Життя після Іловайська, або Луцьк своїх у біді не кидає

Після Іловайського котла облетіло інтернет фото пораненого, рідних якого  розшукують дніпропетровські волонтери. Писали, що цей хлопець потрапив під мінометний обстріл, дістав поранення голови, рук і ніг. Його паралізувало, він не міг промовити жодного слова. Визначили, що прізвище хлопця починається, можливо, на літеру С. І ще знали, що, імовірно, воїн із Луцька...

Від смерті врятував земляк із Горохівщини

Фото пораненого бійця надіслали в Луцьку міську раду, де бійця впізнала працівниця відділу оборонно-мобілізаційної і режимно-секретної роботи Наталія Максимук. Вона бачила схожого хлопця в компанії своїх дітей. З’ясували: пораненого лучанина звуть Микола Самчук. Тоді розшукали і матір бійця, яка підтвердила, що на фото – її син.

Лариса Самчук на той час щойно пережила інсульт, але мусила їхати в госпіталь. Луцька міськрада придбала жінці квиток, спорядила у дорогу. У Дніпропетровську жінка більш як місяць доглядала паралізованого сина. Там дізналася подробиці: Микола дістав страшні поранення під час виходу з Іловайського котла. Вибухова хвиля відкинула його в соняшники. Одна рука була поранена, а другу він з останніх сил підняв, став подавати сигнали. Їх помітив побратим Миколи Володя Теслюк. До слова – земляк, родом з села Новостава, що на Горохівщині. Хлопці тепер товаришують.

Потім було лікування в Одесі, під час якого працівники Луцької міської ради  відновлювали втрачені у бою документи – паспорт і військовий квиток. Одеські волонтери знайшли можливість пролікувати Миколу за кордоном, а в Луцьку взялися за виготовлення закордонного паспорта та збір коштів на поїздку.

Грішми зголосився допомогти латвійський художник Артурас Слапсиш, який перебував з виставкою картин у Луцьку в рамках проекту «Шлях Гедиміновичів». Разом з управлінням туризму і промоції міста він улаштував продаж картин. А що не розійшлося у Луцьку, було продане в Латвії, усі кошти він передав на порятунок Миколи. Зібрав кошти і обласний театр ляльок.

Кому війна, а кому…

Коли Микола відправився за кордон, його мама Лариса повернулася до Луцька. А вдома на неї чекав неприємний сюрприз. Поштова скринька була заповнена листами з погрозами від «Надра-Банку» за непогашений кредит, про який сім’я навіть не знала. Виявилося, колишня дівчина Миколи ще 2006 року оформила позику на його ім’я. Відтоді банк нарахував велику пеню і вимагав повернення грошей у повному обсязі.

«Ситуація дійшла до абсурду, коли банківські працівники почали телефонувати з погрозами на телефони працівників міськради, які мали необережність набрати зі свого мобільного, аби пояснити ситуацію, в якій опинився Микола.  Ми довго вели перемовини з адміністрацією банку в Луцьку, ті посилалися на начальство в Києві, яке не знає про ситуацію, казали, що нічого зробити не можуть», – розповідає Ніна Бенесько, начальник відділу оборонно-мобілізаційної і режимно-секретної роботи ЛМР.

Врешті-решт працівникам міськради вдалося переконати банк скасувати пеню. Зійшлися на поверненні тіла кредиту. А ціна питання виявилася у дві тисячі гривень. Та нещасній матері і цих мізерних грошей не було звідки взяти. Тож половину суми виділила міськрада як матеріальну допомогу. Ще тисячу гривень виділив фонд «Новий Луцьк».

«Було вкрай неприємно, що іноземний художник організував збір коштів, а українська фінустанова зчинила такий бедлам стосовно пораненого бійця. А нашим хлопцям, які пройшли те пекло, треба людське розуміння перш за все», – каже Ніна Бенесько.

На поправку

Узимку Миколі провели нову операцію – імплантували пластину замість частини черепної кістки, яку розкришило при пораненні. Зараз триває процес приживання пластини, який зовсім не простий. 29-річний хлопець став  інвалідом війни першої групи.

Сім’ю Самчуків поставили на чергу на поліпшення житлових умов, бо зараз мати з сином проживають в гуртожицькій кімнаті, де постійна сирість. Квартиру обіцяють дати у новобудові ,яку зведуть на розі вулиць Конякіна – Гордіюк. Там передбачено всього десять пільгових квартир. Три – воїнам- афганцям, а решта для сімей загиблих учасників АТО та для інвалідів цієї війни.

«Також шукаємо землю для будівництва житла у Луцьку. З цим у нас на сьогодні проблема. Вільних ділянок немає, а приміські території належать до навколишніх сільських рад. Зараз ведемо перемовини з ними, аби пішли на поступки для учасників АТО», - запевняє Ніна Бенесько. 

«Безмежно вдячна усім, хто допоміг моєму синові і турбується про всіх поранених бійців.  Це надзвичайно важливо. Ви не уявляєте, який мій син був щасливий, коли привітати його з днем народження подзвонив особисто міський голова Микола Романюк. Сказав, що з будь-яким  питанням до нього можна звертатися напряму. Хоч мій син сором’язливий  і ніколи не телефонував міському голові, але йому все одно приємно», - ділиться мама Лариса. 

Наталка ПАХАЙЧУК