Лучанин Василь Рижук: «Усі пам'ятники – це теж політика»

Василь Рижук – скульптор-монументаліст, заслужений діяч мистецтв України, голова благодійної організації «Чорнобривці України», кандидат у Луцьку міську раду від об'єднання «Самопоміч». Каже, щоб змінити життя людей в Україні потрібно всім серцем і душею розуміти проблеми кожного і з Божою допомогою їх вирішувати. Кореспондент Район.Луцьк поспілкувалась з Василем Рижуком про цікаву професію, неординарне захоплення та активну політичну діяльність.

***

Зустріч з Василем Рижуком розпочалась на вулиці Кравчука. Цей куточок, розповідає чоловік, він вирішив прикрасити чорнобривцями.

– Вже жовтень, а вони ще й досі радують людей. У центрі ще були декоративні соняхи, прикрашали вулицю, подвір'я, територія була в менш запущеному стані. Тому вже впродовж 17 років ці квіти постійно змінюються. Якщо б квіти забрати – залишається пустка. Це настрій. Квіти радують око, і прикрашають територію.

– А як виникла ідея займатися квітникарством?

– Коли зробив меморіальний комплекс Афганістану на Горохівщині, я всю територію засадив чорнобривцями і сальвією. Остання швидко відцвіла, а чорнобривці цвіли аж до морозів. Тому й захопився квітникарством, навіть друзі прозвали Василем Чорнобривцем.

Біля школи Василь Андрійович зупинився:

– А тут колись висаджував чорнобривці з учнями. Дав їм саджанці, розказав що робити – і вони стали до роботи, маленькими ручками викопували ямки і саджали квіти. Дав їм і з собою: нехай розходяться чорнобривці Україною. Постійно роздаю насіння, возив навіть на Майдан на честь чорнобривих хлопців, які загинули.

–  Чи хтось допомагає вам у роботі?

– Я створив цю організацію як благодійну. Згодом знайшлися ті, хто виявив бажання допомагати: знаходили мене через статті в газетах, інтерв’ю на телебаченні, писали листи. Я створив мережу в Україні. Разом з людьми виїжджали на дорогу, садили.  Це затрати, але я хотів уквітчати Україну, щоб вона хоч трохи змінила свій вигляд.

– Плануєте вирощувати інші квіти, окрім чорнобривців?

– Люблю всі квіти, взяв чорнобривці за основу, бо при дорозі інша квітка не буде рости і цвісти. Я саджаю чорнобривці з квітня і аж до морозів. Хтось казав, що їх легко зростити, але я роблю це при дорозі, а там ґрунт не такий.

– Що для вас означають ці квіти?

– Коли сію квіти, їх не одразу видно – швидше бур'яни зійдуть. Але якщо їх обробити бур'яни зникають, а квіти цвітуть. Коли нервовий, завжди їду до квітів, не треба ні алкоголю, ні заспокійливих таблеток. Я біля квітів забуваю про всі негаразди.

– Знаємо, про ваше інше захоплення – скульптуру. Більше 70 ваших робіт у приватних колекціях за кордоном. Чи відома вам їхня доля?

– Вони залишились там, де я був і працював. Коли приїжджаю туди, дивно дивитись на свою роботу: зараз зробив би по-іншому. Але ці скульптури дорогі, бо це твоя енергетика. Багато портретів намалював.

– Ваша робота «Серце кохання» потрапила у Книгу рекордів Гіннеса. Розкажіть про неї детальніше?

– Це була несподіванка. Я не думав про це, так склалась доля. Це велике щастя, коли відзначають роботу вже при житті. При відкритті молода пара одружувалась біля скульптури. Коли вони сіли на гойдалку, не треба було третього, хто б рухав її. Те серце рухається самостійно. Якщо дивитись зверху – це обручки. З кожної сторони – по-іншому. Молоді пари залишають там замочки, дітки гойдаються. Всі скульптури статичні, а моє серце рухається. Велике серце – 5,5 м. Радий, що розділив свою любов з іншими, бо кожен для цього створений. Так каже Закон Божий.

– У мережі Інтернет з'явилась інформація, що ви знайомі з Ані Лорак. Ви навіть виготовили її скульптуру. То чи продовжуєте ви спілкуватись зараз, зважаючи на неоднозначні судження про неї в Україні?

– Її скульптуру я дарував в Чернівцях на День міста. У той день зібралось дуже багато людей: артистів, містян. Зі сцени оголосили, що я приїхав з «незвичайним подарунком», люди підтримали. Це була незвичайна ейфорія. Тоді, я не знав, що буду робити «Серце кохання», яке теж залишиться в Чернівцях. Шкода, що так сталось з подіями на Сході. На мою думку, вона заблудилася. Зараз контакти не підтримуємо дуже тісно.

– А які є нові проекти?

– Цього року взяв участь в Міжнародному конкурсі небесної сотні в Києві. Зробив 2 проекти. У народному голосуванні зайняли 3 і 4 місце. Радий, що народ з усього світу оцінив мої проекти. Знову ж таки робота неоднозначна Це розбите серце, крила ангела, щит, балаклава.

1

– Які нагороди отримували?

– Дуже ціную народне визнання. Я був двічі визнаний за свої роботи Людиною року Волинського краю та у 2012 у загальнонаціональному конкурсі. Це сотня експертів. Для митця завжди приємно, коли його цінують при житті. Мене тричі відзначали у «Книзі рекордів України» у сфері «Благодійність і добрі вчинки».

– А як ваші захоплення поєднались з політичною діяльністю?

– Усі пам'ятники – це теж політика. Вони присвячені людям, які щось зробили для суспільства. У полі поставив меморіальний комплекс, від початку зробив усе, навіть будівництво. Але з часом зрозумів, що мало бути скульптором, щоб щось змінювати. У 2002 закінчив факультет політології, але в політику йти побоявся. Змушений був часто захищати свої права як митець, навіть у суді. Зрозумів, що треба іти в міську раду, бо у Луцьку багато робиться не так як треба. Неправильно проводяться мистецькі конкурси, відкривають нецікаві пам'ятники невідомих авторів, не реєструють, бо не мають певних документів. Скульптура залежна від політики.

– Саме у зв'язку з політикою було знесено багато пам'ятників Володимиру Леніну та іншим тогочасним політикам. Як Ви до цього ставитесь?

– Це праця. Не можна так ставитись до пам'ятників, бездумно руйнувати. Їх треба культурно зняти, перенести в інше місце, бо історії не можна знищити. Так було. Такий був час.

– Що вважаєте головним у роботі?

Це сила радості. Вона сильніша за багато негараздів у житті. Коли з'являється невимушена посмішка – я дуже радий. Усе, що я роблю – це велика праця. Треба боротися з владою, дорожньою службою, бути наполегливим. Інколи мені кажуть, що зараз не до квітів. Але я так не вважаю, я піднімаю Україну.

Олена ЛАУЩЕНКО