Лучанин робить настоянку зі змій

80-річний переселенець із Чорнобиля Павло Костюченко готує ліки з вужів

Колеги бачили програму, яку зняли про лучанина польські телевізійники. Обоє чоловіків були шоковані й зізналися, що нізащо в світі не спробували б настоянку, якою герой програми частував медійників з-за Бугу. Загорівшись бажанням і собі познайомитись із місцевою знаменитістю, усіма правдами і неправдами знаходжу телефон до нього. Набираю номер до Павла Костюченка і… отримую відмову – чоловік пояснює, що реклами не потребує, настоянки не продає, бо робить її лише для власного споживання. Проте я таки наполягаю на зустрічі. Зрозумівши, що від настирливої журналістки просто так не відчепишся, пан Павло змінює гнів на милість і врешті-решт погоджується на розмову. Проте з однією умовою – гостя має і сама продегустувати «вужівку». В роботі журналіста бувають і не такі «екстрими», тому робити нічого – мушу погоджуватися.

Прихопивши фотоапарат і диктофон, вирушаю за вказаною адресою. Як виявилось, герой публікації живе навпроти, тому за кілька хвилин пан  Павло уже відчиняє двері і відразу запрошує на кухню за накритий стіл. Дістає з буфета трилітрову банку, де плаває чималенький плазун, і розливає рідину по чарках. Переборовши огиду, зусиллям волі ковтаю  мутну буро-коричневу суміш, що має смак самогону з незрозумілим букетом ароматів. «Ти ба, випила! – лукаво усміхається  господар. – Доведеться дотримати слова і розповісти. А двох твоїх колег відправив ні з чим».

 «Казав неньці, що даю їй настій корінців»

На початку 1980-х мамі Павла Костюченка, що на той час проживала в місті атомників Прип’яті, поставили діагноз – рак стравоходу. Зважаючи на поважний вік, офіційна медицина їй давала не більш як рік життя. З кожним днем жінці все гіршало. Лікарка, що курувала хвору, якось зізналася, що таких хворих у Прип’яті вистачає – цілком очевидно,  що викиди радіації на ЧАЕС бували і до 1986 року.

Вихід з глухого кута знайшовся завдяки падчірці пана Павла Наді. Подруга по студентському гуртожитку розповіла дівчині, що її батько поборов онкохворобу завдяки настоянці з вужів за древнім рецептом білоруських знахарів. Від Прип’яті до  села на Гомельщині, звідки родом колежанка Наді, – десять кілометрів. Почувши про рецепт, пан Павло прожогом помчав до Білорусі. Побачив чоловіка, який зцілився від раку, у полі на тракторі. Той зізнався, що свого часу втік з лікарні, куди його відправили на операцію, і досі не шкодує, що так зробив.

«Чоловік ішов додому пішки, – розповідає Павло Костюченко. – Зустрів діда, що пас корови, сіли, запалили цигарки. Слово за слово, пожалівся хворий на свою біду. А дід каже, що він журиться дарма. Порадив зловити вужа, залити самогонкою, настояти десять днів, і вживати щодня по п’ятдесят грамів для апетиту. Бідоласі було нічого втрачати, тому й вирішив вхопитися за соломинку і скористатися дідовою порадою. Допоміг старовинний рецепт! За якийсь час чоловікові полегшало, ще за трохи, коли пройшов обстеження, діагноз не підтвердився. Групу інвалідності зняли, селянин повернувся на роботу. Так до пенсії і пропрацював трактористом».

З Гомельщини Павло Костюченко повернувся з півлітром «вужівки». І відразу почав давати її тричі на день по чайній ложці перед їдою хворій мамі. Переконував неньку, що поїть її настоянкою кореня рідкісної рослини, яку дістав у знайомих лісників. Щоб перебити запах, додавав туди кагор, листя алое та мед.  За якийсь час жінці і справді полегшало, бабуся почала підводитися з ліжка. Лікар-онколог, яка прийшла провідати хвору,  була приємно подивована станом її здоров’я. Як пізніше виявилось, бабуся стала єдиною довгожителькою серед пацієнток цієї лікарки – завдяки настоянці замість прогнозованого медиками року жінка прожила десять.

У вісімдесят – козак хоч куди!

Нині вужівку для профілактики захворювань п’є вся родина Костюченків.  Пан Павло, який після переселення з Чорнобиля понад два десятки років проживає у Луцьку, добре вивчив місця на Волині, де водяться головні «складники» рецепту. Вважає, що тільки завдяки настоянці вдається підтримувати здоров’я, підірване радіацією – чимало його земляків нині відійшли у кращий світ.

«Ті, хто їздив у відрядження на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, мають пільги, – зітхає чоловік. – А я в тому пеклі жив і працював, але чиновникам нічого доказати не можу. Ні статусу ліквідатора, ні пенсії більшої і ліків безплатних добитися не вдається. Рятуюсь народною медициною».

До слова, пан Павло у свої 80 має набагато молодший вигляд. Чоловік  компанійський, як стверджують сусіди, півбудинку – його приятелі. Та й жартівник неабиякий. Каже, що після вужівочки він ще у свої роки козак хоч куди, тому саме збирається знайти собі господиню. А коли запитую рецепт настоянки, після вживання якої, до слова, цілий день почувалась, як після чашки хорошої кави, знову відповідає жартом.

«Береш вужа, чистиш його від нутрощів і на дві години закидаєш у пральну машину, – усміхається чоловік. – Тільки не вздумай туди порошок додавати! Хай машина пере його у чистій воді. Тоді виймаєш, обкачуєш його у житній муці і смажиш на оливковій олії. Потім заливаєш вужа трьома літрами самогонки і чекаєш місяць. Опісля пробуєш на смак і несеш до мене дегустувати. А як не вийде настоянка – будемо пробувати мою».

Лариса ЗЕЛЕНЧАК, "Сім'я і дім"