Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«У Луцьку прийняли нас, як рідних», – сім’я кримських татар

15:14 29.10.2015
841

На фестивалі національної кухні у Луцьку біля стола, де представляли свої страви кримські татари, зібралося чимало гурманів. Зайве й казати, що від пахлави та плову за якусь годину не залишилося і сліду. Сервер та Анжела Зейнідінові привітно зустрічали всіх, а гостинна господиня охоче пояснювала журналістам особливості національної кухні.

Особливо зраділи Зейнідінови появі гостей з села Піддубці. Пояснюють, що це їх найдорожчі волинські друзі, які виручили у скрутну хвилину, і обоє просто розцвітають усмішками.

Як це боляче і важко втрачати батьківщину Сервер і Анжела знають із розповідей батьків. Обоє народилися в Узбекистані і повернулися до Криму лише в 90-х роках минулого століття. Їм самим теж тепер довелося зазнати гіркої переселенської долі. У селищі під Джанкоєм у Зейнідінових залишився добротний дім з садком та виноградником. Проте вони змушені були покинути все, тому що розуміли: просто не зможуть жити в окупації.

«Коли росіяни лише з’явились у Криму, нам відразу стало ясно, що вони збираються залишитись надовго. Понавозили море військової техніки, з’явилось стільки солдатів! І відразу дали нам зрозуміти, хто тут господар. Козаки почали помічати будинки кримських татар хрестиками. Ми боялися, що до нас приїдуть уночі й заберуть разом з дітьми невідомо куди. Змінилось на гірше ставлення до нас місцевих росіян», – розповідає Анжела Зейнідінова.

Як розповідає Сервер Зейнідінов, більшість кримських татар змушені були миритись із ситуацією. Люди сподівалися, що з часом усе якось налагодиться. Проте він прийняв інше рішення.

«Ми вирішили виїхати з Криму не тому, що там стало краще чи гірше жити, а з політичних переконань. У нас українські паспорти, і ми хочемо жити в демократичній країні, а не в Росії», – каже чоловік.

Питання, куди саме переселятися, у Зейнідінових навіть не виникало: у Луцьку здобуває вищу освіту їхня старша донька. Дівчина одразу зв’язалася з волонтерами і попросила допомогти знайти батькам житло. Першими відгукнулася родина Данилюків з села Піддубці.

«Окрім хати в селі, у нас ще є квартира в Луцьку. І як тільки з окупованого півострова почали виїжджати кримські татари, ми з чоловіком теж прийняли рішення безплатно прийняти родину переселенців. Дали оголошення, а через кілька днів нам зателефонували волонтери», – розповідає Марія Данилюк.

Першою до Луцька в березні 2014 року приїхала Анжела з донькою та племінником. Жінка згадує, що була приємно вражена кількістю людей, які зустрічали їх на вокзалі. У числі інших була і родина Данилюків.

«До квартири, що знаходиться на проспекті Соборності, ми пройшли пішки. Заходимо на кухню, а там стіл накритий, холодильник заповнений продуктами. У мене спочатку був такий стрес, що я навіть не подякувала цим добрим людям. І валізи не хотіла розпаковувати – все здавалось, що завтра повернемось назад», – згадує Анжела Зейнідінова.

Після референдуму, коли остаточно стало зрозуміло, що становище кримських татар на півострові лише погіршується, до Луцька приїхав Сервер зі старшим сином. Нині чоловік відкрив тут власний бізнес і створив громадську організацію «Кримські татари Волині». Зейнідінови досі живуть у квартирі на Соборності, а з родиною Данилюків стали кращими друзями.

«Марія та Михайло – просто чудові люди. Вони прийняли нас, як рідних: повірили нам, віддали ключі від квартири і навіть паспортів не питали. Тепер ми дружимо, і наші діти теж приятелюють. Їздимо одне до одного в гості, Марія вчить мене готувати українські страви, а я знайомлю її з нашою національною кухнею. Наші друзі дали нам три сотки городу, тепер ми маємо власну дачу і садимо там городину», – каже Анжела.

Переселенка розповідає, що частенько спілкується із родичами з Криму. Проте, що там насправді відбувається, їм розповісти не можуть, адже, кажуть, телефони прослуховують.

«Одна наша землячка розмовляла кримськотатарською мовою зі знайомими і в розмові кілька разів вимовила «Путін». Через кілька днів до неї прийшли з роздруківкою всієї розмови і змусили все перекладати. Присудили їй великий штраф, усе селище мусило збирати бідолашній гроші», – каже жінка.

Тому своє майбутнє, кажуть Зейнідінови, вони пов’язують лише з Волинню, де їм дуже подобається. Розповідають, що взяли під Луцьком ділянку, бо хочуть мати свій дім. Діти ростуть, тому, кажуть, треба думати про власне житло. А громадську організацію, переконують, створили для того, аби кримські татари, що нині мешкають на Волині, пам’ятали про свою культуру та релігію, могли спілкуватися рідною мовою і разом молитися.

Лариса ЗЕЛЕНЧАК, «Сім’я і дім»

Коментарі
23 лютого
Сьогодні
Вчора
21.02.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин