Роковини трагедії в тюрмі: у Луцьку вшанували пам'ять розстріляних в’язнів

У Луцьку в  понеділок, 23 червня на території Замкового Свято-архангельського чоловічого монастиря  вшанували пам'ять в’язнів, розстріляних росіянами 84 роки тому, під час наступу німецьких військ на місто. Точна кількість загиблих досі невідома. За свідченням деяких істориків, 23-24 червня 1941 року тут розстріляли 2 000 неугодних радянській владі ув’язнених – священників, представників творчої інтелігенції, патріотично налаштовану молодь, активістів Організації українських націоналістів.

Стели з прізвищами розстріляних

Пам

На панахиді та покладанні квітів жертвам кривавої розправи побувала кореспондентка Район.Луцьк.

Вшанувати пам'ять розстріляних ув’язнених прийшлих лучани, серед яких онуки та правнуки тих, чиї прізвища вигравіровано на чорних стелах. Серед них лучанин Віталій Демчинський, який прийшов з корзиною квітів, перев’язаною чорною, траурною стрічкою.

Пан Віталій приніс квіти загиблому дідусеві

Прізвище дідуся на стелі

Його дід Михайло Семенюк з села Новокотів завідував  місцевим осередком «Просвіти», виховував п’ятеро дітей. Напередодні свята, 6 січня 1940 року, коли родина зібралася за столом, в хату вдерлися працівників НКВС, які забрали його діда і ще 14 людей з села Новокотів.

«Ось тут  їх прізвища, на цих стелах. П’ять – на одній, 10 – на сусідній. Це всі молоді хлопці, які ходили у «Просвіту», читали Шевченка, Франка, Лесю Українку, цінували свою мову та культури», – розповів пан Віталій.

Його бабуся кожний тиждень приходила в тюрму, аби передати чоловікові їжу, але до нього нічого не доходило. В  тюрмі в діда забрали новий кожух та тепле взуття.  Про те, що дідуся розстріляли в тюрмі у 1941 році  Віталію свого часу розповіла мама. Відтоді кожен рік чоловік приносить квіти в пам'ять про свого діда, якого він ніколи не бачив, і сотні інших знищених за вірність та любов до своєї землі.

На початку траурних заходів  відбулася панахида за загиблими у Луцькій тюрмі.

Панахида

Митрополит Луцький і Волинський Михаїл

«Десятки років ми приходимо на це місце, щоб згадати подію 23 червня 1941 року. Зовсім недавно ми ще зустрічали тут живих свідків тої трагедії, які на цьому місці розповідали про те, що тут відбулося. Але ми не аналізували до кінця, хто і за чиїм наказом це вчинив. А це був розстріл України, українців і всього українського. Ми сприймали це як історію, але вона повторилася. 23 червня триває вже 11 років, і три роки росіяни дуже агресивно знищують все українське. Такий кровожерний і ненависницький «руський мир». Ця історія може повторитися знову, бо кожен день ми ховаємо загиблих військових та цивільних», – сказав митрополит Луцький і Волинський Михаїл у зверненні до присутніх.

Він також закликав присутніх активно допомагати військовим, які боронять країну, не залишатися осторонь і наближати перемогу над російськими окупантами кожен на своєму місці, та берегти пам'ять тих, хто загинув за свою землю.

Після панахиди присутні поклали квіти на місці розстрілу в’язнів.

Лучани принесли квіти

Нагадаємо, із початку 1940-го року  радянська влада на Волині розпочала масові арешти та вбивства. Архівні документи свідчать, що  10 червня 1941 року у Луцькій в'язниці утримувалося 2 117 ув'язнених. Їх планували відправити в табори у Вологду та Астрахань, для цього підготували  75 вагонів. Однак, 22 червня німецькі війська розпочали наступ. Вже 23 червня вийшов наказ, згідно з яким, всіх ув’язнених в тюрмах західних областей України необхідно розстріляти за місцем їх утримання у зв'язку з початком війни з Німеччиною.

Розстрілювала ув’язнених оперативна група працівників УНКВД по Волинській області під керівництвом капітана Розова. Земля, стіни будівлі були просякнуті кров'ю, тіла розстріляних пересипали вапном. У Радянському Союзі більше пів століття приховували цей кривавий злочин, жоден з катів не поніс покарання.

Читайте також:  Митрополит Полікарп: українізатор православної церкви