Мистецтво світла, скла і кольору: у Музеї Волинської ікони вперше експонували вітражі
-
-
>
-
>
-
>
936
У Музеї Волинської ікони вперше експонували твори вітражного мистецтва.
Це вітражні ікони, створені ковельським художником-вітражистом Віктором Бурчаком. Офіційне відкриття виставки провели 30 травня. На ньому побувала і кореспондентка Район.Луцьк.
Як розповіла директорка музею Волинської ікони Тетяна Єлісєєва, найдавніший образ, який дійшов до нашого часу, датований VI cтоліттям. Це зображення Ісуса Христа, знайдене у французькому місті Тур. Вітражне мистецтво розвивалося за часів Середньовіччя, але його згодом популярність занепала. У XIX столітті неоготика в архітектурі стала поштовхом до відродження техніки вітража не лише як прикраси сакральних, а й світських споруд. Цьому сприяли великі вікна, які пропагував новий напрям в будівництві.
Читайте також: У Луцьку відзначили талановитих дітей громади
«Я Віктора знаю з того часу, як я та він приїхав до Луцька, з 80-х років. Після закінчення інституту він всі роки займався тільки вітражами. Зараз ми з ним співпрацюємо, бо він хоче видати альбомики своєї творчості. Та він сам не знає, скільки створив тих вітражів, бо ті польські костели, як наш драмтеатр! Там не будують малі храми, як церкву, а одразу на п’ять поверхів… Тому ми думаємо створити каталог його робіт, щоб можна було презентувати їх», – розповів голова Волинської організації Національної спілки художників Володимир Марчук.
Віктор закохався у вітражі у 12-літньому віці. Усе почалося зі шкільною екскурсії, коли він потрапив до костелу в Ризі.
«Я стояв і дивився, як переміщувалися проєкції тих кольорів по стінах, як воно домінує, як воно живе. Воно настільки зачепило душу тієї малої дитини, що я поставив вітраж собі за мету. Це магія. Вітраж емоційно впливає на людей, створює атмосферу, задає настрій, створює сакральність. Я не знаю мистецтв йому подібних, звісно, кожна жаба своє болото хвалить… Та я навіть свої вітражі не завжди пізнаю, бо бачив під одним світлом, а потім я з'являюся у тому місці в інший час і бачу інакше», – поділився історією художник-вітражист Віктор Бурчак.
Замовлення скляних композицій художник частіше отримував закордоном. Віктор додав, що скло дуже дорогий матеріал, тому не може дозволити собі бавитись з ним і створювати щось для себе, а мусово знаходити замовника, який повірить і довірить роботу.
«Я вже якось звик, що «Ай, тут це нікому не цікаво». Немає пророка на своїй вітчизні. По світах їжджу, для своїх – заробітчанин. Знайте, заробіток не головне, основне, що це давало мені можливість працювати», – сказав Бурчак.
Під час створення вітражів для костелів він намагається зробити органічні композиції, які б стилістично, кольористично й графічно вписалися в архітектуру. У своїх композиціях, художник обов’язково використовує оптику, яка заломлює та розщеплює світло.
«Якщо використовувати тільки колір, то він аплікативний, не цікавий. А коли йде поєднання графіки, кольору, фактури того скла, це створює несамовиті образи. З'являються партії, світло переміщується, кути змінюються, запалюються, потім згасають, з’являються нові. І все це живе», – наголосив митець.
Інколи художник залишає у своїх композиціях прозорі скла, адже гарний екстер’єр з вікна також може бути елементом композиції.
«Я не можу сказати, що я майстер. Я ще вчуся. Я ще знаходжу нові можливості. Це унікальний матеріал. Єдине, що він нетривкий під час війни. Це ніжна субстанція, яка боїться війни», – додав він.
За радянські часи вітражі змінилися. Вони слугували для ідеологічного інтересу. Тетяна Єлісєєва розповіла, як митці зазнавали гонінь, якщо не слідували тим поглядам. Зокрема, у 1965 році, коли група вітражистів вирішили створити композицію для Національного університету ім. Шевченка в Києві. Роботу присвятили Тарасу Шевченкові, зобразивши поета, що як Сикстинська Мадонна, притуляв до себе Україну-мати та тримав кобзар. Ректор університету Іван Швець порвав макет, а учасники тієї групи зазнали переслідувань.
Найчастіше вітражі зустрічаються в католицьких храмах. Православні церкви також зараз звертаються до майстра за декоруванням, але їх менше. Уся справа в архітектурі. Старі православні церкви будувалися не лише як місце для сакральних обрядів, але й для оборони. Через це й вікна робили невеликі, наче бійниці, а «вітраж просить площі».
«Після того, як я монтую вітражі в костелі, до мене, бувало, підходили старі жінки й падали на коліна. Казали зі сльозами на очах: «Пане Вікторе, дякуємо. Ви створили такий сакральний настрій у костелі, якого не було до цього. То була стодола…» І як після такого не працювати?», – розповів Віктор.
На думку художника, вітражі підготовлюють відвідувачів церкви до молитви. Окрім сакральних вітражів, митець створював композиції на приватні замовлення у житлових будинках. Привітати митця у музеї прийшли працівник Волинської обласної ради.
«Ми продовжуємо для себе відкривати талановиту Волинь. Волинь до цього часу невідома і багатогранна. Сьогодні ми знайомимося з ковальською школою вітражного іконопису… Кожен раз відкриваєш для себе, що ікона – це не щось таке строго догматичне. Ікона вона динамічна, вона розвивається, вона відчуває свій час і вона відгукується на свій час», – зазначив заступник голови Волинської обласної ради Григорій Пустовіт.
Заступник згадав, як на українсько-польському пленері діти малювали картини на сакральні теми. У них вони показали своє сучасне бачення ікони та релігії.
«Ми знаємо, що таке ікона, ми знаємо її роль. Сьогодні фактично у кожного нашого солдата є своя маленька іконка, яка його захищає, до якої він молиться. Вони мають неймовірну енергетику і силу», – сказав Григорій Пустовіт.
«Ви розповіли, що вашими роботами прикрашені святині Польщі. Надіємося, що і нас в Україні їх буде більше. Вони стануть маячками, які будуть освітлювати душі віруючих», – додала заступниця директора Департаменту культури, молоді і спорту, начальниця управління культури Тетяна Дудар.
Присутнім художник розповів, як створює свої вітражі. Спершу він робить ескіз 1 до 10, а потім робить ще один на картоні до натуральних розмірів. Потім вже добирає відповідні кольори скла і робить нарізку тих елементів, які підуть на відпал. Для того, щоб поєднати шматки скла, він використовує олово. Класичні вітражі робили на свинцевому профілі через його еластичність.
«Перший вітраж зроблений чисто з брянського скла, з тих можливостей, які я мав тоді після розпаду Союзу. Нині вся Америка працює для того, щоб я складав вітражі», – пояснив митець.
Річ у тім, що варіння скла є дуже енергозатратною справою. До того ж на кожен колір скельця мусить бути окрема піч, яка має безперервно працювати, інакше вона зруйнується. Тому рік-два у піч постійно кладуть скло.
Митець працює в техніці класичного вітража і за американською методикою Тіффані. За цим способом кожна деталь композиції вирізається, дошліфовується одна до одної, обкладається по торцю мідною стрічкою. Оловом з'єднується весь вітраж.
Лики святих художник створює під розпис. Для цього він використовує порошкову фарбу, яка має жароміцний пігмент і легкоплавке скло. Усі промальовування та продряпування він створює тільки перед тим, як поставити у піч. Після спікання змінити композицію вже неможливо, хіба що стирати намальоване наждачним папером.
«Моя піч має можливості створити лик 35 на 35… Скло має свою температуру відпалу і час на повільне охолодження. На кожну фарбу теж є свій технологічний параметр. Тобто в цьому виді творчості поєднується і знання технології, вміння працювати з матеріалом, пензликом і заклейкою. А коли я вже після складання вітража з паяльником, склорізом, зі шліфувальними речами переходжу до олівця, мені треба ще тиждень, щоб рука відчула його, відчула пензлик», – розповів вітражист.
На заході були присутні не лише представники влади, а й духовенство. Отці підтвердили сприятливий вплив вітражів на вірян та відвідувачів церкви.
«Він кличе до розуміння певних євангельських істин чи мотивів зі Святого письма. Тому я не дивуюся, що віряни позитивно відзивалися, тому що це наближення людям Слова Божого. Це тільки слугує людям», – сказав отець Роман з Волинської римо-католицької єпархії.
Отець, проректор з наукової роботи Волинської православної богословської академії Владислав Фульмес зазначив, що вітражі у православних церквах на Волині зустрічаються рідше. Багато з них є дерев’яними пам’ятками, які не надають можливості встановити художню скляну композицію.
Відвідувачам показали сім вітражних ікон Віктора Бурчака. Серед них були й Богородичні ікони – Холмська, Волинська та Ченстоховська. Кожний образ має підсвітлення, яке дозволяє побачити вітраж нібито у сонячному світлі. Сам художник сказав, що не є прихильник підсвітлених штучним світлом вітражів. Проте у 2004 році, на міжнародному пленері іконопису, до нього звернувся римо-католицький отець Ян. Він попросив зробити образи для своєї каплиці. Володимир створив для нього образ, а регуляцію світла зробили мінімальну, стільки, скільки могла дати свічка.
«Волинська Богородиця, завжди була мені найріднішою і однією з найстаріших ікон, яку я хотів робити. Мені завжди хотілося філігранної, ювелірної роботи. Це проби, на яких я набивав руку і які я переносив на свої великі вітражі. Мені була цікава сама стилістика ікони й розкриття можливості своїми теми», – пояснив Бурчак.
Присутнім Віктор зізнався, що ікони створював зі залишків великих доробків, адже розуміє ціну скла й не може викинути його уламки.
«Коли я в Польщі, я не шукаю собі роботи, священники йдуть до мене. Я вважаю що, крім того, що я роблю вітражі в Польщі, я й привертаю увагу до України. Я був свідком, як вони підганяли ті машини, автобуси, щоб забрати наших жінок. Я своїм прикладом показую, що українці можуть не тільки збирати малину, а і робити духовні продукти», – переконаний художник.
Попри шкідливість свинцю, митець зазначив, що у свій час часто працював з ним і не зважав на це.
«Як ти отримуєш задоволення від створення, то ніякий свинець, нічого тобі не заважає, бо робота компенсує все… Я відчуваю своїми зябрами, чи легенями, чи серцем, очима і розумом, коли архітектор попрацював над будівлею і заложив поле для моєї творчості. Найгірше, коли архітектор не заложить цього, а священник хоче мати вітраж, тоді це мука і кара», – додав він.
Наприкінці зустрічі Віктор Бурчак наголосив, що дітей варто знайомити з вітражами. Він неодноразово читав лекції й показував як створює вироби учителям та учням польських шкіл. Проте каже, що до його власної майстерні в Ковелі ще не прибула жодна екскурсія з українських художніх шкіл.
Читайте також: В музей у Луцьку вірянка передала старовинний медальйон
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
