, які надають допомогу тим, хто її потребує, – самотнім пенсіонерам, інвалідам, загалом людям, які опинилися у важких життєвих обставинах.

Ми їх, звісно, поважаємо, захоплюємося їхньою самовідданою працею, раз на рік, першої неділі листопада, вітаємо із професійним святом. Але навіть і не уявляємо, якою важкою та виснажливою буває ця робота. Тож аби по-справжньому збагнути усі її нюанси, журналіст тижневика «Сім’я і дім» вирішив на один день змінити професію.

…Передусім по дозвіл мандруємо до директорки Територіального центру соціального обслуговування міста Луцька Галини Шатецької. Вислухавши, із чим прийшли, пані Галина радо іде нам назустріч. Відтак скеровує до завідувачки відділення соціальної допомоги вдома Людмили Маковської.

Саме від неї я й дізнаюся про те, як працює соціальний робітник.

– Соціальний робітник веде два зошити. В одному з них – графік відвідувань підопічного, а другий – це щоденник, який соцпрацівник заповнює в кінці робочого дня, зазначаючи погодинно, що і в кого вона робила. Раз на тиждень дівчата приходять до терцентру на нараду, де я озвучую нагальні питання, вони розповідають, які питання й проблеми є в них, разом їх залагоджуємо.

…Мій робочий день починається о пів на дев’яту. У коридорі терцентру на мене вже чекає сьогоднішня колега – Надія Крась, соцпрацівник із 24-річним стажем. Швиденько познайомившись, чимчикуємо на зупинку тролейбуса. Бо теревенити ніколи: на нас чекає перша підопічна – найважча, бо лежача. На неї пані Надя може собі дозволити витратити дві години, відвідує щодня. Хоча, зізнається, і цього часу мало, аби все як слід попорати. Втім на довше затримуватися біля Зіни (так звати підопічну) не випадає, бо, окрім неї, цього дня на Надію Іванівну чекають ще п’ятеро людей.

Отож, дочекавшись тролейбуса (який, як на те, дуже довго не їхав), виходимо на зупинці й заходимо у хвіртку до першої підопічної. Пані Надя стукає у віконце:

– Зінусю, то я! Сьогодні з помічницею.

Зіна подає їй через вікно ключа від помешкання, й ми заходимо досередини. Доки я витримую допит від прикутої до ліжка жінки, мовляв, хто така, де живеш, скільки дітей тощо, Надя вже клопочеться. Тут каструльку помила, тут картоплі начистила і поставила смажитися, тим часом замочила білизну прати. Ще й встигла у підопічної розпитати, хто приходив, що турбує, чого хочеться…

– Надю, а зроби кави, – пожвавлюється підопічна.

– Зіночко, вам же не можна, тиск підскочить…

– Ну, дуже вже хочеться! – не відступає та. – І ґудзички мені на рукавах переший, щоби не такі широкі були.

Доки закипає вода на випрошену кавусю, пані Надя перестилає лежачій жінці пеленку, змінює «памперс», витирає спину й перев’язує невеличку ранку. Дзеленчить телефон. Жінка миттю хапає слухавку й підносить Зіні до вуха. Доки та говорить, заварює каву й виливає у скляну пляшечку – з горнятка підопічна пити не годна…

Ми вклалися рівно у дві години. Щоправда, я здатна була лишень кліпати очима та розважати Зіну розмовами. І зізнаюся: аж ніяк не впевнена, що могла би щось робити в такому ритмі.

– Та то просто досвід, – скромно усміхається на мою ремарку пані Надя.

Розпрощавшись із Зіною, зачиняємо її, а ключа віддаємо назад через віконце. І знову бігом – назад у терцентр, бо треба забрати й відвезти наступному підопічному гарячий обід.

…Доки стоїмо у черзі біля їдальні, мені відкривається істина, про яку, шмигаючи туди-сюди по життю, як і всі, навіть не замислювалася. Скільки ж у нас незахищених, самотніх, обійдених теплом і любов’ю людей! Тих, хто йде в соціальну їдальню радше поспілкуватися, аніж поїсти супчику.

Втім на сентименти з нашим темпом часу нема. Віддавши підопічному обід, мчимо до наступного «клієнта».

– Денисовичу, здрастуйте, а я до вас із помічницею! – з порогу гукає Надя.

І тільки заходимо до помешкання, чоловік, колишній учитель музики, ошелешує:

– О! Та ти на мою першу любов схожа! Ану, сідай, побалакаємо…

Проте на балачки знову нема часу. Беремо в Денисовича список і чимчикуємо до магазину та до аптеки. Сьогодні від нього завдань більше не отримуємо.

Наступна підопічна також нічого особливого не просить. Дає Наді список продуктів, які треба купити на базарі, просить помити підлогу. У коридорчику стоїть мішечок капусти – то вже на наступний візит робота – треба пошаткувати.

– Надя – золота людина, – щиро ділиться підопічна Надія Степанівна. – Вона ж не тільки ото прийде поприбирає. І слово добре скаже, і ліки випити змусить, і тиск поміряє, і грядку споле, і закрутки поробить.

Цього дня ми відвідали і ще трьох стареньких жіночок. Одна, колишній педагог, усе соромилася, казала, що сьогодні не треба нічого допомагати, та врешті зізналася, що було би добре помити сходи. Друга просила купити яблук на базарі – «вот таких, красных, я одно не съела, чтобы тебе показать, какие надо», іншій захотілося «лінивої капусти». То треба було для неї, крім іншого, купити капустинку, але «щоб була біленька, не зелена, бо така ліпше смакує».

Одне слово, за день, відвідавши шістьох підопічних пані Наді, ми разів із п’ять бігали у магазин, двічі – в аптеку, ще раз – на пошту. О пів на п’яту вечора у мене запліталися ноги, боліла спина й розбігалися урізнобіч думки. А моя колега, здається, навіть і не рахувала тих кілометрів, що їх ми намотали за цілий день.

– Тож сьогодні ще погода нормальна, – усміхнулася. – Важче, коли сльота, або ж коли снігу вкине.

Та вони йдуть до підопічних у будь-яку погоду. І не через те, що то їхня робота, за яку платять. А більшою мірою через те, що відчувають християнське милосердя, співчувають обійденим долею стареньким. І направду, робота соцпрацівника (у цьому я переконалася на власній шкірі!) – не з простих і не для кожного. Бо тут треба мати сталеві нерви, аби витримувати іноді примхи підопічних, та велике добре серце, яке годне обігріти не одного…

Оксана ГОЛОВІЙ

Загалом соцпрацівники надають такі послуги:

  • придбання та доставка продовольчих, промислових, господарських товарів, медикаментів за рахунок громадян, яких обслуговують;

  • організація харчування;

  • допомога в прибиранні приміщення;

  • виклик лікаря, надання допомоги в госпіталізації, відвідування хворого в лікарні (не рідше як раз на тиждень);

  • надання допомоги в оплаті платежів;

  • допомога в оформленні документів на отримання субсидії, на влаштування до інтернатних установ, написання листів;

  • організація, здійснення профілактичних та санітарно-гігієнічних заходів за місцем проживання;
  • організація необхідних видів протезно-ортопедичної допомоги, забезпечення милицями, палицями тощо;

  • організація надання послуг через відділення соціально-побутової реабілітації;

  • миття вікон;

  • допомога в пранні білизни;

  • читання преси та організація дозвілля;

  • в окремих випадках організація поховання одиноких пенсіонерів;

  • інші послуги, що визначаються при індивідуальному оцінюванні потреб.
Коментарі
22 вересня
Сьогодні
Вчора
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин