Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Кандидат у мери від «Свободи» хоче зробити у Луцьку казку

14:00 22.10.2015
977

Сергій Кудрявцев, якщо стане мером, хоче провести археологічні розкопки у Старому місті, зробити благоустрій у приватному секторі Луцька, всіляко сприяти приходу інвесторів та створенню робочих місць.

Сергій Кудрявцев – кандидат на Луцького міського голову від ВО «Свобода». Радіофізик та економіст-менеджер працював першим заступником голови Волинської ОДА після революційних події за квотою своєї політсили.

На прогулянку-інтерв’ю Кудрявцев запросив журналістів на Замкову площу.

– Чому вирішили поспілкуватися саме у Старому місті?

Мені подобається тут відпочивати. Я люблю бути тут і на самоті, і з друзями, і з сім’єю. Ця атмосфера Старого міста, історії дуже надихає.

– Часто тут буваєте?

Живу в 16-поверхівці в центрі біля готелю «Україна». Тому часто прогулююся в Старе місто – і корисно фізично, і маю душевну користь з того. На жаль, туристів тут не так багато, як хотілося б, тому маю деякі ідеї, як зробити це місце більш привабливим.

– Наприклад?

Скажімо, ці будівлі навколо площі, хоч і старовинні, зовсім не прикрашають нашу Замкову площу. А будинок Пузини? Історичнe пам’яткe ХVI століття мали відреставрувати, а фактично зробили капремонт, вікна і дах не відповідають історичній дійсності. Я вже навіть не знаю, чи це історична пам’ятка. Тобто площа ніби і має потенціал, але того шику середньовіччя вже немає, його хотілося б сюди повернути. Туристів зараз приваблюють не тільки стіни, від яких віє теплом давнини. Люди хочуть відчути якусь казку, хочуть в неї зануритись, хочуть відчути себе у Середньовіччі, а в нас наразі цього не вистачає. Тому, напевно, наш конкурент Львів набагато розвиненіший, знаний в світі. Люди не один раз туди їздять і все одно відкривають Львів по-новому. В нас цього не вистачає. Я пропоную відновити середньовічне місто відповідно до зображень, які збереглися.

– Де взяти гроші на такий амбітний проект?

Багато інвесторів не наважуються сюди зайти, бо бюрократичні перепони їх страшать. Реалізувати будівництво на історичній території непросто, адже треба проводити археологічні розкопки, що може затягнутися. Я пропоную за рахунок бюджету провести комплексні археологічні дослідження Старого міста, а тоді розробити проекти будинків відповідно до історичних зображень. Тоді зможемо інвесторам продавати готові до роботи проекти. Тут мають бути кав’ярні, готелі тощо.

Не вистачає і середньовічної постановки, персонажів у середньовічних костюмах, що в подібних місцях створює ефект казки. Люди саме цього хочуть, ця казка їх приваблюватиме, адже голими стінами людей уже не здивуєш. Натомість у нас тут навіть благоустрою немає, замок неможливо обійти навколо. Для порівняння Мукачівський замок паланок стоїть за межами міста. Але вся інфраструктура туристична навколо того замку побудована. А в нас у центрі міста така перлина – і тут нікого немає. Натомість у Старому місті станції машинного обслуговування… Подібних «закладів» тут апріорі не може бути.

Під час прогулянки Сергій Кудрявцев звертає увагу на той чи той будинок, розповідає про нього. Так приходимо під стіни колишньої Луцької тюрми.

Я сюди прихожу іноді, задумуюсь, яка в нас була біда…Тут загинуло чимало людей з рідного села моєї мами – Буянів.

– Ви народилися в Луганській області, прізвище маєте не українське. Розкажіть більше про своє походження.

Мій батько – росіянин з міста Мічурінська Тамбовської області, мама народилася на польській території, але в 1945 році їхню родину виселили на Дніпропетровщину. Там вбили її батька, уже неповною сім’єю переїхали в Буяни, ближче до батьківщини. Хотіли до своїх рідних земель добратися, але вже кордони не пускали, то вони тут на Волині і оселилися.

Батька направили сюди служити в радянській армії, в лісі стояла частина, він був ракетником. Солдати ходили в село до клубу на танці, там батьки і познайомилися. Батько після армії повернувся додому, взяв свою маму, сестру і приїхали свататися до мами. Тут вони одружились, поїхали жити в Росію, але й мамі хотілося додому, й батькові Україна сподобалася. Це була його ініціатива переїхати жити в Україну.

Я вже народився на Луганщині в селищі Комісарівка Перевальського району. Батько працював інженером на одному із заводів. Невдовзі ми переїхали на Волинь, шукали, де можна поселитися… На дріждзаводі в Боратині була вакантна посада механіка, батька туди запросили працювати. Там ми отримали квартиру службову, а коли почали будувати державний підшипниковий завод, батько перейшов туди, працював до 1982 року. Тато рано полишив мене, але про нього тільки гарні спомини, дуже добрий вчитель був, розумна людина.

– Скажіть, чи не виникало якихось питань до вас у зв’язку з етнічним походженням. Адже «Свобода» націоналістична партія. Тим більше виглядає, що ви доволі високої ієрархії, раз «Свобода» вас делегує в мери…

Жодних. «Свобода» – сучасна політична сила, а не якась екстремістська організація, якою нас прагнуть показати деякі вороже налаштовані до України партії, олігархічні сили і найбільшою мірою нас стратегічний ворог – Москва. Про людину судять не за її прізвищем, а за тим, що вона зробила для народу, чи вона чесна, порядна, чи справді любить свою країну і хоче бачити її однією з провідних у світі, а українців – заможними.

Щодо ієрархії, то я себе в «Свободі» не вважаю «ієрархією», в мене ніколи не було мети якийсь щабель зайняти. Вважаю себе рядовим «свободівцем», не більше і не менше. Завжди покладаюся на Бога і стараюсь жити сьогоднішнім днем та дивитися у майбутнє. Є в нас голова міської організації, голова обласної організації, люди на своєму місці. У нас спільні мета – побудова держави на засадах соціальної і національної справедливості. І я готовий з ними вирішувати політичні питання розвитку країни. Тому і погодився балотуватись у мери, бо бачу розвиток, підтримку, і не тільки однопартійців. Це все надає мені впевненості і віри в майбутнє. Ми просто хочемо, щоб тут був порядок, щоб тут діяли закони. Щоб інвестор зайшов і працював в місті, він має розуміти, що тут діють однакові закони для всіх. Не може такого бути, що земельні ділянки отримують чомусь одні і ті самі люди. Ось це і вбиває бізнес, бо сюди не можуть зайти чесні інвестори, бо це для них показник – якщо немає прозорості, це значить, що тут є місце корупції.

– Які бачите механізми, щоб зробити владу прозорою?

То дуже просто – бути чесним і відкритим. Відкритим – що це означає? Всі рішення міської ради з поіменним голосуванням оприлюднювати без затримок. Далі – питання бюджету. Гроші пішли в бюджет, і вже пішли «ходаки», а люди, які дали ці гроші у вигляді податків, на їхнє використання не впливають.

Також має бути справедливий розподіл ресурсів. От в нас зараз приватний сектор завжди осторонь від міського бюджету. І на околицях, і по Старому місту дороги гірші, ніж там, де багатоповерхівки. Звичайно, депутату чи меру вигідніше зробити благоустрій в густонаселеному районі і рівень підтримки відразу росте. Але приватний сектор – це теж люди, вони навіть ще більш корінні лучани, як ті, які в багатоповерхівках живуть, і вони заслуговують на гідні умови проживання.

Ще у нас є промерські депутати, на округи яких іде краще фінансування, де в першу чергу роблять дороги, комунікації, освітлення. І є депутати, які мають трохи інші погляди. І на їхні округи відповідно фінансування менше іде. Я пропоную виділяти кошти пропорційно до кількості населення відповідного мікрорайону. Хто краще знає, куди використати кошти в мікрорайоні, як не самі жителі мікрорайону? Треба створювати вуличні, будинкові комітети, які разом зі своїм депутатом вирішать, куди більш доречно ті кошти використати. Це буде справедливо, прозоро і знову ж таки люди будуть себе бачити учасниками процесу та стануть бережно ставитися до майна.

– На який результат розраховуєте?

Я і наша політична сила ідем на вибори, щоб перемагати, звичайно, і прикладаємо всі зусилля, щоб стати Луцьким міським головою.

– І хто ваш конкурент?

Конкурент – ви самі знаєте, хто в нас є – Микола Ярославович і представник УКРОПу. Це два моїх опоненти. Моє гасло – альтернатива двом кланам. Чи голосно це чи ні, не знаю, судити виборцям. Але в нас як на рівні держави панують клани, так і на рівні міста бізнес зрісся з владою. І маємо гіркий приклад того, що комунальні підприємства зараз підконтрольні не міській раді. Наприклад, «Луцьктепло» підконтрольне «Континіуму». Там їхній менеджмент, охорона і договори із надання послуг недосяжні для пересічного лучанина, який має знати все про комунальне майно. Навіть депутати, які ішли ознайомлюватись з тим договором, мали підписувати зобов’язання про нерозголошення. Це неприпустимо. Якщо прийде інша політична група, вони теж будуть запускати свої руки в ті комунальні підприємства, де непрозоре формування тарифів дозволяє накручувати колосальні прибутки на тому підприємстві і за рахунок лучан збагачуватися.

– Але ж тарифи формує Нацкомісія з регулювання енергектики і комунальних послуг...

Правильно, але НКРЕКП формує тарифи на основі тих даних, яке дає підприємство. Той самий рівень оплати праці закладається в ціну послуги. Скажімо, якщо на підприємстві директор генеральний і купа заступників, і у всіх них величезні зарплати, то виникає питання чому ми маємо утримувати таких неефективних менеджерів за такі великі гроші? Я думаю, що знайдеться не одна людина, яка за тисяч 15-20 виявить бажання бути генеральним директором, і цього достатньо.

Луцькі депутати підраховували, що на 30% тарифи завищені в опалювальний період, і в неопалювальний період на 10%. Це наші з вами кошти. Якби ці кошти використовували на покращення матеріально-технічної бази підприємства, на ремонт комунікацій, не так боляче було б. А так іде просто кланове керування містом. Це неправильно. Містом має керувати громада. Претенденти на посади в міську раду та комунальні підприємства мають проходити відкриті конкурси із заздалегідь описаними вимогами, умовами. Бо через клановість місто не розвивається, всюди сидять свої люди, які просто допомагають тихо перебути каденцію. Місто стає більш провінційним. Це загрожує втратою статусу обласного центру, бо навколо Луцька ніхто об’єднуватися не хоче, люди бояться, щоб їхні землі не розпродалися за безцінь і будь-кому.

– Як думаєте, де місто може черпати ресурси для свого розвитку? Адже землі нема..

Земля є, бо ми бачимо на сесіях земельні питання піднімаються, земля видається, відчужується. Необхідно зробити тотальну інвентаризацію всіх земель, подивитись, які ділянки можемо використовувати під промислове виробництво, під будівництво, під рекреаційні зони. Це нам так здається, що землі нема. Але тієї землі ще в нас багато, просто ніхто не хоче її показувати.

А в ідеалі це має бути повністю відкрита карта міста, щоб не було білих плям на ній. Якщо є порушення, то має стояти питання про повернення землі назад в комунальну власність для того, щоб виділити на наступному аукціоні інвестору, який справді готовий працювати на цій ділянці. В нас є такі випадки, що земельну ділянку видають ніби під один напрямок, потім переводять в інший, щось будують. І це ще не гірший варіант, бо є випадки, що через різні агентства ділянки потрапляють на продаж. Явно вона була виділена за заниженою ціною для того, щоб хтось збагатився.

– Як ви вважаєте, достатньо в Луцьку «крутиться» грошей для його розвитку?

Напевно, що недостатньо. Зверніть увагу: в центральній частині ряд приміщень пустують. Мала купівельна спроможність в людей і бізнес не може існувати в таких умовах. Люди мало заробляють. Щоб люди більше заробляли, треба, щоб дійсно працювало виробництво, а не торгівля.

– Яке це має бути виробництво?

В ідеалі не треба шукати вчорашній день, треба дивитись на інноваційні технології. Для цього треба створювати доступні умови: земельна ділянка готова під виробництво, заведені всі комунікації, а інвестору лишилося поставити модульний завод і за пару місяців почати виробництво. А ось ця непрозорість з дозволами, з земельними питаннями відштовхує і лякає інвесторів.

– А як, на вашу думку, Луцьку можна використати своє прикордонне становище?

Богом нам дано таке місце розташування, не використовувати його – це злочин. Луцьк завжди був на перетині багатьох торгових, культурних шляхів. За рахунок цього місто і виросло до того, що ми зараз маємо. Використовувати цей потенціал треба. Поки що лучани цим користуються тільки для зручного переїзду на заробітки за кордон. А я прагну, щоб лучан заробляли кошти в Луцьку, були зі своїми сім’ями, ростили своїх дітей і сам інститут сім’ї від цього сильний був.

– Що ще пропонуєте для зміцнення інститут сім’ї?

В кожному мікрорайоні є його дефіцит місць у дитячих садках. Думаю, треба відновити колишні дитсадків, приміщення яких зараз перепрофільовані під інші установи. Вивчити питання добудови до діючих садочків хоч одну-дві групи. Треба дивитися в кожному мікрорайоні окремо: десь достатньо відкрити ще одну групу, а десь і цілий заклад дошкільний будувати.

– Ще може якісь ідеї для соціальної сфери?

Національне виховання має бути краще поставлене. В нас начебто ніби вивчають історію, але, наприклад, мало хто знає про урочище Вовчак, де зародилася УПА. Ми не знаємо своєї історії і ідентифікувати себе як українця важко через це. Нас навчали, є 15 республік – 15 сестер і це нівелювало наші культурні цінності, національну ідентичність, які зараз треба відродити. Мені приємно бачити, що в школах першачки гімн співають краще, ніж дорослі. Але це лише початок, у цьому напрямку ще багато роботи.

Спілкувалася Наталка ПАХАЙЧУК

Фото Романа ДОМБРОВСЬКОГО

Коментарі
26 вересня
Сьогодні
Вчора
24.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин