Лучанин пройшов кваліфікацію на найпрестижніший у світі веломарафон

Сергій Ройко працює комп’ютерним адміністратором, а зароблені  гроші витрачає на мандрівки велосипедом

Зустрічаємося в актовому залі «Волиньгазу», де працює Сергій. Каже, що профком допомагає йому в мандрівках: спонсорує форму, деяке спорядження, витрати на дорогу. 14 серпня хлопець поїде на найстаріший класичний веломарафон у світі Париж – Брест – Париж. Подолати відстань у 1 230 км треба за 90 годин. Лучанин зареєструвався у групі учасників, які хочуть проїхати цю дистанцію за 80 годин. Заїзд розрахований на п’ять тисяч велолюбителів, однак охочих з усього світу у кілька разів більше.

«Почав кататися років п’ять тому. Їздив на природу, на рибалку. Потім почув про Паризький клуб відчайдушних, який понад сто років організовує різні марафони. Вони орієнтовані на те, щоб залучити до спорту якомога більше людей, популяризувати туризм. Ми їдемо в меншому напруженні, ніж професіонали на перегонах, спостерігаємо всю красу навколо, – розповідає велосипедист-марафонець Сергій Ройко. – Я не професіонал, який отримує зарплату за тренування і виступи на змаганнях. Я аматор, який працює і заробляє для того, щоб витрачати гроші на хобі».

Щоб потрапити на марафон, треба пройти кваліфікацію на коротших дистанціях.

«Українські велосипедисти проміжні марафони їздять вдома, по рівнинах і в Карпатах, – каже Сергій. – Львівський клуб, місцевий осередок Паризького клубу відчайдушних, займає 15-те місце у світі за кількістю учасників і проведених заїздів. Щоб показати хорошу форму на початку сезону, через тиждень після Пасхи марафонці влаштовують змагання. Команда з трьох-п’яти учасників вибирає маршрут, який має проїхати за 24 години. Двічі були такі змагання в Україні, і обидва рази команда «Вестерн Експрес» – я і два хлопці з Києва та Нетішина – стали переможцями. Першого разу ми їхали з Києва до Харкова – 435 км за добу, цьогоріч – з Києва до Львова, 572 км. Середня швидкість на марафоні – 28–30 км за годину. Відстань із Луцька до Біловезької пущі і назад проїхав за 27 годин».

Реєстрація на паризький марафон коштує 150 євро. Проїзд, харчування, проживання, одяг, прилади треба оплачувати з власної кишені. Львів’яни зробили анімаційний ролик, аби знайти спонсорів для поїздки української команди. Мали вирушати 50 людей. Поки тільки 20% отримали візи. Сергій каже, що марафон – не спортивне змагання, в якому велосипедист рахує кожен кілометр і секунди. Це своєрідна тривала медитація, у такому стані людина забуває про проблеми, не звертає уваги на якість дороги, на погоду.

«Велосипедист ніколи не відпочине на дивані. Відновлення проходить у дорозі, тільки з меншою швидкістю, – ділиться Сергій. – Організм повністю прокачується киснем. Повертаєшся з поїздки, ніби прийшов із прогулянки сосновим лісом. Люблю не просто їхати, а колекціонувати спогади у відзнятому відео. Вожу з собою невеличку камеру, фіксую краєвиди вздовж траси, міста, через які проїжджаю. На каналі в «Ютубі» викладаю змонтовані відеоролики, ділюся досвідом з однодумцями. Перші рази їхав із великими сумками, брав багато зайвого. Зараз – тільки універсальні речі. У телефоні, крім зв’язку, є навігатор, карти, фотоапарат, велокомп’ютер. Для освітлення – великий акумулятор, який тримає заряд кілька днів, і хороша фара з різними режимами роботи. Зразу купував китайські дешеві речі, але вони дуже підводили. Якось багажник посеред марафону зламався. Мусив примотувати його на кермо і так їхати».

Тренується Сергій Ройко п’ять разів на тиждень. Найчастіше їздить у напрямку Рівного, до перехрестя областей, і назад. Коли готується до гірського марафону, обирає маршрут зі спусками і підйомами по селах до Забороля і Торчина.

«Два роки тому був на марафоні 1 000 км по горах на півдні Франції, у Провансі. Там більшість марафонців – люди старшого віку, за 40–50 років. Вони дістають задоволення не від фізичного навантаження, а від того, що як йоги можуть увійти в стан медитації, розслабитися. В Альпах долали перевали, вищі за нашу Говерлу. Вгору на висоту до 2 700 метрів треба їхати по серпантину 25–30 км, а потім стільки само – суцільний спуск. Через кожні 100 км є контрольні пункти, де відмічають учасників, контролюють, щоб ніхто не зрізав шлях, не заблукав».

Хороший велосипед, на якому можна показати добрі результати, коштує від  п’яти тисяч євро. Більшість деталей треба замовляти за кордоном, усі ціни в євро. Сергій катається на двох велосипедах – літньому шосейному і зимовому з ширшими колесами й дешевшими деталями. У дорозі треба мати теплий зручний спальник і надійний намет, який витримує пориви вітри і сильний дощ.

«Зона комфорту постійно знижується. Мені не треба два рушники, кімнатні тапочки, гарячий душ у готелі, – зауважує марафонець. –  Торік із альпіністом Сашею Оришком об’їхали Шотландію і Великобританію всього за чотири тисячі гривень. Квитки з Варшави до Глазго і з Лондона у Варшаву обійшлися у 2 500 гривень. Ночували на березі Атлантичного океану, біля озера Лох-Несс, біля підніжжя найвищої гори Англії Бен-Невіс. М’ясо шматочками висушую вдома, потім розварюю у літровій термокружці, що закипає на газу за дві хвилини. Купляли картоплю, капусту, інші овочі та фрукти, кілограм коштує приблизно 1 євро. Маючи найпотрібніші речі, жити в автономному режимі на природі можна тижнями».         

 Ольга ЮЗЕПЧУК, «Сім’я і дім»