Пломенисті: як у Луцьку відзначили 140-річчя українського жіночого руху

У Луцьку відбувся перший фестиваль жіночого руху «Пломенисті», який зібрав представниць 25 жіночих організацій Волині. 

Захід присвячений 140-річчю українського жіночого руху та став частиною проєкту «Пломенисті: вони творили історію» – першої феміністичної екскурсії містом. Подію провела організація «Розвиток Волині» у Луцькому національному технічному університеті 8 грудня, на якій побувала і кореспондентка Район.Луцьк.

Український жіночий рух започаткувало створення «Товариства руських женщин» у Станіславові (нині Івано-Франківськ) 8 грудня 1884 року. Ініціаторкою перейменування цієї організації на «Союз українських жінок» у 1922 році стала Наталія Кобринська. За 140 років український жіночий рух пройшов шлях від боротьби за право на освіту до представництва в парламенті УНР, а сьогодні продовжує відстоювати гендерну рівність у всіх сферах життя.

«За останні 15 років відбувся величезний прогрес. Коли я починала роботу у сфері прав жінок у 2009 році, було складно навіть пояснити, чим ми займаємося. Сьогодні люди різного віку розуміють поняття гендерної рівності та дискримінації», — зазначила керівниця ГО «Розвиток Волині» Ірина Колковська.

Захід розпочався панельною дискусією про ролі жінок в історії та подолання стереотипів. Модераторка Алла Доманська, депутатка Луцької міської ради, запросила до розмови координаторку Волинського осередку благодійного фонду «Рокада» Людмилу Висоцьку, історикиню Яну Лис, радницю голови Волинської ОВА, координаторку Мережі гендерних радників та радниць, членкиню правління БЮРО «Гендерних стратегій та бюджетування» Наталію Рябушенко та луцького гіда Андрія Павляшика, автора проєкту «Екскурсії з істориком».

«Три роки тому я зрозумів, що ми взагалі не вчили про жінок. Читали про Лесю Українку, княгиню Ольгу – і все. В якийсь момент я запитав себе: а хто була дружина Ярослава Мудрого? А його невістки, онучки? Де вони всі в нашій історії?», – розповів Андрій Павляшик.

«Мені дуже подобається говорити про те, що в 1085 році вперше згадали місто Луцьк, там був князь. Але ще більше подобається розповідати, що максимум зусиль для того, щоб він повернувся до влади, зробили його мама Гертруда й дружина Кунегунда. До речі, Гертруда – перша відома жінка-письменниця в польській історіографії, яка могла написати свою книгу на Волині, зокрема і в Луцьку», – додав екскурсовод.

Замовчування ролі жінок в історії стало однією з ключових тем дискусії. Учасники підкреслювали, що це системна проблема, яка починається зі шкільної освіти.

«У шкільній програмі серед 200 історичних постатей лише 10 жінок, переважно діячок культури. Ми не говоримо про сильних жінок, які змінювали суспільство. Внесок жінок систематично применшується. Наприклад, княгиню Ольгу згадують переважно через помсту за чоловіка, а не як талановиту правительку, яка централізувала державу», — наголосила Людмила Висоцька.

Історикиня Яна Лис, яка очолює ГО «Інсайт» у Луцьку, нагадала про потужний жіночий рух часів УНР:

«У складі Центральної Ради було більше жінок, ніж у Верховній Раді 1991 року. Михайло Грушевський, будучи істориком-феміністом, проштовхнув у Конституцію УНР положення про повну рівність чоловіків і жінок. Цей поступ зупинила російська окупація».

Експертка також звернула увагу на те, як жінки часів УНР змогли обійняти керівні посади в армії. За її словами, у спогадах воєначальників того часу часто трапляються згадки про військовичок, хоча й із певними упередженнями: попри визнання їхніх заслуг, автори все одно наголошували, що жінкам «не місце в армії».

«Історію писали чоловіки і про чоловіків. Якщо жінка потрапляла в історію, вона мала мати дуже сильний характер або бути зручною для системи. Коли археологи знаходили поховання вікінгів зі зброєю, автоматично вважали їх чоловічими. Навіть коли аналізи довели, що це були жінки-воїни, все одно шукали пояснення на кшталт "можливо, це чиясь коханка"», – розповіла Наталія Рябушенко.

Експертки та експерт відзначили, що нинішня війна, як і попередні кризові періоди, стирає гендерні стереотипи. Жінки освоюють «нечоловічі» професії, стають військовими, керують фурами, монтують сонячні панелі. Проте є ризик повернення до традиційних ролей після перемоги.

«Для закріплення змін потрібно діяти у двох напрямках – інституційному та суспільному. Самих законів про рівність недостатньо, якщо немає розуміння їх важливості. І навпаки – без законодавчої бази складно досягти системних змін», – підсумувала дискусію Наталія Рябушенко.

Після обговорення історичної ролі жінок у суспільстві фестиваль продовжився другою панельною дискусією «140 років жіночого руху: уроки історії та стратегія для майбутнього». Учасники та учасниці також мали нагоду відвідати ярмарок організацій та бізнесів, де 25 жіночих громадських організацій презентували свою діяльність.

Важливою подією стала презентація «Туристичні персонажі Луцька», під час якої представили нову героїню феміністичної екскурсії містом – Лучину.

Фестиваль завершився показом вистави «Пчілка» від театру «Гармидер». Організатори планують зробити подію щорічною та продовжити роботу над створенням просвітницьких проєктів про роль жінок в історії України.