У Луцьку викладає подружжя переселенців, яке подолало 15 російських блокпостів, щоб виїхати з окупації

На початку квітня 2022 року з окупованого міста Олешки Херсонської області на Волинь переїхали педагоги Лариса та Василь Пішки. 

Аби потрапити на неокуповану частину України, подружжя подолало 15 російських блокпостів. За словами переселенців, до сьогодні майже похвилинно пам’ятають перший день повномасштабного вторгнення. Про це йдеться в сюжеті Суспільного.

«Я встаю о 5 ранку і побіг по своєму маршруту. Біжу, ще темно, їдуть автівки в одному напрямку, реверсного руху ніякого немає. І це мене дуже здивувало. Я в проїжджого товариша питаюся: що сталося? Він каже: «Ти що, не знаєш? Війна почалась», — пригадує Василь Пішко.

Протягом двох місяців подружжя ходило до школи, в якій Лариса працювала заступницею директора із виховної роботи, а Василь — викладачем предмета «Захист України». Там вони допомагали людям, які шукали прихисток.

«Всі викладачі, які зуміли себе перебороти та приїхати на допомогу, зібралися на чолі з директором. Ми почали звільняти приміщення від парт, барикадувати вікна, робили що і всі – готувалися захистити наших дітей», — каже чоловік.

«57 осіб було в підвалі у школі, — додає Лариса. — Уже люди були без будинків, їх потрібно було годувати, і ми зібрали по всім школам залишки. На велосипедах везли ті продукти, а люди зупиняли нас по дорозі, як в історичні часи голодомору, запитували, звідки ви їх везете».

На другий день повномасштабного вторгнення, пригадує Василь Пішко, почались важкі бойові дії на Антонівському мосту.

«Дорога від Нової Каховки, Скадовська – це автострада, де проводились бойові дії. Було дуже багато російської техніки, багато побитих наших хлопців. Ми вночі із тероборонівцями витягували українських бійців, старалися якось допомогти», — говорить Василь.

В Олешках до повномасштабного вторгнення проживало 28 тисяч. У березні 2022 року, каже Лариса Пішко, місто вже було без світла та газу.

«Коли я побачила на площі 8 березня тисячі людей, які разом кричали «Олешки — це Україна», а потім ходою пішли до Антонівського моста, де окупанти. Ми не усвідомлювали, на яку небезпеку наражалися. Для мене тепер 8 березня — День протистояння Олешків російській навалі», – пригадує жінка.

Через два місяці в Олешках почала працювати федеральна служба Росії. До цього вони поставили блокпости, але в місто не заходили, пригадує Василь Пішко. З його слів, в Олешках почали пропадати хлопці.

З окупованого міста подружжя зважилося виїхати, коли російські військові почали шукати вчителя «Захисту України». В один наплічник зібрали документи та речі першої потреби, каже чоловік, та рушили у напрямку Миколаївської області. Подружжя подолало 15 блокпостів.

«Найстрашніший блокпост – через понтонний міст на річці Інгулець в сторону Снігурівки. Служба безпеки всіх зупиняла, м’ясо, продукти, їжу, гроші, золото, мобільні телефони позабирали. А хлопці призовного віку стояли в одних трусах і перевіряли сліди від автоматів, наколки ЗСУ, діти плачуть. Це було дуже страшно», — пригадує Василь Пішко.

До Луцька родина Пішків приїхала 13 квітня 2022 року. Педагогічну діяльність подружжя продовжило у технічному фаховому коледжі Луцького національного технічного університету.

Лариса викладає географію. Василь – викладач предмета «Захист України», навчає учнів володіти зброєю, тактичному переміщенню та тактичній медицині.

За словами Лариси Пішко, вони з чоловіком вирішили жити у Луцьку, щоб працювати для України, сплачувати податки й виховувати дітей.

«Дуже багато наших випускників зараз на фронті, дуже багато випускників працюють на підпільний формат. Ми можемо бути різними в географічному розташуванні, в кліматі, в продуктах, які вирощуємо на своїх городах. Все решта: українці та рідні душі», – говорить переселенка з Олешків.