Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Олександр Чуб
Олександр Чуб

Африка, штати, війна: у Луцьку кіборг розповів неймовірну історію свого життя

10:02 11.10.2018
683

Олександр Чуб, попри промовисте прізвище, голомозий. Середнього зросту, міцної тіло будови, стрункий, повороткий і усміхнений. Коли я прийшла на першу у своєму житті «Файну гутірку», я ще нічого не знала про спікера. Він почав невимушено розповідати про подорожі та свої африканські пригоди, і я налаштувалася слухати. Яким же було моє здивування, коли поміж візитів до Африки, спілкування з аборигенами, піратським полоном з’явилася історія про війну. Непересічна історія поранення, реабілітації, і великої мандрівки із пошуку себе.

Розмова із мандрівником, кіборгом, велосипедистом та учасником «Ігор Нескорених» Олександром Чубом відбулася у приміщенні магазину «Альпініст» у середу, 10 жовтня. Свою розповідь чоловік поділив на кілька розділів. Район.Луцьк зібрав для наших читачів найцікавіші історії зустрічі.

АФРИКА

«Мене завжди цікавили три речі: активний спосіб життя, моя батьківщина і відкривання чогось нового. В 25 щось мені стукнуло в голову, я став моряком і потрапив у Африку.Я мав 2 контракти по 8 місяців, і це був дуже крутий досвід вміння жити у замкненому просторі», - розповідає Олександр.

«Африканське населення доволі специфічне. Вони розбалувані європейською споживацькою культурою, і завжди намагаються пропонувати тобі щось купити: наркотики, жінки, алкоголь… Що ще потрібно «білому туристу»?», - із посмішкою згадує Олександр.

Він довго розповідав про особливості життя африканців, про те, як українські моряки боялися до них виходити, і про те, як він випадково проспав піратське захоплення судна.

«Мій крайній рейс був у 13-му році. Перед новим роком 13 року на наше судно напали пірати. Пригоди мене завжди знаходять. Я проспав піратський напад.

Ми тоді саме пройшли кордон Камеруну з Нігерією. Там є нафтові поля, які треба обслуговувати. Я здав свою вахту, пішов спати, і в цей момент подають сигнал тривоги , що на судно здійснюється піратський напад. Думаю, замахали вони з цією навчальною тривогою. Обернувся, і продовжив собі спати. Але потім крізь сон чую, що там нагорі метушня якась. Я відкриваю двері, а по палубі біжить старпом в трусах. Якби це була навчальна тривога, думаю, він би одягнувся».

Судно у нас незахищене, бо зброю носити забороненою Все, що ми могли – це спуститись в машинне відділення і там забарикадуватись і знеструмити судно. Але коли ми спустилися, то з’ясувалося, що двоє наших уже в піратському полоні: капітан та грек. Капітан довго збирав гроші, а грек просто не розумів, що відбувається, бо він грек. Їх потім викупили за 120 тисяч доларів.

Зараз піратство виглядає так: беруть людей у полон і просять викуп. Бо вкрасти судно напряжно. Де ти будеш його ховати?», - розповідає Олександр. І додає, що через це пропустив Майдан.


ВІЙНА

«Коли я повернувся додому, Майдан закінчився. Там бігали тільки групки самооборони і якісь малолітки. Почалась війна.

«Перша ротація була під Слов’янськом. Натовп добровольців із різних шарів зібралися, а нам мєнтовскіх командирів дають. У нас у загоні було 13 чоловік. Люди з двома вищими освітами, або вищою і ще якимось захопленнями. Було дивно і смішно, коли командири нам розказували «правду жизні».

«Поїхав в Айдар з побратимом. Ми були тиждень на одній позиції, а їхали на добу. Це був той час, коли саме перекидалися градами. Якось «град» пролетів просто поруч з окопчиком, я відтягнув побратима, що саме спав, а він почав обурюватися, що я його розбудив».

«Кіборг-трьохденка – так мене жартома називали. Рівно стільки я пробув у Донецькому аеропорту до того, як отримав поранення. Це був час, коли всі мали натхнення, і розуміли, що ми будуємо щось нове.

Я потрапив у аеропорт 2 жовтня. Днями мав бути день народження Путіна, і сєпари вирішили зробити подарунок Путіну – Донецький аеропорт до дня народження. Інтенсивні бої були присвячені цій даті.

Я як тільки приїхав, то зразу зрозумів, що стрільців там вистачає, а я колись пройшов курси тактичної медицини. Кількох хлопців пощастило «залатати», і зараз я цим трохи пишаюся. Під час обстрілу з танків осколок потрапив мені в ногу і роздробив кістку». На цьому Сашко завершує розповідь про війну, бо далі для нього почалася реабілітація.


ВЕЛИКОМ ПО ШТАТАХ

Історія грандіозної велоподорожі Америкою для Сашка розпочалася із презентації фільму Леоніда Кантера «Добровольці Божої чоти». Зі стрічкою він проїхав тисячі кілометрів, подолав Гранд каньйон, кілька разів пробивав колесо і ламав спиці, але все ж звершив мандри і повернувся додому собою колишнім.

Щодня він долав в середньому 150 кілометрів та привозив документальний фільм про українських добровольців у міста та містечка Сполучених Штатів.

«Тисячу кілометрів я проїхав на порваному здутому колесі. Перший велосипед мандрівки я лишив в Денвері. 3 місяці він залишався там, а потім друг-далекобійник ще 3 місяці возив його штатами. Зараз на ньому катається побратим, який має ампутовану кінцівку».


ІНВІКТУС

Після мандрівки Америкою Олександ повернувся додому. Тут він став учасником «Ігор нескорених» - спортивних змагань для поранених військових.

«Ігри нескорених» я повністю по всіх фронтах програв. Надто інтенсивно включався у всякі політичні процеси, «здувся» і в Торонто показав свій найгірший результат. Я можу читати мало не лекці про те, що не слід робити в спорті (сміється, - авт..).

Я не спортсмен. Я бродяга, турист, мандрівник. В Торонто я вирушив у наступну подорож».

Коли ж подорожі скінчилися, Олександр повернувся додому.

«Після того, як я повернувся зі штатів,я відчував сильну соціальну відповідальність. Стільки людей робили для мене багато всього доброго. І тому я зі своїм товаришем організував дитячий табір. Він - для всіх категорій дітей від 10 до 17 років. Діти загиблих і поранених військових відпочивають безкоштовно, діти учасників АТО – за знижкою. Табір «Кузня Уніж» вартує 5000 гривень і триває два тижні.

Таким чином я намагаюся зі своїми друзями і своєю командою займатися тим, що нам подобається. В основному, це сплави, походи, рукопаш і тактика. Ми розповідаємо про правильне поводження зі зброєю, вчимо рухатись та орієнтуватись у лісі. Скоро буде зимовий табір: святвечір (діти самі готуватимуть вечерю, колядки, вертепи), основи гірського туризму, бігові лижі».

Олександр уже хоче у наступну мандрівку, а проте планами ділитися поки не готовий. Єдине, каже, вже визначився з континентом. Але і про це слухачам «Файної гутірки» не розповів.

Читайте також: «Дехто співав, молився, а хтось дуже тихо матюкався»: як луцькі туристи підкорювали вершини Кавказу



Загрузка...
Коментарі
18 грудня
Сьогодні
Вчора
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин