Досі береже ключі від своєї квартири: історія переселенки із Маріуполя, яка переїхала до Луцька

14 Жовтня 2024, 12:47

265

Наталія Деміш

Родина Демішів із Маріуполя після початку повномасштабної війни понад місяць прожила в окупації, а потім переселилася до Луцька.

42-річна Наталія Деміш розповіла про 34 дні, які вона прожила в окупації, відсутність їжі, постійні обстріли і страх. Про це йдеться в сюжеті Суспільного.

«Мимо трупа дівчинки Лізи 6 років ми 10 днів ходили, воду таскали, мамі її ноги відірвало, батько, думали, що загинув. Але зараз, завдяки фейсбуку, знаємо, що вижив. Я зі старшою донькою свого чоловіка добували їжу по складах. Десь горить склад, люди виносять, і ми біжимо туди», – пригадує жінка.

Розповідає: у перші дні повномасштабної війни у Маріуполі не стало зв’язку, електрики, опалення, готували їжу під під’їздами на багаттях, топили лід, зливали воду з батарей. Найбільше, каже, хвилювалася за малих дітей, яких тримали в підвалах через постійні обстріли.

«Доньку Поліну нікуди не пускали, їй на той час 10 років було. Посадили – книжку читай, поки світло вдень, а тільки літак – все, на пузі ползком тікай. Щоб не бачила трупи, бо їх й біля під’їзду складали», – говорить маріупольчанка.

Родина Демішів 34 дні прожила в окупації з дітьми та старенькими батьками. Але попри загрозу бути вбитими під час виїзду все ж наважилась покинути Маріуполь.

«Ми вже не могли – 34 дні не миєшся, брудний, голодний, вже не маєш сил, свідомість втрачаєш. І ще сильні обстріли почалися, а їсти нічого», – пригадує жінка.

Зі слів Наталії Деміш, одразу виїхати з окупації не вдавалось. Цінні речі ховали на тілі або під підкладкою сумки.

«Досі бережу ключі від гаражів та квартири. І от нам кажуть – закрийте двері в минуле життя, викиньте, а я не можу. А оце рушник, який я вишивала, привезла, і не можу закінчити. Якщо я його і закінчу, то вже в Маріуполі – в мирному, українському Маріуполі», – каже жінка.

Після переїзду, зізнається, довгий час працювала з психологами, щоб знайти сили знову жити та працювати.

«Для мене було шоком, що тут малі зарплати, до цього треба було звикнути. Робота, яку я шукала – 10 тисяч мені кажуть. А наймати житло тут дорого», – каже жінка.

Зараз родина винаймає житло у Луцьку для себе та своїх батьків, найменша донька ходить в місцеву школу. Тут взяли у сім’ю кота Боню. За словами Наталії Деміш, він дуже подібний на їхнього кота, який загинув під час обстрілів.